ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

27 березня 2007 р.                                                                                   

№ 11/519-05  


          Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:


Т.Б. Дроботової –головуючого,

Н.О. Волковицької,

Л. І.  Рогач

розглянувши матеріали касаційних скарг



та касаційного подання

Відкритого акціонерного товариства “Харківська книжкова фабрика ім.М.В.Фрунзе”

Державної акціонерної компанії “Українське видавничо-поліграфічне об’єднання”

Заступника прокурора Харківської області


на постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2006 року

у справі

№ 11/519-05 господарського суду Харківської області

за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Харківська книжкова фабрика ім.М.В.Фрунзе”

до



третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Товариства з обмеженою відповідальністю “СТЕДІ ПЛЮС”

Приватного підприємства “Асседо”


Державна акціонерна компанія “Українське видавничо-поліграфічне об’єднання”

про

визнання договору недійсним

за участю представників:


позивача

Юшина Н.В., дов. від 01.02.2007р.

відповідачів


1. не з’явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)

2. Мажара С.В. –дов. від 27.10.2005р.

Лаврешин Ю.В., дов. від 26.02.2007р.

третьої особи

Кривенко В.В.,  дов. від 21.11.2006р.

прокуратури

Івченко О.А., Савицька О.В.


Доповідач: Рогач Л.І.

ВСТАНОВИВ:


Відкрите акціонерне товариство “Харківська книжкова фабрика ім.М.В.Фрунзе” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.11.2004р. нежитлових будівель по вул. Донець-Захаржевського, 6/8 в м. Харкові, укладеного між ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. М.В. Фрунзе” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок Харківський шиферний завод” та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.11.2004р. нежитлових будівель по вул. Донець-Захаржевського, 6/8 в м. Харкові, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок Харківський шиферний завод” та Приватним підприємством “Асседо”, з підстав, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України; про зобов’язання приватного підприємства “Асседо” повернути нежитлові будівлі по вул. Донець-Захаржевського, 6/8 в м. Харкові ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. М.В. Фрунзе. Також 27.02.2006р. позивач доповнив позовну заяву вимогою про визнання його права власності на нежитлові приміщення літ.А-6 загальною площею 14622,3кв.м. та літ.Б-3, загальною площею 1468,7кв.м., розташованих за адресою вул. Донець-Захаржевського, 6/8 в м. Харкові (т.2, а.с.91), які були прийняті судом до розгляду (т.3, а.с.67-68).

Позовні вимоги вмотивовано підписанням договору купівлі-продажу від 22.11.2004р. зі сторони позивача особою, що не мала належних повноважень на вчинення правочину, суперечністю договору від 22.11.2004р. актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, порушенням економічних та соціальних інтересів держави, відчуженням майна всупереч частини 5 статті 75 Господарського кодексу України за відсутності згоди ДАК “Укрвидавполіграфія”; з огляду на викладене спірне майно вибуло з володіння ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. М.В. Фрунзе” не з волі позивача, тобто, ПП “Асседо” не може вважатись його добросовісним набувачем.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок Харківський шиферний завод” повідомив про своє перейменування у ТОВ “Стеді плюс”, яке є його правонаступником; позовні вимоги відхилив повністю, вказавши, що оспорюваний договір було укладено в межах наданої позивачу дієздатності, за наявності у представника позивача належних повноважень, сторони вчинили дії, що свідчать про схвалення оспорюваного договору, обмеження статті 75 Господарського кодексу не може бути застосовано до позивача, яке є відкритим акціонерним товариством та має повноваження власника щодо належного йому майна.

Відповідач –Приватне підприємство “Асседо” відхилив позовні вимоги повністю з тих самих підстав.

05.12.2005р. прокуратурою Харківської області повідомлено про вступ у дану справу з метою представництва інтересів держави на підставі статті 29 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.09.2006р. (головуючий Светлічний Ю.В., судді Кононова О.В., Інте Т.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю;  суд дійшов висновку, що сторонами в оспорюваному договорі купівлі-продажу від 22.11.2004р. були юридичні особи, які діяли в межах своєї цивільної дієздатності та були вправі розпоряджатись належним їм на праві власності майном; договір купівлі-продажу від 22.11.2004р. був підписаний зі сторони позивача особою, що діяла на підставі нової редакції Статуту акціонерного товариства, контракту №14/2004 від 21.10.2004р.; позивач не надав доказів щодо реєстрації обмеження повноважень Іванченка І.С. щодо представництва позивача у Державному реєстрі; вказані обмеження в силу положень статті 92 Цивільного кодексу України не мають юридичної сили у відносинах з третіми особами; належну компетенцію Голови правління Іванченко І.С. підтверджено ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 26.07.2006р. по справі № 22-а4001/2006, що є обов’язковою для господарського суду щодо цього встановленого нею факту, водночас рішення господарського суду Харківської області від 09.03.2005р. по справі № 35/89-05 повинно оцінюватись судом на загальних підставах; укладений договір купівлі-продажу від 22.11.2004р. було в наступному схвалено  юридичною особою, що підтверджується укладенням наступних договорів щодо майна, відчуженого та отриманого за спірною угодою; позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення спірною угодою права працівників на працю, завдання шкоди правам та інтересам позивача чи суспільства.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2006р. (судді –Слюсарева Л.В. головуючий, Білоконь Н.Д., Фоміна В.О.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості; відхиляючи доводи апеляційних скарг, апеляційна інстанція зазначила, що особа, яка підписала договір купівлі-продажу від 22.11.2004р., була призначена на посаду голови правління позивача згідно рішення загальних зборів акціонерів та контракту № 14/2004 від 21.10.2004р., який, відповідно  до пункту 8.4.6 Статуту визначав питання повноважень, умови діяльності голови правління, та діяла на підставі наданих їй цим контрактом повноважень; суд першої інстанції правомірно прийняв в якості обов’язкових факти, встановлені ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 26.07.2006р. по справі № 22-а4001/2006, та обґрунтовано застосував пункт 2 частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України щодо відсутності юридичної сили обмежень повноважень у відносинах з третіми особами; спірну угоду було схвалено подальшими діями позивача, що скористалось на свій розсуд отриманими за нею коштами; за таких обставин набуття другим відповідачем права власності на нерухоме майно є правомірним.

Не погоджуючись зі судовими рішеннями, позивач та  третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача подали касаційні скарги, а прокуратура Харківської області касаційне подання, в яких просять скасувати рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційні скарги та касаційне подання вмотивовано невідповідністю судових рішень вимогам чинного законодавства, порушенням судом при їх прийнятті норм матеріального та процесуального права, а саме статей 35, 66, 111-10, 115 Господарського процесуального кодексу України, статті 47 Закону України “Про господарські товариства”, частини 1 статті 92, частини 1 статті 203, частини 1 статті 215, статті 228, 330 та 388 Цивільного кодексу України, Закону України “Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації”.

Так, на думку скаржників та прокуратури, апеляційним судом Харківської області розглянуто справу без участі ТОВ “СТЕДІ ПЛЮС”, що не повідомлявся належним чином про час та місце судового засідання, суд неправильно застосував статтю 35 Господарського процесуального кодексу України, всупереч вище вказаним нормам чинного законодавства визнав належним представником позивача особу, що, як випливає з рішення господарського суду Харківської області від 09.03.2005р. у справі № 35/89-05 та ухвали про роз’яснення рішення від 06.04.2005р., ніколи не обиралась та не призначалась головою правління позивача, судами безпідставно було відмовлено у задоволенні клопотань про забезпечення позову.

Відповідач - Приватне підприємство “Асседо” відхилив доводи касаційних скарг та касаційного подання, посилаючись на відсутність в момент вчинення спірних правочинів передбачених законодавством підстав їх недійсності.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю “СТЕДІ ПЛЮС” –відзив на касаційну скаргу не подав, не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.

Приватним підприємством “Асседо” подано клопотання про оголошення повного тексту рішення, з огляду на що у судовому засіданні від 20.03.2007р. оголошено перерву для виготовлення повного тексту рішення до 27.03.2007р. до 11год. 30хв.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційні скарги та касаційне подання  підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є відповідність договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 22.11.2004р. та від 26.11.2004р. вимогам чинного законодавства. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський  суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас розгляд справи повинен відбуватись з додержанням принципів диспозитивності та змагальності учасників судового процесу, передбачених статтею 129 Конституції України та статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до підстав та предмету позову.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

Статтями 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України визначено вимоги до змісту рішення місцевого та постанови апеляційного суду. Так, у них, зокрема, має бути зазначено обставини справи, встановлені господарським судом, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими суд відхилив клопотання і докази сторін, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази.

Таким чином, для правильного вирішення спору судам належало з’ясувати дійсні обставини справи, пов’язані з додержання вимог чинного законодавства при укладенні спірних угод, зокрема, щодо вчинення правочину особою, що має необхідний обсяг цивільної дієздатності, на підставі належних та допустимих доказів, досліджених відповідно до статей 33-36, статті 43 Господарського  процесуального кодексу України.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач у даній справі є відкритим акціонерним товариством, що не є державним підприємством або об’єктом права державної власності, тому на нього не поширюються обмеження, встановлені Законом України “Про перелік об’єктів, що не підлягають приватизації”; натомість згідно статуту позивачу надано право розпоряджатися належним йому майном.

22.11.2004р. між відкритим акціонерним товариством  “Харківська книжкова фабрика імені Фрунзе” та товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий Будинок “Харківський шиферний завод” було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень по вул. Донець-Захаржевського, 6/8 у місті Харкові; 26.11.2004р. вказані приміщення було продано приватному підприємству “Асседо”.

Як зазначено в судовому рішенні, зі сторони відкритого акціонерного товариства  “Харківська книжкова фабрика імені Фрунзе” договір від 22.11.2004р. було підписано Іванченком І.С., обраним головою правління загальними зборами акціонерів  ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. М.В.Фрунзе” від 20.10.2004р. та 29.10.2004р. (протокол № 1 від 20.10.2004р. та 29.10.2004р.); за вказаним протоколом акціонерами також було надано виконавчому органу акціонерного товариства дозвіл на розпорядження майном та затверджено нову редакцію Статуту акціонерного товариства.

Також судами встановлено, що на виконання договору купівлі-продажу сторони вчинили дії, які свідчать про схвалення вчиненої угоди (передали фактично будівлю за актом прийому-передачі, сплатили кошти в оплату будівлі та розпорядились ними, уклали договір оренди вказаних приміщень від 27.11.2004р.).

Протоколом № 5 засідання правління ДАК “Укрвидавполіграфія” від 24.01.2005р. було вирішено усунути з 25.01.2005р. Іванченка І.С. від виконання обов’язків голови правління на період з’ясування обставин та причин його конфлікту з трудовим колективом; на час його усунення тимчасово виконуючим обов’язки призначено Кулинича Б.М.

Рішенням господарського суду Харківської області по справі №35/89-05 від 09.03.2005р.(набрало чинності з 20.03.2005р.) за позовом ДАК “Укрвидавполіграфія” до ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. М.В.Фрунзе” визнано недійсним рішення загальних зборів акціонерів  ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. М.В.Фрунзе” від 20.10.2004р. та 29.10.2004р. (протокол № 1 від 20.10.2004р. та 29.10.2004р.), а ухвалою від 06.04.2005р. судом в порядку статті 89 Господарського процесуального кодексу України роз’яснено, що з рішення господарського суду Харківської області від 09.03.2005р. випливає, що відносини, які були врегульовані визнаними недійсними актами, здійснюються в порядку, що діяв до прийняття рішень загальних зборів акціонерів ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. М.В.Фрунзе” від 20 та 29 жовтня 2004р.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вказав, що угоду підписано юридичною, а не фізичною особою, а юридична особа не була позбавлена дієздатності. Однак вказаний висновок здійснено в порушення положень статті 92 Цивільного кодексу України, за якою юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків та здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Таким чином, представляючи юридичну особу (акціонерне товариство), особа, що підписала договір купівлі-продажу, повинна бути наділена відповідними повноваженнями, підтвердженими певними юридичними документами, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Як вбачається з судового рішення, такими документами, що підтверджують компетенцію Іванченко І.С. як голови правління ВАТ “Харківська книжкова фабрика”, є рішення загальних зборів акціонерів  ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. М.В.Фрунзе” від 20.10.2004р. та 29.10.2004р. (протокол № 1 від 20.10.2004р. та 29.10.2004р.) та контракт № 14/2004 від 21.10.2004р. Водночас у матеріалах справи не міститься жоден з вище перерахованих документів, на підставі яких суд визначив повноваження особи, що підписала договір купівлі-продажу.

Також у матеріалах справи не міститься відомостей, що такі документи оглядались та вивчались у судових засіданнях, будь-яким чином вилучались зі справи.

Пояснення сторони щодо неможливості подати вказані документи в ході судового провадження відхиляється судом, оскільки матеріали справи не містять відповідної інформації.

Відповідно до положень статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Застосовуючи приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд визначив, що рішення господарського суду Харківської області від 09.03.2005р. не має преюдиціальної сили для даного спору та повинно оцінюватись судом на загальних підставах, як будь-який інший доказ у справі, оскільки воно стосується інших сторін та предмету спору; водночас обов’язковим для застосування господарським судом у даній справі є ухвала судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 26.07.2006р. по справі № 22-а4001/2006, якою встановлено, що за період з 29.10.2004р. по 20.09.2005р. укладання господарських договорів від імені ВАТ “Харківська книжкова фабрика ім. М.В.Фрунзе” відносилось до компетенції голови правління Іванченка І.С.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що, в порушення приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд не надав у даній справі жодної оцінки рішенню господарського суду Харківської області від 09.03.2005р. як доказу, що стосується повноважень голови правління Іванченко І.С. Оскільки вказаним рішенням визнано недійсним рішення зборів акціонерів, що обрали Іванченко І.С. головою правління, суду належало з’ясувати, чи впливає це, а якщо впливає, то яким чином, на повноваження Іванченко І.С. з огляду на правові наслідки визнання акта недійсним та момент, з якого він є недійсним (з моменту його прийняття чи з моменту набрання чинності судовим рішенням).

Натомість, пославшись лише на дату набрання чинності рішенням від 09.03.2005р. (помилкову), суд не врахував його при вирішенні спірних правовідносин, чим ухилився від розгляду питання щодо моменту, з якого є недійсним акт згідно судового рішення, що має істотне значення для вирішення даного спору.

Також, задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що преюдиціальне значення для розгляду даної справи мають висновки, які містяться у мотивувальній частині рішення господарського суду Харківської області від 26.07.2006 року у справі № 22-а4001/2006. Зокрема таке значення надано висновку про те, що спірний договір купівлі-продажу підписано особою, що мала відповідні повноваження.

Всупереч положенням статті 35 Господарського процесуального кодексу України суди першої та апеляційної інстанцій помилково надали преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнивши факти, встановлені цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Також судова колегія вважає, що судом першої інстанції помилково застосовано положення частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України щодо незастосування обмеження повноважень у відносинах з третіми особами, та статті 241 Цивільного кодексу України щодо дійсності угоди з моменту її укладення в разі подальшого схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником з перевищенням повноважень, оскільки в даному разі мова йде не про обмеження повноважень, а про їх відсутність.

Слід також зазначити, що усі правочини, на здійснення яких, як на схвалення договору купівлі-продажу покликається суд, вчинені тією самою фізичною особою, повноваження якої оспорюються позивачем, а доказів схвалення їх іншим компетентним органом управління акціонерного товариства не наведено.

Переглядаючи судове рішення в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не усунув допущені першою інстанцією порушення, не з’ясував істотні обставини, з яким чинне законодавство пов’язує дійсність угоди.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають з вище зазначених підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України


ПОСТАНОВИВ :


         Касаційні скарги Відкритого акціонерного товариства “Харківська книжкова фабрика ім.М.В.Фрунзе” та Державної акціонерної компанії “Українське видавничо-поліграфічне об’єднання” та касаційне подання Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

         Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2006 року у справі № 11/519-05 господарського суду Харківської області та рішення господарського суду Харківської області від 07.09.2006р. скасувати.

          Справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.


Головуючий                                                                                  Т. Дроботова



Судді:                                                                                             Н. Волковицька


                                                                      

                                                                                          Л. Рогач