Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 16 листопада 2019 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Вищi спецiалiзованi суди як Конституцiйна гарантiя демократизацiї 20.06.2001 Друкувати

Д. ПРИТИКА Голова Вищого арбiтражного суду України, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Процес "оксамитової" боротьби за владу є виснажливим та довготривалим, таким, що завжди грунтується на протилежних поглядах полiтикiв, прагненнях i уподобаннях державних дiячiв та провiдних фахiвцiв, котрi, як правило, для досягнення своєї мети намагаються знайти пiдтримку в наукових колах. За наведених обставин iнтерес справи стає заручником амбiцiй та похибок. На жаль, це спiткало i головний закон про судову владу - закон про судоустрiй. Незважаючи, що текст проекту даного закону в цiлому вiдпрацьований Комiтетом з питань правової реформи на високому технiко-юридичному рiвнi, все ж таки, на мою думку, вiн має недолiки принципового характеру, якi необхiдно виправити в процесi його доопрацювання. Здається, настав час вiдверто визнати, що необхiднiсть демократичного реформування системи судiв України, як того вимагає Конституцiя, фактично використовується для згортання саме процесу демократизацiї судової влади та створення правового пiдгрунтя її надмiрної централiзацiї в одному органi - Верховному Судi України, з необмеженими судовими повноваженнями. Необхiднiсть створення вищих спецiалiзованих судiв Конституцiєю визнано не безпiдставно. Законодавцем врахований як мiжнародний досвiд щодо децентралiзацiї судової влади шляхом створення в Нiмеччинi, Францiї, Польщi, iнших державах окремих спецiалiзованих судiв з рiзних судових юрисдикцiй, в тому числi i на рiвнi вищих судових iнстанцiй, так й iншi приклади, зокрема iснування в США Верховного Суду з суттєво обмеженими судовими повноваженнями, а також багаторiчний досвiд країн СНД i України щодо вiдокремлення вiд судiв загальної юрисдикцiї самостiйної гiлки судової влади - арбiтражних судiв та їх вищого судового органу - Вищого арбiтражного суду країни. Конституцiя нової демократичної держави України не могла обрати недемократичний шлях розвитку судової влади. Цього i не сталося. Передбачаючи приєднання спецiалiзованих судiв до судiв загальної юрисдикцiї шляхом розбудови системи останнiх судiв не тiльки за принципом територiальностi, а й за принципом спецiалiзацiї. Конституцiя, окрiм визнання доцiльностi формування спецiалiзованих судiв з рiзних судових юрисдикцiй, зберегла за ними автономiю, передбачивши у ст. 125, що вищим судовим органом спецiалiзованих судiв залишається вiдповiдний вищий суд. Тому спецiалiзованi суди мають самостiйно i в повному обсязi виконувати функцiю судової влади в межах визначеної для них судової юрисдикцiї i складати ланку судiв першої (мiсцевi суди), апеляцiйної i касацiйної iнстанцiй. Цi суди є носiями судової влади, що реалiзується з особливим порядком розгляду судових справ (господарським або адмiнiстративним процесом). На жаль, наведенi конституцiйнi положення iгноруються у проектi закону "Про судовий устрiй", внесеного до Верховної Ради України її Комiтетом з питань правової реформи. В ньому реанiмується стара iдея кiнця 80-х - початку 90-х рр. про механiчне пiдпорядкування спецiалiзованих судiв Верховному Суду України, що i було ще тодi втiлено стосовно вiйськових судiв: лiквiдовано Вiйськовий Трибунал України i створено замiсть нього судову колегiю у складi Верховного Суду України. Саме такий шлях "реформування" судової системи виборювався противниками демократизацiї судової влади i пiд час обговорення проекту нової Конституцiї України. Але законодавець вiдмовився вiд "жорсткого" об'єднання спецiалiзованих судiв iз загальними судами i зупинився на помiркованому оновленнi судової системи шляхом "м'якого" приєднання спецiалiзованих судiв до судiв загальної юрисдикцiї. Прийняття зазначеного вище проекту закону, в якому передбачається створення у складi Верховного Суду України судових палат (колегiй) з юрисдикцiї спецiалiзованих судiв, буде черговою спробою реалiзацiї застарiлих поглядiв на судоустрiй, що не вiдповiдають сучасному рiвню розвитку держави, та намаганням фактично внести змiни до Конституцiї. Конституцiя залишила за вищими спецiалiзованими судами статус вищого судового органу, який повинен здiйснювати касацiйнi повноваження в межах вiдповiдної спецiалiзованої юрисдикцiї (господарської, адмiнiстративної тощо), заклавши тим самим принцип децентралiзацiї судової влади. Тому штучний подiл юрисдикцiї спецiалiзованих судiв мiж вищими спецiалiзованими судами i вiдповiдними судовими палатами Верховного Суду України є втручанням у владнi повноваження вищих спецiалiзованих судiв, наданi їм Конституцiєю. Таке втручання створює передумови до колiзiї нового конституцiйного закону про судоустрiй i Конституцiї, що не сприятиме розбудовi правової держави. Намагання опонентiв бачити у Вищому арбiтражному судi України противника єдностi судiв загальної юрисдикцiї не вiдповiдає дiйсностi. Вищий арбiтражний суд України, вважаючи себе вiдповiдальним за майбутнє спецiалiзованих судiв, рiвноправних у системi судiв загальної юрисдикцiї, наполягає на оновленнi цiєї системи тiльки в межах положень Конституцiї України. Що ж до юрисдикцiї спецiалiзованих судiв, то Верховний Суд України повинен лише за виняткових обставин без обмеження термiну iз чiтко визначених законом про судоустрiй пiдстав переглядати на Пленумi справи, якi набрали законної сили. Ними можуть бути, зокрема, оскарження стороною судового рiшення з питань конституцiйностi закону, що був застосований судом, а також звернення сторони зi скаргою на рiшення нацiонального суду до мiжнародної судової установи, членом або учасником якої є Україна, тощо. Саме таке пiдпорядкування спецiалiзованих судiв Верховному Суду передбачається авторами всiх iнших проектiв закону про судоустрiй, оскiльки є рацiональним i концептуально виваженим та виключає можливiсть автоматичного збiльшення чисельностi останнього у разi необхiдностi створення нових спецiалiзованих судiв. У зв'язку з цим важливо передбачити в законi про судоустрiй механiзм створення у разi виникнення необхiдностi нових спецiалiзованих судiв. Саме такому розвитку судової влади i може стати на завадi необхiднiсть збiльшення чисельностi Верховного Суду України для створення чергової судової палати з юрисдикцiї нових спецiалiзованих судiв. Це не головний, а додатковий аргумент проти здiйснення касацiйних повноважень з юрисдикцiї спецiалiзованих судiв Верховним Судом. Система ж судiв, передбачена в проектi закону в редакцiї Комiтету з питань правової реформи, є недосконалою i витратною. В ньому вiдчувається намагання позбавити вищi спецiалiзованi суди конституцiйних повноважень як повної касацiйної iнстанцiї. Задля цього нагромаджуються апеляцiйнi суди всiляких рiвнiв, аби "заховати" серед них вищi суди як апеляцiйну iнстанцiю. Тим самим взагалi руйнується iдея створення спецiалiзованих судiв як можливiсть забезпечення спецiалiзованого професiйного судового захисту в сферi названих правовiдносин, регулювання яких становить для суспiльства особливий iнтерес, як полiтичний чи економiчний, або з мiркувань престижу. Законодавець у такий спосiб визначає для суспiльства прiоритети з питань захисту рiзних правовiдносин, закладає засади демократизацiї судової влади. Оскiльки важливим є поновлення порушених прав i законних iнтересiв юридичних осiб i держави спецiалiзованим професiйним судом, особливо у перiод формування ринкових вiдносин, активiзацiї зовнiшньоекономiчної дiяльностi суб'єктiв господарювання на тлi неврегульованостi багатьох господарських вiдносин та суперечностей в законодавствi, то нi у кого не виникає сумнiвiв у необхiдностi арбiтражних судiв. Їх дiяльнiсть є одним з основних чинникiв протидiї економiчним правопорушенням, дотримання законностi в сферi економiки. Тому надання Конституцiєю вищим спецiалiзованим судам статусу вищого судового органу є конституцiйною гарантiєю демократизацiї судової влади та встановленням принципу її децентралiзацiї. Iнше було б можливе тiльки за умов вiдсутностi даного положення в Основному Законi України. У зв'язку з цим Верховний Суд (його цивiльна та кримiнальна судовi палати) повинен бути повною касацiйною iнстанцiєю тiльки з розгляду цивiльних i кримiнальних справ, у тому числi з перегляду вирокiв у справах, що були розглянутi судом присяжних. На цьому касацiйнi повноваження Верховного Суду мають бути вичерпанi. Окрiм того, як найвищий судовий орган у системi судiв загальної юрисдикцiї, Верховний Суд повинен, як зазначалося вище, на рiвнi Пленуму надiлятися винятковими процесуальними повноваженнями щодо рiшень всiх судiв, якi набрали законної сили. До повноважень Пленуму необхiдно вiднести i закрiпленi Конституцiєю за Верховним Судом винятковi повноваження, зокрема: - надання Верховнiй Радi України висновкiв про неможливiсть виконання Президентом України своїх обов'язкiв чи про наявнiсть у його дiяннях ознак злочину (статтi 110 та 111 Конституцiї); - звернення до Конституцiйного Суду України щодо конституцiйностi законiв та iнших правових актiв (ст. 150 Конституцiї) тощо. Таких виняткових повноважень немає у вищих спецiалiзованих судiв. Саме цим вiдрiзняється вищий судовий орган вiд найвищого в єдинiй системi судiв загальної юрисдикцiї. До того ж, необхiдно пiдкреслити, що вiдповiдно до статей 125,127,129 Конституцiї спецiалiзованими судами є суди окремих судових юрисдикцiй з особливостями засад судочинства, що регламентуються вiдповiдним галузевим процесуальним законодавством, а також з винятковiстю, визначеною Конституцiєю (ч. 4 ст. 127) тiльки для спецiалiзованих судiв щодо права осiб на зайняття в них посади суддi. Конституцiя не надiляє Верховний Суд функцiональними ознаками, притаманними спецiалiзованим судам. Вiн не визнається Конституцiєю судовим органом спецiалiзованих судiв i тому не має права перебирати на себе повноваження касацiйної iнстанцiї стосовно даних судiв. Верховний Суд щодо останнiх може бути лише контролюючим (ревiзуючим) судовим органом. Приєднання спецiалiзованих судiв (вищим судовим органом яких залишається вищий суд) до судiв загальної юрисдикцiї практично має виглядати наступним чином: 1. Делегування касацiйних повноважень вищим судам в межах їх спецiалiзованої юрисдикцiї. 2. Позбавлення вищих судiв представницьких повноважень, якi повнiстю покладаються на Верховний Суд України. 3. Надання Верховному Суду України можливостi перегляду за винятковими обставинами рiшень спецiалiзованих судiв, що набрали законної сили. Таке органiзацiйне рiшення щодо змiн у судоустрої вiдповiдає Конституцiї i одночасно обумовлює необхiднiсть внесення змiн у порядок формування Пленуму Верховного Суду. Зокрема, нiщо не перешкоджає Верховнiй Радi України визнати за суддями вищих спецiалiзованих судiв України право на представництво у складi Пленуму Верховного Суду України на засадах квотування. Саме такий порядок формування зазначеного конституцiйного органу судової влади усуне пiдгрунтя корпоратизацiї судової влади. Дiяльнiсть Пленуму, половина складу якого не буде адмiнiстративне пiдпорядкована Головi Пленуму, може тiльки позитивно вплинути на дiйсне реформування судової влади, в тому числi i Верховного Суду, як найвищого судового органу, за конституцiйним принципом децентралiзацiї судової влади. Це зруйнує старi стереотипи та створить колегiальний орган судової влади, який вiдображатиме рiвнiсть судових ланок, демократизм у формуваннi їх вищих iнституцiй, органiзацiйну справедливiсть. При цьому органiзацiйно пiдсилюється статус Верховного Суду як найвищого судового органу в системi судiв загальної юрисдикцiї, забезпечується компетентнiсть Пленуму з усiх повноважень судової влади та надається можливiсть суддям вищих спецiалiзованих судiв (тiльки з числа тих, хто є членом Пленуму) обирати i бути обраними Головою Верховного Суду України. Запропонований порядок не суперечить ч. 2 ст. 128 Конституцiї, яка не виключає можливостi обрання Голови Верховного Суду не з суддiв цього Суду. Посилання на те, що членами Пленуму Верховного Суду України не можуть бути не суддi даного Суду, тому що в них немає повноважень суддi цього Суду, є дискусiйним. Оскiльки йдеться про повноваження члена Пленуму, а не повноваження суддi Верховного Суду. Якщо конституцiйний закон про судоустрiй визначить, що до складу Пленуму Верховного Суду входять також представники суддiв вищих спецiалiзованих судiв, то вони i матимуть необхiднi повноваження. Прецедент такого законодавчого вирiшення ми вже маємо. Згiдно зi ст. 15 Закону "Про арбiтражний суд" до складу Пленуму Вищого арбiтражного суду входять голови мiсцевих арбiтражних судiв. Важливим елементом судової реформи є створення апеляцiйних судiв. У ст. 129 Конституцiї в перелiку основних засад судочинства, яке має здiйснюватися судами загальної юрисдикцiї за його рiзними формами: кримiнальною, цивiльною, господарською (арбiтражною), адмiнiстративноюта будьякою iншою, визначеною законом, суб'єкту судочинства гарантується можливiсть апеляцiйного та касацiйного оскарження рiшення вiдповiдного суду (п. 8). На даний час у жоднiй з перелiчених вище форм судочинства апеляцiйного оскарження не передбачено. Тому ст. 125 Конституцiї окремо встановлено, що поряд з Верховним та вищими спецiалiзованими судами - судами державного (республiканського) рiвня, тобто не нижче рiвня касацiйної iнстанцiї, та мiсцевими судами - судами з розгляду справ у першiй iнстанцiї, створюються новi апеляцiйнi суди, якi безпосередньо здiйснюватимуть перегляд рiшень судiв за апеляцiйними скаргами. За процесуальними повноваженнями апеляцiйнi суди структурно знаходяться мiж першою та касацiйною iнстанцiями, тому вони повиннi бути обласного або регiонального рiвня. Створення Апеляцiйного суду України (з розгляду цивiльних та кримiнальних справ) та Апеляцiйного господарського (арбiтражного) суду України, як то передбачено в проектi закону Комiтету з питань правової реформи, не вiдповiдає Конституцiї. Суттєве зауваження викликає й те, що в проектi передбачається взагалi один апеляцiйний господарський (арбiтражний) суд, в той час як цим же проектом визнається необхiднiсть створення 27 апеляцiйних судiв з адмiнiстративної юрисдикцiї. Враховуючи економiчнi чинники, якi впливають на кiлькiсть i характер господарських спорiв, а також територiальне розташування апеляцiйних судiв i зручнiсть транспортних зв'язкiв, таких судiв повинно бути щонайменше чотири. Не виключаючи можливостi надання апеляцiйним судам з найбiльш суспiльне значимих справ повноважень першої iнстанцiї, можна погодитись з необов'язковiстю забезпечення таким справам апеляцiйного або касацiйного оскарження. Як свiдчить мiжнародна та вiтчизняна практика, розгляд справ у першiй iнстанцiї судом вищого рiвня обумовлює спрощенiсть їх оскарження. В такому разi можна визнати достатнiм тiльки касацiйне оскарження. До того ж в п. 8 ст. 129 Конституцiї пiдкреслюється, що вимога забезпечення апеляцiйного та касацiйного оскарження рiшення суду не поширюється на випадки, встановленi законом. Одним з них можна визнати розгляд справ у першiй iнстанцiї апеляцiйним судом. Це дозволить уникнути штучних пiдстав для порушення Конституцiї i створення у Верховному Судi судових палат з юрисдикцiї спецiалiзованих судiв та невиправданих грошових витрат з однiєю тiльки метою - позбавити вищi суди конституцiйного статусу вищого судового органу спецiалiзованих судiв. Суд з апеляцiйними повноваженнями однозначно таким органом бути не може. Тiльки надання вищим спецiалiзованим судам повноважень повної касацiйної iнстанцiї може забезпечити дiйсне реформування судової системи у вiдповiдностi з Конституцiєю, що створить умови для демократизацiї судової влади в цiлому.

« Повернутись до всіх матеріалів групи