ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.01.2010 (суддя Яризько В.О.) позов задоволено частково –на підставі ст.652 ЦК України у зв'язку з істотною зміною обставин (законодавчою забороною грального бізнесу в Україні з 25.06.2009р.) розірвано укладені між сторонами кредитні договори №00053/КН від 29.09.2008 та №00054/КН від 30.09.2008. Відмовлено у задоволені позовної вимоги про розірвання цих кредитних договорів з 25.06.2009р.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2010 (судді: Лакіза В.В., Горбачова Л.П., Пуль О.А.) рішення скасовано, в позові відмовлено повністю з мотивів недоведеності усієї сукупності передбачених ст.652 ЦК України умов для розірвання кредитних договорів.

ТОВ "Світ розваг" в поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати, первісне рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, а саме ст.ст.651,652 ЦК України та ст.ст.3,42,44 ГК України. Зокрема, скаржник вважає, що кредитні договори ним укладалися саме для розвитку грального бізнесу, а у зв'язку із забороною такої діяльності та обумовленої цим марності цілі, для якої надавалися кредитні кошти, відбулася суттєва зміна цінності отриманого позивачем за договором (повна втрата цінності), на що позивач не розраховував. Окрім того, на думку позивача, із суті кредитних договорів не вбачається, що ризик зміни обставин несе позичальник.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова –залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення про часткове задоволення позову та приймаючи нове рішення про відмову в позові повністю, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Розваг" та Відкритим акціонерним товариством "Морський транспортний банк" в особі Центрального відділення ВАТ "МТБ" були укладені кредитний договір №00053/КН від 29.09.2008 та кредитний договір №00054/КН від 30.09.2008.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору №00053/КН від 29.09.2008 банк зобов'язується надати позичальнику на поповнення обігових коштів кредит на суму 8263870 грн. з 29 вересня 2008 року і терміном погашення по 31 березня 2011 року включно, зі сплатою 19,5% річних за фактичний період користування кредитними коштами (з розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом, а позичальник зобов'язується на умовах, в розмірі та в строки, встановлені в цьому договорі, повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитним коштами, а також сплатити комісії, пені, штрафи та інші платежі, які передбачені умовами цього договору.

Відповідно до пункт 1.1 кредитного договору №00054/КН від 30.09.2008 банк зобов'язується надати позичальнику кредит на поповнення обігових коштів у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 4739 572,50 грн. з 30 вересня 2008 року і терміном погашення по 31 березня 2011 року включно, зі сплатою 19,5% річних за фактичний період користування кредитними коштами  (з розрахунку  360  календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом, а позичальник зобов'язується на умовах, в розмірі та в строки, встановлені в цьому договорі, повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, а також сплатити  комісії, пені та штрафи, та інші платежі, які передбачені умовами цього договору.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З рішення суду першої інстанції вбачається, що підставою для розірвання кредитних договорів відповідно до ст.652 Цивільного кодексу України стало те, що кредитні кошти надавалися позивачу на здійснення діяльності з грального бізнесу, яка була заборонена прийнятим Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні". Зміни у законодавстві стосовно виду господарської діяльності позивача, на думку суду першої інстанції, є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні кредитних договорів і тому є підставою для їх розірвання в порядку ст.652 Цивільного кодексу України.

Дійсно, відповідно до ч.1 ст.652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до положень ч.2 ст. 652 Цивільного кодексу України  якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний  за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, для розірвання договору в порядку ст.652 Цивільного кодексу України обов'язковим чинником, який надає право суду розірвати договір на вимогу зацікавленої сторони, повинна бути одночасна наявність перелічених умов.

Зокрема, п.3 ч.4 ст.652 Цивільного кодексу України однією з умов встановлює, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін та виконання договору позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, порушення співвідношення майнових інтересів (економічної рівноваги) є необхідною умовою для розірвання договору в судовому порядку. Це порушення може відбуватися у вигляді значного зменшення вартості отриманого за договором або значного зростання вартості відшкодування, що призводить до порушення еквівалентності обміну.

Суд першої інстанції, обґрунтовуючи висновок про порушення співвідношення майнових інтересів сторін при виконанні договорів, зазначив у рішенні, що "при укладанні кредитних договорів позивач розраховував на отримання прибутку та не розраховував на зменшення цінності отриманого позивачем за кредитними договорами. Суттєва зміна цінності (повна втрата цінності) відбулася в результаті марності цілі, оскільки була заборонена діяльність, для якої надавалися кредитні  кошти".

Однак, зі змісту спірних кредитних  договорів вбачається, що кредити були надані позивачу саме на поповнення обігових коштів у вигляді поновлюваної кредитної лінії. Будь-якої іншої мети надання та отримання кредитних коштів у вказаних договорах зазначено не було.

Висновок суду першої інстанції про те, що при укладанні кредитних договорів позивач розраховував "на отримання прибутку", не відповідає суті кредитних договорів, оскільки згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто, укладаючи кредитний договір, позичальник розраховує виключно на отримання коштів від банку на умовах, визначених договором.

Ні позивачем, ні відповідачем не заперечується, що кредитні кошти за спірними договорами були надані позивачеві. Подальше використання цих коштів в межах цілей кредитування, а саме: на поповнення обігових коштів, а також розмір прибутку чи збитків від такого використання знаходиться за межами виконання зобов'язання за спірними кредитними договорами.

Крім того, подальше виконання договору позивачем, а саме: повернення кредиту та сплата відсотків не може позбавити позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, тому що позивач вже отримав те, на що він розраховував згідно договору, а саме кредитні кошти були надані банком та одержані позичальником.

Апеляційна інстанція вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач "не розраховував на зменшення цінності отриманого за кредитними договорами". Позивачем за кредитними договорами були отримані кредитні кошти, тому відсутні підстави вважати, що відбулося зменшення цінності отриманого позивачем за кредитними договорами.

Крім того, зменшення цінності виконання повинно мати об'єктивні ознаки його виміру. У протилежному випадку має місце не об'єктивний факт - порушення співвідношення (еквівалентності) обміну, а проста зміна ставлення чи думки позичальника (позивача) щодо доцільності (бажаності чи небажаності) подальшого виконання відповідного договору. Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав  суду доказів щодо наявності порушення співвідношення (еквівалентності)  інтересів сторін спірного договору.

Пункт 4 ч.4 ст.652 Цивільного кодексу України визначає однією з необхідних умов, за наявності якої можливе розірвання договору за рішенням суду, те, що із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Суд першої інстанції, встановлюючи підстави, необхідні для розірвання договору за рішенням суду, не надав оцінки щодо наявності вищевказаної умови.

Ризик є однією із ознак підприємництва, а наявність ризиків випливає з суті терміну господарська діяльність, зміст якої визначений ст.ст.3,42 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, с підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Стаття 42 вказаного Кодексу встановлює, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності (ст.44 ГК України).  Отже труднощі, які виникли у позивача із виконанням спірних кредитних договорів, охоплюються його підприємницьким ризиком, тому у суду відсутні правові підстави перекладати комерційний ризик позивача на відповідача шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов'язків за кредитними договорами.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, позивач мав обґрунтувати в позовній заяві і довести належними доказами існування фактів, які він вважає умовами розірвання договору в порядку ч.2 ст.652 ЦК України.

Як вже зазначалось, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що підставою для розірвання кредитного договору є істотна зміна обставин, а саме: неможливість подальшого здійснення позивачем грального бізнесу, який був основним  видом підприємницької діяльності позивача, у зв’язку з набранням чинності Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" з 25.06.2009р..

Однак, зі змісту спірних договорів вбачається, що кредити були надані позивачу на поповнення обігових коштів у вигляді поновлюваної кредитної лінії. Будь-якої іншої мети надання та отримання кредитних коштів у вказаних договорах не зазначено. Відповідно до статуту ТОВ “Світ розваг” та довідки головного управління статистики України у Харківській області позивач поряд з діяльністю з грального бізнесу (код за КВЕД 92.71.0) на момент отримання кредитних коштів здійснював і інші види господарської діяльності. Так, вказаними документами передбачено, що підприємство займалося такими видами господарської діяльності: 55.30.2 - діяльність кафе, 51.39.0 - неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, 52.11.0 - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, 51.90.0 - інші види оптової торгівлі, 70.20.0. - здавання в оренду власного нерухомого майна. Тобто, на час укладення кредитних договорів позивач займався не тільки діяльністю з грального бізнесу, а і іншими видами діяльності.

Неможливість позивача в майбутньому здійснювати діяльність з організації грального бізнесу не може вважатися такою зміною обставин, яка достатня для розірвання кредитних договорів, укладених з метою поповнення обігових коштів позичальника (позивача).

Крім того, наявність вказаної обставини не звільняє позивача від необхідності обґрунтування та надання доказів в підтвердження одночасної наявності умов, встановлених ч.4 ст.652 Цивільного кодексу України щодо розірвання договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.

Позивачем не доведено наявності всіх умов, передбачених частиною 4 ст.652 Цивільного кодексу України, за якими встановлена можливість розірвання договору за рішенням суду, тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Колегія погоджується з висновками суду з огляду на таке.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором (ст.ст.525,526,629 ЦК України). За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 652 ЦК України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачає можливість розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності одночасно чотирьох умов, вказаних у частині другій статті 652 ЦК України, а саме:

1)          в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2)          зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3)          виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4)          із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, сама по собі істотна зміна обставин не є підставою для розірвання договору. Вимагаючи розірвання договору з цієї підстави позивач, з урахуванням положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку доказування, повинен довести, зокрема, те, що виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки умов укладених між сторонами кредитних договорів №00053/КН від 29.09.2008 та №00054/КН від 30.09.2008, статуту ТОВ "Світ розваг", довідки головного управління статистики України у Харківській області №114029 та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано недоведеність усієї сукупності передбачених ст.652 ЦК України передумов для розірвання кредитних договорів.

Зокрема, відхиляючи доводи позивача щодо позбавлення його того (отримання прибутку від грального бізнесу), на що він розраховував при укладенні кредитних договорів, апеляційний суд правильно зазначив, що кредитні кошти надавалися позивачу з метою поповнення обігових коштів товариства взагалі, а не виключно для розвитку грального бізнесу, забороненого в подальшому Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" (набрав чинності з 25.06.2009р.). Адже, кредитні договори №00053/КН від 29.09.2008 та №00054/КН від 30.09.2008 не містять будь-яких застережень щодо надання кредитів саме для забезпечення функціонування грального бізнесу.

До того ж, як встановлено судами, кредитні кошти були отримані позивачем ще до запровадження законодавчої заборони грального бізнесу в Україні.  

Натомість, враховуючи інші основні (статутні) види господарської діяльності (оптова та роздрібна торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами), які також безперечно потребують поповнення обігових коштів, то обумовлена Законом України "Про заборону грального бізнесу в Україні" зміна обставин не може вважатися настільки істотною, щоб порушити співвідношення майнових інтересів сторін, та бути достатньою підставою для розірвання договорів згідно зі ст.652 ЦК України.

Передбачені вказаною статтею підстави для розірвання кредитних договорів могли б виникнути лише в тому разі, якщо б діяльність позивача з організації азартних ігор (гральний бізнес) була єдиним видом його господарської діяльності, що в даному випадку не має місця.

Наведеним повністю спростовується твердження скаржника про те, що у зв'язку із забороною грального бізнесу та обумовленої цим марності цілі (розвиток грального бізнесу), для якої надавалися кредитні кошти, відбулася суттєва зміна цінності отриманого позивачем за договором (повна втрата цінності), на що позивач не розраховував.

Колегія також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що труднощі, які виникли у позивача із виконанням спірних кредитних договорів після заборони грального бізнесу, охоплюються його підприємницьким ризиком (ст.ст.42,44 ГК України), а тому відсутні правові підстави перекладати комерційний ризик позивача на відповідача шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов'язків за кредитними договорами.

Вказане узгоджується з приписами ст.617 ЦК України, згідно якої особа, яка  порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання (в даному випадку це відсутність надання послуг з організації азартних ігор), відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому тяжкий фінансовий чи майновий стан боржника не звільняє його від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 ЦК України).

З вищевикладеного обґрунтовано виходив суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення про відмову в позові через недоведеність позовних вимог та відсутність усієї сукупності умов для розірвання укладених сторонами договорів на підставі статті 652 ЦК України.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах про розірвання договорів на підставі ст.652 ЦК України (постанова ВСУ від 15.05.2007 у справі №30/110).

Зважаючи на вищенаведене, касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.6,8,125,129,150 Конституції України, постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 01.11.1996р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 №8-рп/2010 та ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.03.2010 у справі №42/254-09 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Світ розваг" - без задоволення.

Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя                                                                                                                    В.Овечкін

Судді:                                                                                                                                  Є.Чернов

                                                                                                                                            В.Цвігун