ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

06 березня 2007 р.                                                                                   

№ 18/76-32/577  


Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючий суддя

Муравйов О. В.

судді

Полянський А. Г.

Фролова Г. М.


розглянувши

касаційні скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" та Акціонерного комерційного банку "Європейський"

на постанову

Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року

по справі

№ 18/76-32/577 Господарського суду міста Києва   

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс"

до

1)          Акціонерного комерційного банку "Інтерконтинентбанк"

2)          Акціонерного комерційного банку "Європейський"

про

визнання недійсним договору,


за позовом


Акціонерного комерційного банку "Інтерконтинентбанк"

до

1)          Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс"

2)          Акціонерного комерційного банку "Європейський"

третя особа

Національний банк України

про

визнання недійсним договору та зобов’язання вчинити дії,


За участю представників сторін:

від позивача за

первісним позовом:

Ларіонова О.О. –дов. в справі

від відповідача-1 за

первісним позовом:

Каляєв В.В. –дов. в справі

від відповідача-2 за

первісним позовом:

Шестюк О.М. –дов. в справі

від третьої особи:

Циба Л.А. –дов. в справі


Ухвалою від 27.12.2006 року колегії суддів Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" була прийнята до провадження новоутвореною колегією суддів у наступному тимчасовому складі: головуючий –Муравйов О.В., судді Полянський А.Г., Коробенко Г.П., а розгляд справи був призначений на 06.02.2007 року.

Ухвалою від 17.01.2007 року колегії суддів Вищого господарського суду України касаційна скарга Акціонерного комерційного банку "Європейський" була прийнята до провадження новоутвореною колегією суддів у наступному тимчасовому складі: головуючий –Муравйов О.В., судді Полянський А.Г., Коробенко Г.П., а розгляд справи був призначений на 06.02.2007 року сумісно з розглядом касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс".

Розгляд справи № 18/76-32/577 в засіданні суду 06.02.2007 року не відбувся через необхідність вирішення заявленого Акціонерним комерційним банком "Європейський" відводу колегії суддів у складі: судді Муравйова О.В. –головуючий, суддів Полянського А.Г., Коробенка Г.П.

Ухвалою від 09.02.2007 року Голови Вищого господарського суду України у справі № 18/76-32/577, заявлений відвід колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: судді Муравйова О.В. –головуючий, суддів Полянського А.Г., Коробенка Г.П. був відхилений.

У зв’язку з виходом судді Фролової Г. М. з лікарняного, справа № 18/76-32/577 розглядається колегією суддів у постійному складі, утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року № 02-20/13 Заступника Голови Вищого господарського суду України, у складі: головуючий –Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Фролова Г. М.

Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.02.2007 року розгляд справи № 18/76-32/577 був відкладений до 20.02.2007 року.

В судових засіданнях 20.02.2007 року та 27.02.2007 року колегією суддів Вищого господарського суду України оголошувались перерви в засіданнях, про що представники сторін (позивач за первісним позовом, відповідачі за первісним позовом та третя особа) були повідомлені.

В судовому засіданні 06.03.2007 року за згодою сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно –рекламний центр "Сенс" звернулось з позовом до Акціонерного комерційного банку "Інтерконтинентбанк" та Акціонерного комерційного банку "Європейський" з позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 20744121, укладеного 09.09.2005 року між АКБ "Інтерконтинентбанк" та АКБ "Європейський".

Також, Акціонерним комерційним банком "Інтерконтинентбанк" заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" та Акціонерного комерційного банку "Європейський", третя особа – Національний банк України про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" виконати зобов’язання за договором про відкриття кредитної лінії №200104-216 від 20.01.2004 року, який укладений з Акціонерним комерційним банком "Інтерконтинентбанк", повністю та належним чином, та про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 20744121, укладеного 09.09.2005 року між АКБ "Інтерконтинентбанк" та АКБ "Європейський".

Вказані позови об’єднано місцевим господарським судом в одне провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2006 року (суддя Хрипун О.О.), яке винесено по об’єднаній в одне провадження справі № 18/76-32/577, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року (головуючий суддя Андрієнко В.В., судді Малетич М.М., Студенець В.І.), позов ТОВ КІРЦ "Сенс" до АКБ "Інтерконтинентбанк", АКБ "Європейський" про визнання недійсним договору та позов АКБ "Інтерконтинентбанк" до ТОВ КІРЦ "Сенс" та АКБ "Європейський" про визнання недійсним договору та зобов’язання вчинити дії задоволено повністю, зокрема: визнано недійсним з моменту укладення договір № 20744121 від 09.09.2005 року про відступлення права вимоги, зобов’язано ТОВ КІРЦ "Сенс" виконати зобов’язання за договором про відкриття кредитної лінії № 200104-216 від 20.01.2004 року.

Не погоджуючись з прийнятими по справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року в частині залишення без задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Акціонерного комерційного банку "Інтерконтинентбанк" в частині зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" виконати зобов’язання за договором про відкриття кредитної лінії №200104-216 від 20.01.2004 року, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2006 року залишити без змін.

Також, не погоджуючись з прийнятими по справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, Акціонерний комерційний банк "Європейський" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс".

У відзиві на касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Європейський" товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" повністю заперечує підстави скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій, які наведені Акціонерним комерційним банком "Європейський" в касаційній скарзі.

Відзиви інших учасників справи на час розгляду справи в касаційній інстанції суду надані не були, що в силу положень статті 1112 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень, що оскаржуються.

Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги, відзив, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, 20.01.2004 року між ТОВ КІРЦ "Сенс" та АКБ "Інтерконтинентбанк" був укладений кредитний договір № 200104-216. Відповідно до умов вказаного договору АКБ "Інтерконтинентбанк" відкрив ТОВ КІРЦ "Сенс" відкличну кредитну лінію для поповнення обігових коштів, придбання поліграфічного обладнання та інвестування в акції іншого підприємства зі сплатою 24 відсотків річних.

09.09.2005 року між АКБ "Інтерконтинентбанк" та АКБ "Європейський" був укладений спірний договір № 20744121 про відступлення права вимоги до ТОВ КІРЦ "Сенс" за договором про відкриття кредитної лінії № 200104-216 від 20.01.2004 року.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваним законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п. 4 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", якщо чинне законодавство не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статті 2 Господарського процесуального кодексу. Отже, крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.

Звертаючись з позовом до АКБ "Інтерконтинентбанк" та АКБ "Європейський", ТОВ КІРЦ "СЕНС" вказувало на порушення своїх прав та законних інтересів, яке полягало в позбавленні його можливості виконувати умови кредитного договору № 200104-216.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не передбачено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього  наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов’язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що чинне законодавство передбачає можливість виконання боржником зобов’язань на користь нового або первісного кредитора.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов’язанні має право вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків не пред’явлення такої вимоги.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, АКБ "Інтерконтинентбанк" не повідомив ТОВ КІРЦ "Сенс" про відступлення права вимоги до нього на протязі семиденного строку, вказаного в 4.2. спірного договору.

Також господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ КІРЦ "Сенс" надало АКБ "Інтерконтинентбанк" платіжні доручення №3741 від 28.09.2005р., № 3740 від 28.09.2005 р. на списання з його рахунків коштів для погашення частини основної суми кредиту та відсотків за користування кредитом, але вказані платіжні доручення не були прийняті до виконання. Таким чином, первісний кредитор припинив приймати від боржника виконання зобов’язань за кредитним договором.

Факт відмови АКБ "Інтерконтинентбанк" від прийняття платежів встановлений місцевим та апеляційним господарським судом на підставі й інших наявних в справі доказів, а саме: листування між АКБ "Інтерконтинентбанк" та ТОВ КІРЦ "Сенс", зокрема, лист № 4.1/2461 від 30.11.2005 р., а також банківською випискою за 28.09.2005 року, в якій не відображено списання коштів з рахунку ТОВ КІРЦ "Сенс" згідно платіжних доручень № 3741, № 3740, як це передбачено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Національного банку України від 21.01.2004 року №22.

21.10.2005 року ТОВ КІРЦ "Сенс" був отриманий лист від АКБ "Інтерконтинентбанк"  № 4.1./1952 з повідомленням про укладення договору про відступлення права вимоги № 207444121 та про передачу кредитної справи новому кредитору.

З огляду на положення ст. 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.

З посиланням на листи ТОВ КІРЦ "Сенс" № 526 від 24.10.2005 року та №586 від 29.11.2005 року, надісланим на адресу АКБ "Інтерконтинентбанк", суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що таких доказів ТОВ КІРЦ "Сенс" надано не було.

26.10.2005 року АКБ "Інтерконтинентбанк" було направлено на адресу ТОВ КІРЦ "Сенс" лист за № 4.1/2180, яким повідомлено про відкликання листа №4.1./1952 у зв’язку з невизначеністю ситуації щодо правомірності укладення договору про відступлення права вимоги.

Водночас, з матеріалів справи місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що на адресу ТОВ КІРЦ "Сенс" надходили листи за підписом директора Київської філії АКБ "Європейський" (ідентифікаційний код 33412759), в яких повідомлялось про відступлене право вимоги до позивача. Відхиляючи ці листи як докази повідомлення суди першої та апеляційної інстанцій вірно зазначили, що згідно з умовами договору № 20744121 про відступлення права вимоги, новим кредитором ТОВ КІРЦ "Сенс" виступав АКБ "Європейський" (ідентифікаційний код 19359904). Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що наявним в матеріалах справи листом № 585 від 28.11.2005 року підтверджується звернення ТОВ КІРЦ "Сенс" до заступника Голови правління АКБ "Європейський" з проханням надати докази набуття Київською філією АКБ „Європейський” відповідних прав.

Вказані вище обставини, з чим погоджується касаційна інстанція, свідчать про те, що ТОВ КІРЦ "Сенс" вчиняв необхідні дії щодо встановлення особи належного кредитора.

Проте, з незалежних від нього причин, ТОВ КІРЦ "Сенс" був позбавлений можливості виконувати взяті на себе за кредитним договором зобов’язання як на користь первісного кредитора, так і на користь нового кредитора,

Згідно із п. 1.1.1. кредитного договору № 200104-216 ТОВ КІРЦ "Сенс" зобов’язувалося сплачувати відсотки у розмірі 24% річних, які нараховуються на непогашену частину кредиту. Відсотки нараховуються щомісяця за фактичну кількість днів періоду нарахування відсотків, виходячи з тривалості банківського року 365 днів, і підлягають сплаті не пізніше останнього робочого банківського дня місяця, за який проводиться сплата відсотків.  

Крім того, в п. 4.3 вказаного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредиту і відсотків за його користування ТОВ КІРЦ "Сенс" зобов’язується сплачувати АКБ "Інтерконтинентбанк" додатково до встановленої відсоткової ставки за кредит пеню в розмірі 0,5% за кожний день прострочення платежу від суми несвоєчасно сплаченого кредиту та відсотків.    

Отже, як вірно прийшли до висновку місцевий та апеляційний господарські суди, внаслідок вказаних вище обставин, починаючи з жовтня 2005 року ТОВ КІРЦ "Сенс" було змушено припинити виплату кредиту, що мало наслідком збільшення суми по нарахованим за цей час відсоткам та ризик необхідності сплати пені за прострочення платежів.  

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору № 200104-216 в забезпечення зобов’язань ТОВ КІРЦ "Сенс" надає в заставу АКБ "Інтерконтинентбанк" ліквідне майно на суму, що перевищує суму кредиту у двічі. На виконання вказаної умови 21.01.2004 року між ТОВ КІРЦ "Сенс" та АКБ "Інтерконтинентбанк" було укладено три договори застави нежитлових приміщень (іпотеки) на загальну суму 13630434, 34 грн.

Відповідно до п. 1.4.1 спірного договору № 20744121 про відступлення права вимоги АКБ "Інтерконтинентбанк" відступає також права заставодержателя за трьома договорами застави нерухомого майна від 21.01.2004 року, укладених між АКБ "Інтерконтинентбанк" та ТОВ КІРЦ "Сенс", посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню, а відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Спірний договір № 20744121, за яким АКБ "Інтерконтинентбанк" відступив АКБ "Європейський" права за іпотечними договорами, що визнається касаційною інстанцією, нотаріально не завірений та не зареєстрований в установленому порядку, а отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з місцевим та апеляційним господарськими судами в тому, що відступлення прав за іпотечними договорами не відбулось.

В п. 3 листа АКБ "Інтерконтинентбанк" № 4.1./2461 від 30.11.2005 року вказано, що зміни до реєстру обтяжень рухомого майна та до реєстру заборони відчуження об’єктів нерухомого майна (реєстру іпотек) не вносились.  

Таким чином, Вищий господарський суд України вважає, що право вимоги відступлено на користь АКБ "Європейський" та переданого йому в забезпечення виконання зобов’язання нерухомого майна на суму 13630434,34 грн. залишилось в заставі у АКБ "Інтерконтинентбанк".

Відповідно до ч.1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд при цьому, згідно з ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, особа зобов’язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Отже, місцевий господарський суд та апеляційна інстанція, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, прийшли до цілком вірного висновку про те, що незважаючи на положення ч.1 ст. 516 Цивільного кодексу України, за якою зміна кредитора в зобов’язанні не потребує згоди боржника, правова невизначеність навколо особи кредитора та заставодержателя позбавляє ТОВ КІРЦ "СЕНС" можливості виконувати свої зобов’язання належним чином, внаслідок чого воно несе ризик настання несприятливих наслідків та втрати майна, переданого в заставу. Звернення до суду ТОВ КІРЦ "СЕНС" спрямовано на встановлення особи кредитора, відновлення можливості виконувати взяті на себе зобов’язання та недопущення подальших порушень його прав.

Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з місцевим та апеляційним господарськими судами щодо правомірності звернення ТОВ КІРЦ "СЕНС" до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Зі змісту договору про відступлення права вимоги № 20744121 вбачається, що він був підписаний виконуючим обов’язки голови правління Сокуром О. П.

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про банки та банківську діяльність" голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України.

Відповідно до п. ч. 1 п. 8.9. Постанови Національного банку України "Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень" N 375 від 31.08.2001 р. у разі звільнення з посад голови правління (ради директорів) та головного бухгалтера (або виконуючих їх обов'язки) або непогодження Національним банком запропонованих кандидатур на ці посади компетентний орган банку має не пізніше ніж за два тижні з часу звільнення або прийняття відповідного рішення Національним банком прийняти рішення про кандидатів на ці посади (як постійних або виконуючих обов'язки осіб) та подати до Генерального департаменту банківського нагляду (щодо банків, кореспондентський рахунок яких відкрито в операційному управлінні Національного банку) або територіального управління Національного банку за місцезнаходженням банку протокол (протоколи) компетентного органу банку про звільнення попередніх голови правління (ради директорів) або головного бухгалтера та про призначення нових кандидатур на ці посади, а також відомості про кандидатів.

В ч. 5 п. 8.9 Постанови N 375 вказано, що Голова правління або виконуючий його обов'язки заступають на посаду після отримання на це письмової згоди Комісії Національного банку (Комісії Національного банку при територіальному управлінні).

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, Національний Банк України в листах № 18-312/336-988 від 27.01.2006р. та №09-218-040/2193 від 31.01.2006 р., копії яких містяться в матеріалах справи, підтвердив, що весь комплекс прав та обов’язків виконуючого обов’язки голови правління банку переходить до особи не з дня її призначення, а після отримання відповідної згоди НБУ. Лист №09-218-040/2193 надісланий Національним банком України на електронну адресу АКБ "Інтерконтинентбанк".

Таким чином, апеляційний господарський суд, на думку касаційної інстанції, цілком вірно не погодився з твердженням АКБ "Європейський" про те, що виконуючий обов’язки голови правління АКБ "Інтерконтинентбанк" набув весь комплекс повноважень після призначення його на посаду спостережною радою банку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо необґрунтованості посилання АКБ "Європейський" на те, що Сокур О. П. перебував у трудових відносинах з АКБ "Інтерконтинентбанк".

Так, як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, Сокур О. П. рішенням спостережної ради був призначений на посаду голови правління, що підтверджується протоколом засідання спостережної ради АКБ "Інтерконтинентбанк" від 07.09.2005 року. На момент укладення спірного договору № 20744121 від 09.09.2005 року Сокур О. П. діяв як виконуючий обов’язки голови правління банку, проте його кандидатура на цю посаду не була погоджена відповідною комісією Національного банку України.

Отже, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що Сокур О. П., укладаючи спірний договір, не мав необхідних повноважень для вчинення даного правочину.

Згідно роз’яснень Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" N 02-5/111 від 12.03.1999 р. угода, укладена представником юридичної особи без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до вимог встановлених в ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Згідно із ст. 241 Цивільного кодексу України правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює чи припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє лише в разі його наступного схвалення цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, від імені якого здійснено правочин, вчинить дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підставі наявних в справі доказів апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи АКБ "Європейський" стосовно вчинення АКБ "Інтерконтинентбанк" дій, які свідчать про схвалення спірного договору відступлення права вимоги, документально не підтверджені.

Так, передача документів на виконання договору №20744121 про відступлення права вимоги була вчинена за вказівкою особи, що уклала оспорюваний договір з перевищенням своїх повноважень, і, що визнається касаційною інстанцією, не може свідчити про схвалення договору юридичною особою.

Здійснення АКБ "Європейський" платежу за оспорюваним договором також не може бути доказом наступного схвалення угоди саме АКБ "Інтерконтинентбанк", крім того АКБ "Інтерконтинентбанк", як вірно встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, заперечив факт отримання ним  коштів за відступлене право.

Відповідно до п. 2.1. договору № 20744121 про відступлення права вимоги плата за відступлення права складає 8 099 080 грн. і підлягає сплаті новим кредитором на протязі семи банківських днів шляхом зарахування коштів на рахунок первісного кредитора, відкритий в АКБ "Європейський".

На підтвердження здійснення перерахування на рахунок АКБ "Інтерконтинентбанк" 8 099 080 грн. АКБ "Європейський", про що вірно зазначено в тексті оскаржуваної постанови, посилається на меморіальний ордер № 1703 та договір № 1600001 від 19.07.2005 р. про відкриття та ведення рахунку.  

Натомість, відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Відповідно до п. 22.4. закону при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що ініціювання переказу не підтверджує факт зарахування коштів на рахунок отримувача і, відповідно, прийняття отримувачем грошових коштів.

В свою чергу, згідно з п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Фактичне зарахування коштів має бути підтверджено відповідними документами.

В порушення статей 33, 34 ГПК України господарському суду першої інстанції, а так само і апеляційному господарському суду не було надано належних та допустимих доказів зарахування 8099080 грн. на рахунок АКБ "Інтерконтинентбанк" та доказів прийняття АКБ "Інтерконтинентбанк" коштів в оплату відступленого права вимоги АКБ "Європейський".

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України  погоджується з висновком апеляційного господарського суду, що АКБ "Інтерконтинентбанк" не вчиняв дій, спрямованих на схвалення договору, укладеного від його імені неуповноваженою на те особою.  

Відповідно до пункту 2.6 глави 2 розділу 6 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління національного банку України від 28.08.2001 року № 368 операції банку з одним контрагентом у розмірі, що перевищує 25 відсотків регулятивного капіталу (з урахуванням сум усіх операцій, визначених у пункті 2,6 цієї глави, щодо цього контрагента) вимагається прийняття рішення правлінням та/або спостережною радою банку.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на наявну в справі довідку, станом на 08.09.2005 р. регулятивний капітал АКБ "Інтерконтинентбанк" становив 8897960 грн. Отже, укладення спірного договору мало бути здійснено за рішенням правління та/або спостережної ради АКБ "Інтерконтинентбанк".

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ані правління, ані спостережна рада АКБ "Інтерконтинентбанк" рішень про укладення спірного договору з АКБ "Європейський" не приймали. З протоколів засідання правління №26 від 09.09.2005 року та протоколу засідання спостережної ради АКБ "Інтерконтинентбанк" від 09.09.2005 року вбачається, що рішення щодо проведення операцій з одним контрагентом, тобто з АКБ "Європейський", не приймалось.

На підставі викладеного вище, суд касаційної інстанції вважає, що виходячи з наявних в справі доказів суд першої та апеляційної інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, пов’язані з укладенням та виконання спірного договору. Виходячи з встановлених обставин справи суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та прийняли вірне рішення.

Доводи скаржника ТОВ “Комерційний інформаційно-рекламний центр “СЕНС” про порушення судами першої та апеляційної інстанцій ст. 42, 43, 43 ГПК України є необгрунтованими. З матеріалів справи не вбачається, що суди під час розгляду справи в першій або апеляційній інстанціях порушили засади рівності сторін чи змагальності. Наданим сторонами доказам була дана належна правова оцінка. Обставини справи встановлені з достатньою повнотою.

Доводи заявника касаційної скарги АКБ “Європейський” про порушення судами норма матеріального та процесуального права також є безпідставними і зводяться до переоцінки доказів.

Так, можливість виконання грошового зобов’язання шляхом внесення грошей в депозит нотаріуса не спростовує висновків судів про неможливість виконати обов’язок боржником належним чином, тобто безпосередньо на користь кредитора. Ці твердження заявника тільки підтверджують висновок судів першої та апеляційної інстанцій про порушення прав позивача ТОВ “КІРЦ “СЕНС” укладенням спірного договору. Доводи заявника про неврахування доказів на підтвердження тих чи інших обставин відхиляються судом касаційної інстанції як такі, що виходять за межі розгляду касаційної скарги.

Так, згідно із ч. 1 та 2 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Висновок місцевого суду про невідповідність спірного договору в частині передачі прав вимоги по іпотечним договорам вимогам Закону України “Про іпотеку” не тільки не спростований апеляційним господарським судом, як про це стверджує АКБ “Європейський” в касаційній скарзі, а прямо підтверджений. Висновок апеляційної інстанції про те, що відступлення прав за іпотечними договорам не відбулося повністю узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину.

Заперечення відповідача АКБ “Європейський” щодо повноважень в. о. голови правління банку та подальшого схвалення спірної угоди зводяться до переоцінки наявних в справі доказів, що, не входить до компетенції касаційної інстанції. Заявником касаційної скарги АКБ “Європейський” не надано доказів про те, що під час розгляду справи в суді першої або апеляційної інстанції відповідачу-2 чи іншим учасникам процесу створювалися перешкоди в реалізації процесуальних прав, зокрема, в праві подавати докази та доводити їх переконливість перед судом на засадах змагальності.

Твердження АКБ “Європейський” про порушення вимог ст. 35 ГПК України грунтуються на неправильному тлумаченні цієї норми заявником, а тому відхиляються судом касаційної інстанції як безпідставні.

З урахуванням викладеного судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 18.10.2006 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року по справі № 18/76-32/577 прийняті з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, які мають значення для вирішення даного спору по суті та при вірному застосуванні норм матеріального права.

У зв`язку з цим, касаційна інстанція не знаходить підстав для скасування прийнятих господарськими судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, а тому касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" та Акціонерного комерційного банку "Європейський" не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 44, 49, 1115 ГПК України судові витрати, пов’язані з розглядом касаційних скарг, покладаються на заявників.


Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -



П О С Т А Н О В И Л А:



Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерційний інформаційно-рекламний центр "Сенс" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Європейський" залишити без задоволення.


Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року по справі № 18/76-32/577 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2006 року по справі № 18/76-32/577 залишити без змін.




Головуючий суддя

О. В. Муравйов



Судді

А. Г. Полянський



Г. М. Фролова