ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

27 червня 2006 р.                                                                                   

№ 31/409  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:


Плюшко І.А. –головуючого,


Панченко Н.П.,


Самусенко С.С.,

розглянувши  матеріали касаційної скарги


ТОВ з іноземною інвестицією “Чемпіонер”

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від 28 березня 2006 року

у справі

№ 31/409

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

ТОВ з іноземною інвестицією “Чемпіонер”

до

1.          ТОВ з іноземною інвестицією “Новий дім”

2.          ТОВ “Ігротех”

3.          ПП “Каррера-Україна”

про

визнання договорів недійсними

за участю представників сторін


від позивача –Семенко Ю.С.,

Коба О.В.

від відповідача 1 –не з’явився

від відповідачів 2 і 3 - Половко О.М.




В С Т А Н О В И В:

У грудні 2005 року ТОВ з іноземною інвестицією “Чемпіонер” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом відповідно до ТОВ з іноземною інвестицією “Новий дім”, ТОВ “Ігротех”, ПП “Каррера-Україна” про визнання недійсними договорів про безвідсоткову фінансову допомогу № 42/1 від 08.06.2005 на суму 100 000 грн., № 43 від 09.06.2005 на суму 100 000 грн., що укладені ТОВ з іноземною інвестицією “Новий дім”; договорів про поворотну фінансову допомогу № 5 від 21.06.2005, № 6 від 23.06.2005, укладених з ТОВ “Ігротех”; договорів про поворотну фінансову допомогу № 1 від 06.06.2005, № 2 від 10.06.2005, № 3 від 14.06.2005, № 4 від 17.06.2005, укладених з ПП “Каррера-Україна”.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що вищезазначені договори про безвідсоткову та про поворотну фінансову допомогу укладені та підписані генеральним директором позивача з порушенням  Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами –суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами; з перевищенням повноважень, передбачених Статутом; всупереч цілям господарської діяльності позивача.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 у справі № 31/409 (суддя –Мороз В.Ф.) позов задоволено повністю, визнано недійсними вищенаведені договори, стягнуто на користь позивача з відповідача-1 –200 000 грн., з відповідача-2 –160 000 грн., з відповідача-3 –370 000 грн. фінансової допомоги, а також з кожного із відповідачів –2 333 грн. 33 коп. витрат на послуги адвоката.

Рішенням визначено, що оспорювані договори не відповідають вимогам закону та укладені генеральним директором позивача з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) і визнано вказані договори недійсними із посиланням на ч.4 ст.5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”,  Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами –суб’єктами господарювання, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України та ст.238 Цивільного кодексу України.


Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 у справі № 31/409 (колегія суддів: головуючий –Ясир Л.О, судді –Герасименко І.М., Прудніков В.В.) апеляційні скарги відповідача-2 та відповідача-3 задоволено, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006 у справі № 31/409 в частині визнання недійсними договорів про поворотну фінансову допомогу, а також стягнення фінансової допомоги та витрат на послуги адвоката –скасовано, в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що договори про надання безвідсоткової фінансової допомоги за своєю правовою природою є договорами позики, які за змістом відповідають загальним вимогам, передбаченим ст.203 ЦК України, за виключенням договорів № 42/1 від 08.06.2005, № 43 від 09.06.2005, укладених між позивачем та відповідачем-1 з порушенням вимог ст. 238 ЦК України, посилання господарського суду першої інстанції на недійсність та укладення оспорюваних договорів з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) визначено помилковим.


У касаційній скарзі по справі № 31/409 позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2006, посилаючись на те, що спірні договори не відповідають вимогам закону та укладені генеральним директором позивача з порушенням господарської компетенції (правоздатності) –з перевищенням повноважень, передбачених Статутом позивача, тому мають бути визнані недійсними відповідно до ст.ст. 207, 208 ГК України, а також ст.ст. 215, 241 ЦК України. Позивач вказує, що спірні договори були укладені генеральним директором позивача всупереч діяльності позивача, відповідно до п.12 Роз’яснень Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням договорів недійсними” є позастатутними і мають визнаватися недійсними незалежно від наявності і форми вини учасників в їх укладенні.


У своїх відзивах на касаційну скаргу відповідач-2 та відповідач-3 просять залишити постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 у справі № 31/409 без змін, а скаргу позивача –без задоволення.

Відповідач-2 та відповідач-3 посилаються на те, що спірні договори за своєю правовою природою є договорами позики, які за змістом відповідають загальним вимогам, передбаченим ст. 203 ЦК України, генеральний директор позивача, укладаючи і підписуючи спірні договори, діяв на підставі Статуту позивача, і обмеження його повноважень щодо представництва позивача не має юридичної сили відповідно до ст. 92 ЦК України.

Відповідач-2 та відповідач-3 у відзивах на касаційну скаргу звертають увагу на правові наслідки за п.2 ст.208 ГК України і зазначають, що ними достроково повернуто безвідсоткову фінансову допомогу, що була надана їм позивачем, а саме: відповідачем-2 –21.03.2006 у розмірі 160 000 грн. за договорами № 5 від 21.06.2005, № 6 від 23.06.2005 згідно платіжного доручення №114 від 21.03.06, відповідачем-3 –13.03.2006 у розмірі 370 000 грн. за договорами № 1 від 06.06.2005, № 2 від 10.06.2005, № 3 від 14.06.2005, № 4 від 17.06.2005 згідно платіжного доручення №116 від 13.03.06.

          Вищим господарським судом України ухвалою від 26.05.2006 у справі №31/409 порушено касаційне провадження.

Відповідач-1 у справі процесуальним правом участі його повноважного представника в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.


Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.


Відповідно до п.1 статті 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав, ніж передбачено п.1 ст.208 ГК України (якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства), згідно п.2  ст.208 ГК України кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини у справі № 31/409.

Згідно договорів № 42/1 від 08.06.2005 та № 43 від 09.06.2005, укладених між позивачем та відповідачем-1, позивач надає відповідачу-1 безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі 100 000 грн. за кожним договором строком до 31.12.2005.

Платіжними дорученнями № 411 від 08.06.2005 на суму 100 000 грн. та №414 від 09.06.2005 на таку ж суму, грошові кошти за вищезазначеними договорами перераховано на рахунок відповідача-1.

Згідно договорів № 5 від 21.06.2005 та № 6 від 23.06.2005, укладених між позивачем та відповідачем-2, позивач надає відповідачу-2 поворотну фінансову допомогу (безвідсоткову позику) у розмірі 100 000 грн. строком до 21.06.2008 –за договором № 5 та у розмірі 60 000 грн. строком до 23.06.2008 –за договором № 6.

Платіжними дорученнями №486 від 24.06.2005 на суму 100 000 грн. та №489 від 25.06.2005 на суму 60000 грн., грошові кошти за вищезазначеними договорами перераховано на рахунок відповідача-2.

Згідно договорів № 1 від 06.06.2005, № 2 від 10.06.2005, № 3 від 14.06.2005, № 4 від 17.06.2005, укладених між позивачем та відповідачем-3, позивач надає відповідачу-3 поворотну фінансову допомогу  (безвідсоткову позику) у розмірі 90 000 грн. строком до 06.06.2008 –за договором № 1, у розмірі 80 000 грн. строком до 10.06.2008 –за договором № 2, у розмірі 100 000 грн. строком до 14.06.2008 –за договором № 3 та у розмірі 100 000 грн. строком до 17.06.2008 – за договором № 4.

Платіжними дорученнями № 437 від 21.06.2005 на суму 90 000 грн., № 438 від. 21.06.2005 на суму 80 000 грн., № 475 від 22.06.2005 на суму 100 000 грн. та №477 від 22.06.2005 на суму 100 000 грн., грошові кошти за вищезазначеними договорами перераховано на рахунок відповідача-3.

Всі вищезазначені договори від імені позивача укладені його генеральним директором Латухою О.А.

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов’язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Попередніми інстанціями встановлено, що договори про безвідсоткову фінансову допомогу № 42/1 від 08.06.2005 та № 43 від 09.06.2005 від імені займодавця і позичальника підписано Латухою О.А., який був одночасно генеральним директором позивача та відповідача-1.

Відповідно до Статуту позивача органами керування позивача є збори учасників та дирекція.

Згідно п.9.5 Статуту дирекція вирішує усі питання діяльності позивача, за винятком тих, що віднесені до виключної компетенції зборів учасників.

Відповідно до п.8.3 Статуту до виключної компетенції учасників позивача відноситься, зокрема, прийняття рішень про надання у безкоштовне користування або позику підприємствам, організаціям, установам та громадянам належних позивачу матеріальних коштів.

Судами встановлено, що доказів, які б свідчили про прийняття рішення зборами учасників позивача про укладення спірних договорів, до матеріалів справи не надано, спірні договори підписані з боку позивача генеральним директором Латухою О.А. з перевищенням повноважень.

Відповідно до п.1 ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Судами встановлено, що доказів схвалення договорів №42/1 від 08.06.2005 та № 43 від 09.06.2005 зборами учасників позивача не надано.

Господарський суд апеляційної інстанції вірно визначив, що генеральний директор позивача Латуха О.А. не мав права укладати спірні договори, оскільки відповідно до п.3 ст.238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.


Враховуючи вищенаведені встановлені попередніми судовими інстанціями обставини у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з їх висновками, що договори про безвідсоткову фінансову допомогу №42/1 від 08.06.2005 та №43 від 09.06.2005 не відповідають вимогам законодавства України та правомірно визнано недійсними.


Стосовно договорів про поворотну фінансову допомогу №5 від 21.06.2005, №6 від 23.06.2005, укладених між позивачем та відповідачем-2, а також договорів про поворотну фінансову допомогу №1 від 06.06.2005, №2 від 10.06.2005, №3 від 14.06.2005, №4 від 17.06.2005, укладених між позивачем та відповідачем-3, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не було доведено, що вищезазначені відповідачі знали або за всіма обставинами не могли не знати про обмеження повноважень генерального директора позивача щодо укладення договорів про надання в безкоштовне користування або позику неналежного позивачу майна та інших матеріальних коштів.


Апеляційний господарський суд встановив, що всі договори про надання безвідсоткової фінансової допомоги, укладені позивачем з відповідачами, за своєю правовою природою є договорами позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Господарський суд апеляційної інстанції зверну увагу, що цивільний кодекс України не встановлює обмежень для юридичних осіб відносно можливості бути позикодавцем. Сторонами договору позики можуть бути будь-які суб’єкти цивільного права, незалежно від їх правового статусу.


Апеляційний господарський суд встановив, що посилання на укладення оспорюваних договорів з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) є помилковим.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Згідно п.5 ч.1 ст.1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” фінансова послуга –операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, –і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Господарський суд апеляційної інстанції встановив, що мета –отримання прибутку, або збереження реальної вартості фінансових активів, в даному випадку відсутня, оскільки позика надана безоплатно.


Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.          


Враховуючи вищенаведені встановлені господарськими судами першої та апеляційної інстанцій обставини у даній справі, Вищий господарський суд України погоджується з висновками апеляційної інстанції, що спірні договори за змістом відповідають загальним передбаченим ст. 203 ЦК України вимогам, додержання яких є необхідним для їх чинності, за виключенням договорів № 42/1 від 08.06.2005, № 43 від 09.06.2005, укладених між позивачем та відповідачем-1 з порушенням вимог ст. 238 ЦК України.

За вказаних обставин колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Вищий господарський суд України звертає увагу, що в апеляційну інстанцію відповідачами надано докази про дострокове повернення безвідсоткової фінансової допомоги, що була надана їм позивачем.


Враховуючи вказане, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України


ПОСТАНОВИВ:


          1.          Касаційну скаргу ТОВ з іноземною інвестицією “Чемпіонер” на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 у справі № 31/409 залишити без задоволення.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2006 у справі № 31/409 залишити без змін.


Головуючий суддя                                                            І. Плюшко


Судді:                                                                                 Н. Панченко


                                                                                                    С. Самусенко