ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

10 жовтня 2006 р.                                                                                   

№ 39/57  


Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв-Ін”, м. Одеса (далі –ТОВ “Драйв-Ін”)

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2006

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2006

зі справи № 39/57

за позовом ТОВ “Драйв-Ін”

до товариства з обмеженою відповідальністю торгово-промислової групи “Моноліт”, м. Дніпропетровськ (далі –ТОВ ТПГ “Моноліт”)

про визнання правочину недійсним.

Судове засідання проведено за участю представників:

ТОВ “Драйв-Ін” –Бєлих О.В.,

ТОВ “Моноліт” –Ярушевського В.Є.


За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:


Позов з урахуванням уточнення до нього подано про визнання недійсним договору про надання невиключної ліцензії на використання товарного знака від 01.04.2004 (далі –Договір) та зобов’язання відповідача повернути ТОВ “Драйв-Ін” свідоцтво № 31720 на знак для товарів і послуг “Пан Піцца”.

Рішенням названого суду від 19.04.2006 (суддя Ліпинський О.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2006 (колегія суддів у складі: суддя Науменко І.М. –головуючий, судді Білецька Л.М., Голяшкін О.В.), у задоволенні позову відмовлено. Рішення та постанову попередніх інстанцій з посиланням на приписи статей 627, 1109 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) мотивовано тим, що сторонами Договору було узгоджено всі істотні умови даного виду правочину, у той час коли чинним законодавством не заборонено надання права на використання торговельної марки на безоплатній основі.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ “Драйв-Ін” просить скасувати оскаржувані рішення та постанову з даного спору та задовольнити позов, посилаючись на порушення та неправильне застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаргу мотивовано тим, що ліцензійний договір за своєю правовою природою є оплатним договором, а тому відсутність у Договорі таких істотних умов як розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об’єкта інтелектуальної власності є підставою для визнання Договору недійсним.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- ТОВ “Драйв-Ін” є власником свідоцтва № 31720 на знак для товарів і послуг, об’єктом якого є комбіноване позначення “Пан Піцца”;

- ТОВ “Драйв-Ін” (ліцензіар) та ТОВ ТПГ “Моноліт” (ліцензіат) укладено Договір, за яким відповідачу було передано невиключну ліцензію на використання знака для товарів і послуг “Пан Піцца” на території м. Дніпропетровська строком на 7 років;

- відповідно до пункту 4 Договору надання ліцензіатові права на використання названого комбінованого знака здійснюється на безоплатній основі.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для визнання Договору недійсним.

Господарські суди у вирішенні даного спору, з достатньою повнотою встановивши обставини, що входять до предмету доказування зі справи, надали цим обставинам правильну юридичну оцінку.

Частинами восьмою та дев’ятою статті 16 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” передбачено, що власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.

Згідно з частиною четвертою статті 426 ЦК України умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об’єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Відповідно до статті 1109 ЦК України за ліцензійним договором одно сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об’єкта права інтелектуальної власності  (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об’єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об’єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об’єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Як з’ясовано судовими інстанціями, сторонами Договору було передбачено безоплатне надання ліцензіатові права на використання об’єкта інтелектуальної власності. Чинним законодавством України не встановлено надання дозволу на використання знака для товарів і послуг лише на платній основі.

Таким чином, твердження скаржника про відсутність згоди сторін з усіх істотних умов, які передбачені Законом для даного виду договору, не можуть бути взяті до уваги Вищим господарським судом України.

З урахуванням викладеного передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень місцевого та апеляційного господарських судів не вбачається.

Керуючись статтями 1119, 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:


Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2006 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.06.2006 зі справи № 39/57 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Драйв-Ін” –без задоволення.



Суддя



В.Селіваненко

Суддя



Суддя

І. Бенедисюк



Б. Львов