ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

28 вересня 2006 р.                                                                                   

№ 2-13/4237-2006  

              Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого      

Грейц К.В.,

суддів :

Бакуліної С.В.,

Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

касаційного подання

Першого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України

на постанову

від 17.05.2006 року Севастопольського

апеляційного господарського суду

у справі

№ 2-13/4237-2006

господарського суду

Автономної Республіки Крим

за позовом

Військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до





треті особи на стороні

позивача:

1.          Товариства з обмеженою відповідальністю “Кіммерія Сервіс”;

    2.  Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України

1.          Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська;

     2.          Військова частина А1197

про

визнання недійсним договору

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивача:

не з’явились

від відповідачів:


від 3-тіх осіб:


від прокуратури:

1.          не з’явились;

    2.          Депутатов В.О. (довіреність від 10.08.2006р. № 487)

1.          не з’явились

     2.          не з’явились

Спорий І.Г. –прокурор відділу Генеральної прокуратури України

В С Т А Н О В И В:


Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Жукова А.І.) від 21.03.2006 року по справі № 2-13/4237-2006 позов задоволено; визнано недійсним договір №7 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін від 03.02.2005 року, укладений між Міністерством Оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кіммерія Сервіс”; стягнуто з відповідача-1 в доход державного бюджету України 42,50 грн. державного мита, стягнуто з відповідача-1 на користь ДП “Судовий інформаційний центр” 59 грн., пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням судового процесу; стягнуто з відповідача-2 в доход державного бюджету України 42,50 грн. державного мита, стягнуто з відповідача-2 на користь ДП “Судовий інформаційний центр” 59 грн., пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням судового процесу.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Плут В.М., судді –Гонтар В.І., Щепанська О.А.) від 17.05.2006 року по справі № 2-13/4237-2006 рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.03.2006 року скасовано; прийнято нове рішення; у позові військового прокурора ВМС України до відповідачів відмовлено.

В касаційному поданні перший заступник військового прокурора ВМС України просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 року, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.03.2006 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.237, 241, 248 ЦК України, п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей (надалі –Положення про інвестування), ст.ст.1, 4 Закону України “Про використання земель оборони”, ч.2 ст.20, п.”б” ст.21, ст.77 Земельного кодексу України, ст.ст.35, 105 ГПК України.

Відзиву на касаційне подання відповідачі не надіслали.

Заслухавши пояснення на касаційне подання представника прокуратури, який підтримав викладені в ньому доводи, заперечення на касаційне подання представника відповідача-2, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 03 лютого 2005 року Міністерством оборони України в особі начальника Кримського УКБ (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Кіммерія Сервіс” в особі директора (Пайовик) був укладений Договір № 7 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін (надалі –договір).

Предметом договору є фінансування товариством в повному обсязі будівництва у відповідності до затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації житлового багатоповерхового комплексу за адресою: Балаклава, військове містечко № Б-42, нижній майданчик - 30 км автодороги Танкове-Оборонне (площа земельної ділянки - 4,0 га) та верхній майданчик - 31 км автодороги Танкове-Оборонне (площа земельної ділянки - 2,0 га).

Об’єктом будівництва є комплекс житлових будинків з вбудовано-прибудованими нежилими приміщеннями соціально-побутового, офісного призначення.

Відповідно до розділу 4 договору позивач за рахунок коштів товариства зобов’язаний виконувати функції замовника будівництва об’єктів у відповідності з цим договором та діючим законодавством, виконати разом з відповідачем всі необхідні дії для відведення земельних ділянок органом місцевого самоврядування. Відповідач зобов’язався у повному обсязі профінансувати проектування та будівництво “Об’єкту”, укласти договори з генпідрядником та підрядними організаціями на виконання будівельно-монтажних робіт, укласти договори із спеціалізованими підприємствами на виконання робіт та надання послуг, пов’язаних з будівництвом об’єктів, та провести розрахунки за укладеними договорами.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що після введення житлового комплексу в експлуатацію позивач отримує 10 % від загальної площі квартир “Об’єкту”, а відповідачу розподіляється 90 % загальної площі квартир будівлі “Об’єкту” та 100 % нежилих вбудованих приміщень соціально-побутового, торгівельного та адміністративного, підземний паркінг, інженерні мережі “Об’єкту”.

Орієнтований термін введення “Об’єкта” в експлуатацію у відповідності з п. 5.1 Договору встановлюється 52 місяців з дня підписання цього Договору. Фактичний термін будівництва визначається Графіком, який буде вкладено і підписано сторонами на протязі 30 днів після розробки і затвердження проектно-кошторисної документації на будівництво “Об’єкту” чи його частини, та буде невід’ємною частиною цього Договору.

На підставі ретельної правової оцінки умов укладеного між відповідачами договору №7 про будівництво житла для військовослужбовців, останній правомірно визнано судом першої інстанції недійсним, оскільки він укладений відповідачами з порушенням вимог ст.ст.20, 77 Земельного кодексу України та п.3 Положення про інвестування, що не було спростовано відповідачем-1.

При цьому місцевим судом враховано, що підпунктом “д” пункту 4.1 договору передбачено обов’язок замовника (відповідача-2) передати генпідряднику (пайовику) земельну ділянку загальною площею 6,0 га, розташовану на території  військового містечка № Б-42 у м. Балаклава,  нижній майданчик –30 км автодороги Танкове-Оборонне (площа земельної ділянки –4,0 га) та верхній майданчик –31 км автодороги Танкове-Оборонне (площа земельної ділянки –2,0 га), оформити землевідвід та виділення в натурі земельної ділянки, яка відповідно до ст.77 Земельного кодексу України відноситься до земель оборони.

Висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність входження зазначеної земельної ділянки до складу земель оборони спростовуються фактом розміщення на ній військової частини А-1197, перебуванням ділянки на обліку Севастопольської КЕЧ морської та тими обставинами, що відповідно до статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності (ч.3 ст.84 Земельного кодексу України). У приватну власність землі оборони передаватися в жодному разі не можуть (ч.4 ст.84 Земельного кодексу України).

Окрім того, пунктом 3.5 договору передбачено, що замовник передає земельну ділянку визначеному пайовиком генпідряднику під забудову об’єкту після оформлення замовником землевпорядної документації та документації на право користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об’єкту. Таким чином пунктами 3.5, 4.1 договору спростовуються помилкові висновки апеляційного суду про те, що умови договору не містять обов’язку сторін по внесенню будь-якого майна, в тому числі земельної ділянки позивачем для подальшого виконання угоди.

При прийнятті оскаржуваної постанови судом також не спростовано висновки суду першої інстанції про укладення оспорюваного договору всупереч вимогам ст.20 Земельного кодексу України, а саме, за умов відсутності прийняття компетентним органом місцевого самоврядування рішення про зміну цільового призначення земель (із категорії земель оборони до категорії земель житлової забудови). Причому, слід зазначити, що згідно зі ст.21 цього Кодексу порушення порядку зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Водночас касаційна інстанція вважає за необхідне додатково зазначити таке.

В разі передачі пайовику чи генпідряднику земельної ділянки під забудову з оформленням відповідних правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою, як це передбачають пункти 3.5, 4.1 договору, ця земельна ділянка, яка згідно зі ст.14 Закону України “Про Збройні Сили України” є державною власністю та закріплена за військовою частиною А-1197 на праві оперативного управління, може вибути з державної власності. Проте, таке виконання договору суперечить статті 4 Закону України “Про використання земель оборони” зазначає, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Дана стаття  встановлює вичерпний перелік випадків використання земель оборони у господарських цілях, а тому використання земель оборони на пайових засадах у житловій забудові чинним законодавством не передбачено.

Разом з тим апеляційним господарським судом не спростовано висновок суду першої інстанції про порушення при укладенні оспорюваного договору п.3 Положення про інвестування, яким встановлено граничну частку житла, яка може передаватися у власність інвестора (першого відповідача), у розмірі 50% від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за кошти інвестора споруд соціально-побутового і торговельного призначення, в той час як згідно п.3.1.2 договору частка житла ТОВ “Кіммерія Сервіс” (інвестора) визначена у 90%, а по нежилим приміщенням –100%, що значно перевищує встановлені інвестиційним законодавством обмеження.

Що стосується вміщених в оскаржуваній постанові висновків суду про схвалення Веліжанським С.К. на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 17.08.2004, реєстровий №2372, оспорюваного договору, укладеного від імені Міністерства оборони України начальником Кримського УКБ Міноборони України Івненком Д.В., то касаційна інстанція визнає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими з огляду на достовірно встановлені судом першої інстанції фактичні обставини наявності у Івненка Д.В. повноважень на укладення господарських договорів саме від імені Кримського УКБ Міноборони України, а не Міністерства оборони України (сторони за договором від 03.02.2005).

Не застосовуючи правові наслідки недійсності правочину, передбачені ст.216 ЦК України, суд першої інстанції констатував невиконання договору сторонами, що свідчить про відсутність схвалення оспорюваної угоди позивачем шляхом прийняття її до виконання (ч.1 ст. 241 ЦК України).

З огляду на те, що підставою скасування рішення від 21.03.2006 судом апеляційної інстанції стало неправильне застосування останнім ст.241 ЦК України, п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, затвердженого Указом Президента України від 01.07.1993р. №240/93, та помилкове незастосування ст.ст.20, 21, 77, 84 Земельного кодексу України, ст.4 Закону України “Про використання земель оборони”, а судом першої інстанції з достовірністю встановлено невідповідність оспорюваного договору чинному земельному і цивільному законодавству та його укладення особою без необхідного обсягу цивільної дієздатності, і ці обставини не спростовано апеляційним господарським судом, первісне рішення про задоволення позову є правомірним та підлягає залишенню без змін, а постанова апеляційної інстанції –скасуванню.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 6 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:


Касаційне подання першого заступника військового прокурора ВМС України від 14.06.2006 року №3/1756 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 року у справі № 2-13/4237-2006 задовольнити.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.05.2006 року скасувати, рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.03.2006 року залишити без змін.


Головуючий-суддя                                          

К.Грейц


С у д д і


С.Бакуліна


О.Глос