Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 14 листопада 2019 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Новий судоустрiй повинен стати перемогою Конституцiї, а не тiєї чи iншої гiлки влади 20.06.2001 Друкувати

стверджує Голова Вищого арбiтражного суду України Пiсля повернення з канiкулярних вiдпусток народних депутатiв полiтичне життя в державi, як завжди, швидко набрало обертiв. Хотiлося б знати напевне, що шоста сесiя Верховної Ради стане вирiшальною для реформування судоустрою в державi та настане час, коли з полегшенням можна буде усвiдомити, що Конституцiя України перемогла. Вже майже п'ять рокiв сплинуло, як Конституцiєю України визначено, що окрiм Верховного Суду в Українi будуть дiяти й iншi вищi судовi органи - вищi суди. З цим треба рахуватися i вбачати в цьому вагоме посилення судової влади, яке надасть можливiсть не розпорошувати сили одного вищого судового органу на всi проблеми правосуддя у державi, а зосередитися на конкретнiй судовiй юрисдикцiї, за яку вiдповiдатиме конкретний вищий суд, i бiльш квалiфiковано здiйснювати його: спецiалiзацiя завжди була супутницею професiоналiзму. Утворення системи судiв загальної юрисдикцiї за принципом спецiалiзацiї є прогресивною формою органiзацiї дiяльностi судової влади. Вона може не влаштовувати тiльки прихильникiв командно-адмiнiстративної системи. Адже спецiалiзацiя судiв призводить до необоротних перетворень у напрямку демократизацiї судової влади. З метою забезпечення процесу реформування судоустрою у вiдповiдностi до Конституцiї України, 30 серпня 2000 року Президентом України пiдписано Указ "Про створення Ради з питань реформування судової системи України". Є всi пiдстави вважати, що глава держави зважив на ситуацiю, що склалася у питаннi розробки та прийняття нового закону про судоустрiй, факти порушень Регламенту, що були допущенi на перших етапах проходження законопроекту у Верховнiй Радi, саму атмосферу несприйняття профiльним Комiтетом Верховної Ради конструктивних поглядiв щодо судоустрою до часу створення парламентської бiльшостi, i, саме головне, небезпеку ревiзiї положень Конституцiї шляхом прийняття закону, що вiдверто iгнорував би принцип спецiалiзацiї судiв загальної юрисдикцiї. Непересiчною для суддiвського корпусу у цьому контекстi є подiя, яка вiдбулася 28 вересня ц.р. у Палацi мистецтв "Український дiм" у м.Києвi, де перед Президентом України в урочистiй обстановцi складали присягу 200 суддiв України, у присутностi Голови Верховної Ради України I.С.Плюща, Мiнiстра юстицiї України С.Р.Станiк, Голови Конституцiйного Суду України В.Є.Скоморохи, Голови Верховного Суду України В.Ф.Бойка, Голови Вищого арбiтражного суду України Д.М.Притики, Голови Вищої Ради юстицiї України В.О.Євдокимова та iнших посадових осiб держави. Виступаючи перед суддями, що були вперше призначенi на цю посаду, гарант Конституцiї заявив, що вiн бере на себе вiдповiдальнiсть за реформування судової системи у вiдповiдностi до положень Конституцiї. Ранiше, на IV з'їздi суддiв 14 грудня 1999 року, Президент України у своєму виступi висловив занепокоєння щодо небезпеки перетворення судової гiлки влади у вiдокремлену, замкнуту корпоратизовану систему, яка не визнаватиме нi законодавчої, нi виконавчої гiлок влади. Зазначене свiдчить про послiдовнiсть дiй Президента України щодо реформування судової системи задля забезпечення належного рiвня судового захисту, гарантованого Конституцiєю України. Результати обговорення багатьох проектiв закону про судоустрiй 1997-2000 рокiв свiдчать, що головною перешкодою для його прийняття було намагання опонентiв уникнути запровадження галузевої спецiалiзацiї судiв заради збереження Верховного Суду недоторканим. Єдине, що допускалося в якостi "реформаторських" змiн - це механiчне доповнення структури Верховного Суду судовими колегiями з юрисдикцiї спецiалiзованих судiв та створення законодавчих перепон для обрання Голови Верховного Суду не тiльки iз складу суддiв Верховного суду, а й iз числа суддiв вищих судiв, хоча перешкод цьому не встановлює навiть Конституцiя України. Проте цього домагалося та продовжує домагатися керiвництво Верховного Суду, яке свого часу майже у повному складi було обрано на керiвнi судовi посади навiть не з судових органiв, а з посад виконавчої влади. Чи не правда вразлива змiна поглядiв?! Таке зверхнє вiдношення до своїх колег є образливим та нiчим не виправданим. Якщо певна "закритiсть" для Конституцiйного Суду є зрозумiлою i Конституцiя прямо визначає, що Голова обирається зi складу суддiв цього суду, то для Верховного Суду таких обмежень Конституцiєю не передбачено та й не могло бути, оскiльки вiн на вiдмiну вiд Конституцiйного Суду України є найвищою судовою iнстанцiєю судiв загальної юрисдикцiї, до якої також входять вищi, апеляцiйнi та мiсцевi суди, складаючи єдину судову систему. Iз досвiду зарубiжних країн видно, що всюди, де до структури судової системи входять кiлька вищих судiв, їх представники, переважно за посадою, є членами колегiального органу найвищої судової iнстанцiї, у нашому випадку - Пленуму Верховного суду України, який є конституцiйно визначеною судовою iнстанцiєю. Бiльше того, як орган, що входить до складу Верховного суду, вiн повинен мати визначенi законом судовi повноваження. Вiзьмемо за приклад двi найвищi судовi iнстанцiї: перший - Загальний сенат дiючих верховних судiв Федеративної Республiки Нiмеччини, яких налiчується п'ять за галузевою спецiалiзацiєю: трудовий, соцiальний тощо, другий - пленум Верховного Суду колишнього СРСР. Нiмецькi видання свiдчать, що в умовах одночасного iснування кiлькох окремих судових юрисдикцiй одне i те ж правове питання iнколи вирiшується рiзними спецiалiзованими судами не однаково. У таких випадках однаковiсть чинного законодавства забезпечується Загальним сенатом верховних судiв Федерацiї, до складу якого входять голови всiх п'яти верховних судiв та суддi верховного суду, який iнiцiював питання до Загального сенату. Другий приклад безпосередньо пов'язаний з iсторiєю нашої держави. Вiдповiдно до ст. ст. 6 та 15 Закону СРСР "Про Верховний Суд СРСР" вiд 30.11.79 р., як до складу Верховного Суду СРСР, так i до складу його пленуму входили голови Верховних Судiв союзних республiк. На Верховний Суд СРСР, як вищий судовий орган, покладався обов'язок забезпечення однакового застосування законiв при вiдправленнi правосуддя на всiй територiї Союзу. Цю функцiю фактично виконував його Пленум, що переглядав у порядку нагляду рiшення та постанови, якi суперечили союзному законодавству, або порушували iнтереси iнших союзних республiк, а також давав роз'яснення судам з питань застосування законодавства. Модель взаємодiї найвищого i вищих судiв, що наведена у прикладах, є досить прозорою, а з професiйної точки зору виваженою, i притаманна децентралiзованим судовим системам, тобто системам, що мають кiлька вищих судових органiв. Тiльки незрозумiлi амбiцiї можуть заважати входженню до складу Пленуму Верховного Суду України певної кiлькостi суддiв вищих судiв, якi не будуть адмiнiстративно пiдпорядкованi Головi Верховного Суду, який за посадою є i головою Пленуму. Це безумовно сприятиме вдосконаленню судового захисту в державi. Не сприйняття цього прогресивного досвiду означатиме, що навiть у демократичнiй судовiй системi, яку ми зараз намагаємося побудувати, залишиться вiдособлений острiвець - Верховний Суд, на дiяльнiсть якого нiяким чином не буде впливати професiйний потенцiал мiсцевих та апеляцiйних судiв, на чолi iз вищими. Верховний Суд України та вищi суди повиннi сполучатися мiж собою саме в межах повноважень Пленуму Верховного Суду, що дозволить бiльш швидко реагувати на змiни у законодавствi, потреби судової практики, виявляти розбiжностi у застосуваннi законодавства судами рiзних судових юрисдикцiй. Тiльки за таких умов можна забезпечити однакове застосування законiв всiма судами загальної юрисдикцiї, що складатимуться iз судiв окремих юрисдикцiй. Закрiпивши Конституцiєю України принцип спецiалiзацiї судiв загальної юрисдикцiї, подiливши їх на окремi судовi юрисдикцiї та скасувавши функцiї нагляду за законнiстю у судочинствi, якi здiйснювала прокуратура, особливого значення набуває функцiя забезпечення однакового застосування законодавства у цих судах. Поряд з цим, визнаючи, що в Українi дiє єдина система судiв загальної юрисдикцiї та надавши Верховному Суду повноваження найвищого судового органу, законодавець мав на метi створення умов, в першу чергу, для забезпечення єдностi правозастосовчої дiяльностi у державi, так як стаття 55 Конституцiї гарантує кожному право на оскарження в судi рiшень, дiй чи бездiяльностi органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, посадових i службових осiб. Ведуться гострi дискусiї про завдання та склад Верховного Суду, його повноваження та механiзм їх реалiзацiї. Для того, щоб вiдповiсти на цi запитання, треба, насамперед, зазначити, що створення єдиної системи обумовлювалось саме необхiднiстю забезпечення єдностi практики застосування законодавства усiма судами України. Це вимагає визначення iнструменту та механiзму, завдяки яким буде досягнуто потрiбний результат. У теперiшньому Верховному Судi таким механiзмом є колегiальнi органи - президiя та Пленум, а iнструментом - право Голови Верховного Суду внесення протесту у разi невiдповiдностi рiшення суду чинному законодавству. Складається ситуацiя, що навiть за умови iснування явно незаконного рiшення чи вироку суду, але вiдсутностi протесту Голови, справа не може бути предметом розгляду нi президiї, нi Пленуму. Тобто механiзм, завдяки якому зараз забезпечується єднiсть судової практики, бездiятиме. Зважаючи на те, що новiтнє процесуальне законодавство не декларативно, а фактично повинно забезпечити конституцiйнi засади судочинства, такi як рiвнiсть учасникiв судового процесу перед законом i судом, доведенiсть вини та змагальнiсть сторiн, голови судiв, у тому числi i Верховного Суду, не матимуть права внесення протестiв. Тому важливим завданням реформи є створення такого механiзму, який би гарантував виконання головного завдання Верховного Суду - забезпечення єдностi застосування законодавства судами загальної юрисдикцiї. Вбачається, що це нелегке питання Верховним Судом може бути вирiшено лише за умови, коли вiн, в першу чергу, судове провадження буде здiйснювати виключно колегiальним складом у пленарному режимi, а не трiйками, як це робиться зараз. Якнайшвидше вiдновлення законностi є потреба суспiльства, представники якого, звернувшись до Верховного Суду, бажають отримати рiшення саме Верховного Суду, а не частини його суддiв, якi спроможнi припуститися помилки. Зазначений механiзм унеможливить ухвалення помилкового рiшення, адже Верховний Суд, як найвища судова iнстанцiя в Українi, не має права на помилку. Враховуючи свiтовий та вiтчизняний досвiд розподiлу судових повноважень мiж вищими та найвищими судовими органами, досягнуто єдиної позицiї з приводу надання вищим судам повноважень касацiйної iнстанцiї, яка здiйснюватиме розгляд скарг у складi трьох суддiв. Касацiйному розгляду, як правило, передуватиме апеляцiйний, що здiйснюватиметься апеляцiйними судами також у складi трьох суддiв. Мiсцевими судами розгляд справ здiйснюватиметься, як правило, одноособово. У випадках, визначених процесуальним законодавством, категорiї справ за ознакою складностi або їх важливостi можуть розглядатись у першiй iнстанцiї як апеляцiйними, так i вищими судами. Беручи до уваги, що такi справи у першiй iнстанцiї розглядатимуться не мiсцевим судом, а вищестоящим, до того ж колегiєю у складi трьох суддiв, то процедуру оскарження таких судових рiшень можна спростити i обмежити тiльки касацiйною iнстанцiєю. Так, справи, що пiдсуднi у першiй iнстанцiї апеляцiйним судам, можуть оскаржуватися у касацiйному порядку до вищих судiв, а справи, що пiдсуднi у першiй iнстанцiї вищим судам, можуть оскаржуватися у касацiйному порядку до Верховного Суду. Якщо у першому випадку кiлькiсть таких справ можна прогнозувати вiдносно великою, то в останньому - вони повиннi вiдноситися дiйсно до виняткових, зважаючи на статус вищих судiв i Верховного Суду України. Касацiйне провадження у справах, розглянутих вищими судами у першiй iнстанцiї, здiйснюватиме безпосередньо Верховний Суд усiм своїм складом - Сенатом, який за чисельнiстю не може бути завеликим, приблизно до 20 осiб, i повинен формуватися з числа суддiв рiзної галузевої спецiалiзацiї: адмiнiстративної, господарської, кримiнальної та цивiльної. Не слiд виключати можливостi надання Сенату Верховного Суду права брати до свого провадження у першiй iнстанцiї будь-яку справу, адже подiбнi рiшення носитимуть прецедентний характер, являючись одним iз джерел формування єдиної практики. Можливо, є доцiльним надання такого права й вищим судам у межах вiдповiдної їм юрисдикцiї. Окрiм того, можна передбачити, що складом Сенату Верховний Суд здiйснює i винятковi повноваження у вiдповiдностi до статей 110, 111, 150 Конституцiї. Але це питання ще потребує обговорення, оскiльки було б доцiльним здiйснення цих виняткових конституцiйних повноважень покласти на Пленум Верховного Суду, якщо вiн буде формуватися на засадах, запропонованих вище, тобто за участю представникiв всiх вищих судiв. Окрiм того, до повноважень Пленуму Верховного Суду слiд вiднести перегляд за дотриманням певних умов чи у випадках, прямо передбачених законом, будь-якого судового рiшення, в тому числi i Сенату Верховного Суду. У першому випадку такою умовою, скажiмо, може бути одна третина членiв Пленуму, якi iнiцiюватимуть перегляд. У другому - якщо рiшення суду суперечить Конституцiї України або усталеному пiдходу вирiшення того чи iншого правового питання в iнших спецiалiзованих судах. Цю судову функцiю Верховного Суду України можна визначити як контрольну за рiшеннями судiв усiх рiвнiв. Таке бачення щодо реформування Верховного Суду, який дiятиме у складi Сенату та Пленуму (фактично розширений склад Сенату), та кола повноважень Пленуму i Сенату здатне забезпечити реформування Верховного Суду України дiйсно у новий найвищий судовий орган, який повинен дiяти зовсiм в iнших умовах, нiж зараз, а саме, за наявностi кiлькох вищих органiв судової влади - вищих судiв. Прикро, що теперiшнiй Верховний Суд, як з'ясувалося у процесi обговорення проблем судоустрою, виявився бiльш консервативним, нiж уявлялося спочатку. Бажання уникнення структурних змiн робить його неспроможним зрозумiти, що нарiжним каменем реформування, що б там не говорили, має стати саме Верховний Суд. Його статус як найвищого судового органу за умов розподiлу загальної судової юрисдикцiї на окремi судовi юрисдикцiї i створення вiдповiдних спецiалiзованих судiв, унеможливлює збереження судових колегiй у структурi Верховного Суду. Функцiї цих судових колегiй (палат) виконуватимуть вищi суди, якi являтимуть собою тi ж самi судовi палати, тiльки виведенi зi структури Верховного Суду. Це пов'язано i чисто з практичним аспектом. Створення вищих судiв у кожнiй окремiй судовiй юрисдикцiї забезпечить бiльш придатнi умови для покращення правосуддя в Українi з врахуванням тих же прогнозiв Верховного Суду щодо очiкування значної кiлькостi справ, що оскаржуватимуться у касацiйному порядку. Звинувачення щодо Вищого арбiтражного суду України, який нiби-то протидiє встановленню контролю за дiяльнiстю спецiалiзованих судiв з боку Верховного Суду, можна розцiнювати як упереджено декларативнi. Так як новою Конституцiєю чiтко закрiплено єднiсть судової системи на чолi з Верховним Судом, який є найвищим судовим органом, i тому може вчинити ревiзiю любого рiшення будь-якої судової iнстанцiї, про що зазначалось вище. Iнша справа, що Вищий арбiтражний суд України, вiдчуваючи вiдповiдальнiсть за долю нових спецiалiзованих судiв, доклав багато зусиль до протидiї спробам "проштовхнути" проект закону про судоустрiй, який не реалiзовував, а ревiзував би положення Конституцiї, вiдверто iгноруючи принцип галузевої спецiалiзацiї судiв загальної юрисдикцiї. З цього приводу неодноразово надсилалися листи до керiвництва Верховної Ради України, робилися виступи в друкованих органах засобiв масової iнформацiї. Назви самих публiкацiй: "Щоб судоустрiй краще сприяв реформам", газета "Урядовий кур'єр" № 171 за 14 вересня 1999 р.; "Вищi спецiалiзованi суди як конституцiйна гарантiя демократизацiї судової влади", журнал "Право України" № 12, 1999р.; "Чи вiдповiдатиме судоустрiй Конституцiї?", газета "Закон i бiзнес" № 16, за 15-20 квiтня 2000 року, свiдчать про те, що це була i є боротьба за право Конституцiї бути реалiзованою, за конституцiйне право судової влади на демократичний розвиток. Мову треба вести про перемогу Конституцiї, а не тiєї чи iншої гiлки влади. Спецiалiзацiя судiв є ознакою демократизацiї судової влади. Застереження опонентiв, що у цьому разi нiби-то виникнуть проблеми iз формуванням кадрiв спецiалiзованих судiв не зовсiм коректнi. Дiйсно, Конституцiя України обравши шлях до спецiалiзацiї загальних судiв, демократично передбачила можливiсть бути суддею спецiалiзованого суду не тiльки юристам, але й особам, якi мають фахову пiдготовку з питань юрисдикцiї цих судiв. Загально визнано, що фаховою пiдготовкою для розгляду загальних цивiльних i кримiнальних справ є юридична освiта, тому суддiвський корпус, який працюватиме у цивiльних та кримiнальних судах, повинен формуватися однозначно з осiб, що матимуть виключно вищу юридичну освiту. Що ж до таких судiв, як господарськi та адмiнiстративнi, то вони за ознакою цивiлiстики також повиннi формуватися суддями з вищою юридичною освiтою i будуть формуватися переважно з юристiв. Але тут можуть бути i винятки, з врахуванням особливостей суспiльних вiдносин у сферi економiки i державного управлiння. Теоретично, може скластися ситуацiя, коли особа з вищою економiчною освiтою, або людина, що закiнчила Українську академiю державного управлiння при Президентовi України складе iспити в квалiфiкацiйнiй комiсiї суддiв, потiм у Вищiй радi юстицiї i буде призначена суддею. Але такий суддя, як передбачає Конституцiя, вiдправлятиме правосуддя лише у складi колегiй суддiв, тобто разом з двома юристами. Зрозумiло, що таких суддiв буде незначна кiлькiсть. I якщо вони спiвпрацюватимуть з юристами, то тiльки на користь правосуддя. Треба не забувати, що нещодавно, 9 вересня 2000 Президентом України пiдписано Указ "Про утворення Української академiї суддiв". Вважаємо, що новоутворена iнституцiя спiльно iз Вищою радою юстицiї i вирiшить питання пiдготовки на суддiвськi посади в тому числi й неюристiв. Визначать рiвень професiйних вимог для таких суддiв, але за умов, що вони матимуть фахову пiдготовку з питань юрисдикцiї тих судiв, де вони будуть працювати. Проблеми органiзацiйного забезпечення дiяльностi судiв є дiйсно надзвичайно болючою. Але це проблема самої влади, яка прагне кращих умов iснування, чого прагнуть усi без винятку. Проте ця проблема у порiвняннi iз визначенням структури системи судiв, розподiлу їх повноважень i т.iн. не є головною. Найважливiшим є створення такої судової системи, яка б вiдповiдала Конституцiї України та вимогам до сучасного рiвня розвитку держави, а також реформування судоустрою в iнтересах тих, хто шукає судового захисту. Тому iдею створення спецiальної установи з органiзацiйного забезпечення дiяльностi судiв - Державної судової адмiнiстрацiї, можна було б пiдтримати. Але для її реалiзацiї знадобиться багато часу i коштiв, якi доцiльно спрямувати безпосередньо на розвиток нової судової системи. За розрахунками витрат, що додавалися до проекту закону, iнiцiатором якого виступав народний депутат Сiренко В.Ф., на будiвництво та реконструкцiю примiщень для нової Державної судової адмiнiстрацiї та її територiальних органiв на мiсцях передбачалося у 2000 роцi майже 20,0 млн. грн., а на їх утримання 4,1 млн.грн. Дуже витратним мав стати i Верховний Суд у зв'язку з намiрами створити у його складi галузевi колегiї, якi за своїми повноваженнями, як уже зазначалося, дублювали б вищi суди. Зокрема, передбачалося збiльшення фiнансування Верховного суду з 14,2 млн. грн. до 20,4 млн. грн. та збiльшення штатної чисельностi на 100 одиниць, а також передбачалися витрати на реконструкцiю та будiвництво додаткового примiщення для нього в обсязi 5,0 млн. грн. Таке "реформування" - не що iнше, як використання можливостi збiльшення обсягу фiнансування застарiлої судової системи та пiдмiна необхiдностi створення нової системи судiв, створенням Державної судової адмiнiстрацiї - так би мовити головної подiї у реформуваннi судоустрою. З мiркувань доцiльностi та враховуючи економiчний стан держави, а також нагальну необхiднiсть реформування в першу чергу судової системи з тим, щоб можна було вже врештi решт запровадити у судочинство апеляцiйну iнстанцiю, створити адмiнiстративнi суди та вiдкрити шлях для прийняття нових галузевих процесуальних кодексiв: адмiнiстративного, господарського, кримiнального та цивiльного, органiзацiйне забезпечення дiяльностi судiв можна залишити за Мiнiстерством юстицiї. Але повинна бути виконана одна умова - грошi на утримання судiв всiх рiвнiв надходитимуть безпосередньо через вiдповiднi казначейства. Друга причина, яка не дає можливостi пiдтримувати окреслену вище iдею, є бажання її прихильникiв надати Державнiй судовiй адмiнiстрацiї повноваження внесення подання Президентовi України кандидатур для призначення суддiв на адмiнiстративнi посади. Це означає, що чиновник, в обов'язок якого повиннi входити виключно питання створення належних матерiально-технiчних та соцiально-побутових умов дiяльностi суддiв, повинен буде iнiцiювати призначення на посаду голiв вищого та судiв iнших рiвнiв. Бiльш авторитетним для судової влади буде подiбне подання Президентовi України вiд Мiнiстра юстицiї України. Тим бiльше, що пiсля прийняття обговорюваного закону голова суду не матиме нiяких додаткових процесуальних повноважень, окрiм повноважень суддi, тому призначення суддi на керiвну посаду вимагатиме оцiнки тiльки його управлiнських здiбностей. Останнiм часом мають мiсце заяви про те, що на цей час вiдсутнiй проект дiйсно нової судової системи. Iз цим погодитись не можна, оскiльки такий проект є. Його iнiцiйовано народними депутатами С.Гавришем, О.Задорожнiм, С.Кiваловим та О.Бандурко . Над цим проектом зараз працюють члени Ради з питань реформування судової системи України при Президентовi України, яка була створена, як вже зазначалось, Указом Президента України вiд 30 серпня 2000 року. Концептуальнi положення саме цього проекту вже почали обговорюватися у iнформацiйних програмах телебачення, зокрема: у спецiальних випусках 17 вересня програми "Сiм днiв" та 15 жовтня програми "Питання дня". Сьомого жовтня у переддень професiйного свята юристiв в газетi "Закон i Бiзнес" опублiкована стаття "Версiя судоустрою - 2000", пiдготовлена суддями Вищого арбiтражного суду України В.Я.Карабанем, В.М.Палiй, також присвячена обговоренню проекту принципово нової системи судiв. Про проект закону про судоустрiй, який було визнано Верховною Радою України неприйнятним 2 березня 2000 року, якщо зараз i згадують, то тiльки у контекстi небезпеки, яка була i, слава Богу, вже минулася. У мене, як члена Конституцiйної Комiсiї не стерлися в пам'ятi гарячi дебати щодо формування положень роздiлу VIII - "Правосуддя" Конституцiї України. I тодi, i зараз ми ведемо дебати навколо одних i тих же проблем, в першу чергу, побудови структури судiв. До тих дебатiв можна вiднестися iз розумiнням. Але те, що зараз робиться навколо схвалених положень Конституцiї, усвiдомити складно. Таке враження, що вiдбувається обговорення змiн до Конституцiї, а не питань її реалiзацiї. Сподiваюсь, що менi вдалося переконати читачiв у тому, що реформований Верховний Суд має стати еталоном, головним iдеологом правозастосовчої дiяльностi. У народному розумiннi, серед якого немало шукачiв правди, Верховний Суд - це остання судова iнстанцiя у вiдновленнi порушених прав i законних iнтересiв як фiзичних, так i юридичної осiб. Тому, з позицiї простого громадянина ми не бажаємо, щоб останню крапку в якiй би то не було справi - чи то кримiнальнiй, чи цивiльнiй, чи господарськiй, чи адмiнiстративнiй, поставила трiйка суддiв Верховного Суду вiд iменi України i за решту повноважних суддiв Верховного Суду. Така органiзацiя Верховного Суду засвiдчить зневажливе ставлення до людини. Ще раз повторюсь: всупереч позицiї наших опонентiв ми пропонуємо, щоб Верховний Суд у межах наданих йому повноважень ухвалював свої вердикти виключно усiм своїм складом. Пiдтримка цiєї позицiї забезпечить, в першу чергу, формування високопрофесiйного та вiдповiдального за свої рiшення найвищого судового органу, значно пiдвищить авторитет суддiв Верховного Суду. I, по - друге, мабуть саме головне, усуне протирiччя щодо вирiшення iнших проблемних питань судового устрою. Україна не єдина держава, що стала перед необхiднiстю проведення демократичних реформ у всiх сферах життя, в тому числi i в сферi судоустрою. Головне у цiй ситуацiї не пiддатися панiцi. Доречно сказати, що хоч Конституцiя i передбачила радикальне реформування правосуддя, але це ж Конституцiя. I кому, як не юристу знати вiдомий вислiв: "Dura lex, sed lex" (суворий закон, але це закон). Так що давайте спiвпрацювати, шановнi юристи, та виконувати свiй професiйний обов'язок у повнiй вiдповiдностi до закону. Треба з усiєю вiдповiдальнiстю розробити Програму дiй по реформуванню судоустрою, визначити етапи реформування. Вважаю, що таку Програму мала б розглянути Рада з питань реформування судової системи України при Президентовi України, в яку входять представники всiх гiлок влади. Враховуючи намiри Президента України здiйснювати патронат над реформуванням судоустрою, вiн мiг би затвердити цю Програму або навiть Верховна Рада прийняла б вiдповiдну постанову. Питання дуже серйозне i не можна, щоб об'єктивнi труднощi держави зупинили функцiонування правосуддя. Органи влади зобов'язанi вжити вiдповiдних заходiв щодо практичного реформування судiв, своєчасної передачi справ лiквiдованих судiв до провадження новим. Дiйсно, настав час згадати вимоги статтi 6 Європейської конвенцiї про захист прав i основних свобод людини, яка покладає на будь-яку державу - члена Ради Європи, обов'язок реалiзацiї прав громадян на судовий захист i справедливе судочинство незалежно вiд проведення реформування судiв. Надання зазначенiй Програмi юридичної сили Закону допоможе пройти перехiдний етап, не погiршуючи рiвня правосуддя. Вищим арбiтражним судом України вже започаткова робота в цьому напрямi. Головам мiсцевих арбiтражних судiв базових областей, де планується створення регiональних апеляцiйних господарських судiв, дано доручення активiзувати роботу по створенню реального кадрового резерву суддiв для нових судiв та провести необхiднi консультацiї з мiсцевими органами влади щодо надання службових примiщень для цих судiв. Термiново доопрацьовується проект Господарського процесуального кодексу з врахуванням концептуальних положень нового проекту закону про судоустрiй. Зустрiчаючись iз народними депутатами, урядовцями, суддями, пiдприємцями, представниками юридичної громадськостi, вiдчувається їх пiдвищений iнтерес до проблем реформування судової влади. Менi приємно усвiдомлювати, що майже всi спiврозмовники добре обiзнанi про стан цього процесу. I головне, що саме суддi загальних судiв, у тому числi i окремi суддi Верховного Суду подiляють iдею реформування усiх без винятку ланок теперiшньої судової системи, не боячись змiн. Намiрiв про звiльнення з цiєї причини не висловлюють. Такi настрої пiдсилюють особисто мою вiру у тому, що суддi України стануть прикладом професiоналiзму та правової культури i пiдтримують той Закон України "Про судоустрiй", який буде прийнято Верховною Радою i пiдписано Президентом. Голова Вищого арбiтражного суду України Д.Притика

« Повернутись до всіх матеріалів групи