Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 30 квітня 2017 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ) (Оглядовий лист ВГСУ від 14.01.2014 № 01-06/20/2014) 14.01.2014 Друкувати

                                                                                                                                                                                                                                                                       Господарські суди України

 

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів у справах, пов'язаних із застосуванням законодавства про відшкодування збитків, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

 

1. Витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, відмовлено у задоволенні позову споживчого товариства до фізичної особи-підприємця про стягнення витрат з оплати юридичних послуг, понесених останнім у зв'язку із представництвом його інтересів у суді.

Вищий господарський суд України погодився з висновками господарських судів, виходячи з такого.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Зі змісту статей 614, 623 ЦК України та статті 226 ГК України вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Заявлена до стягнення сума витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди (постанова Вищого господарського суду України від 13.04.2010 № 05/248-09).

 

2. Безпідставне перерахування коштів не є втратами, які мають компенсуватися шляхом відшкодування збитків.

Звернувшись до місцевого господарського суду з позовом, Товариство просило стягнути з Акціонерного товариства суму збитків, що складається з вартості відсутнього палива, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачем поставлено меншу кількість нафтопродуктів, ніж оплачено позивачем.

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції про відмову у позові скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Не погодившись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України звернув увагу на таке.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції визначив, що вартість недопоставленої відповідачем продукції позивачу є збитками, які підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з приписами частини першої статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до частини другої статті 22 цього Кодексу збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Проте судами не встановлено, чи мало місце у відносинах сторін знищення або пошкодження майна, чи зроблені або мають бути зроблені позивачем витрати, які пов'язуються з відновленням порушеного права (реальні збитки), також не встановлено, що заявлена до стягнення сума є упущеною вигодою чи вартістю додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів.

Отже, безпідставне перерахування коштів не є такими втратами позивача, які мають компенсуватися шляхом відшкодування збитків.

При цьому, пославшись на надмірну сплату позивачем коштів за укладеним договором та встановивши, що спірна сума коштів надійшла відповідачеві, господарські суди не врахували, що відповідні правовідносини сторін регулюються положеннями частини другої статті 712 та частини першої статті 670 ЦК України.

З огляду на викладене позивач обрав неправильний спосіб захисту своїх прав у частині стягнення безпідставно перерахованих відповідачу коштів (постанова Вищого господарського суду України від 13.06.2012 № 42/287).

 

3. У вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування.

Звернувшись до місцевого господарського суду з позовом, Товариство просило стягнути з Комунального підприємства суму упущеної вигоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач безпідставно займає орендовані позивачем приміщення, що позбавляє його можливості використовувати їх у свій господарській діяльності і отримувати прибуток.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином доведено та обґрунтовано понесені ним збитки у вигляді упущеної вигоди внаслідок неправомірного зайняття відповідачем спірних приміщень.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та приймаючи нове - про відмову у позові, своє рішення мотивував тим, що позивачем не обґрунтовано та не доведено підстав для нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди, не подано доказів на підтвердження його реальної можливості щодо отримання доходів від користування орендованими приміщеннями згідно з договором оренди.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України залишив постанову апеляційного господарського суду без змін з огляду на таке.

Відповідно до приписів статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання зазначених приміщень.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку у разі використання спірних приміщень з урахуванням середньомісячного прибутку за метр квадратний, який отримує позивач, з приміщень, які ним використовуються. Такі розрахунки є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії.

З огляду на наведене апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову у позові (постанова Вищого господарського суду України від 13.06.2012 № 10/27).

 

4. Збитки, завдані державі внаслідок порушення приписів законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягають відшкодуванню за весь час роботи стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу.

Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі державної екологічної інспекції з позовом до Товариства про стягнення збитків, завданих відповідачем внаслідок викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності спеціального дозволу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що розрахунок збитків здійснений позивачем з порушенням приписів Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 № 639 (далі - Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків).

Зокрема, суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з пунктом 3.11 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків такий розрахунок здійснюється з моменту проведення перевірки і до моменту усунення порушення, а не з моменту здійснення викидів за відсутності спеціального дозволу.

Вищий господарський суд України скасував судові рішення у справі та передав справу на новий розгляд до місцевого господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Статтею 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено, що шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації в повному обсязі.

Згідно з пунктом 3.11 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків час роботи джерела в режимі наднормативного викиду визначається з моменту виявлення порушення до моменту його усунення, з урахуванням фактично відпрацьованого часу.

Зі змісту норм названої Методики та наведених норм природоохоронного законодавства вбачається, що в пункті 3.11 цього акта визначається момент початку правопорушення, що виявлений перевіркою, а не момент, з якого нараховуються збитки.

Отже, оскільки Товариством здійснювалися викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, посилання на пункт 3.11 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків як на підставу для відмови в позові є безпідставним, а збитки, завдані державі внаслідок порушення приписів законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягають відшкодуванню за весь час роботи стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності відповідного дозволу (постанова Вищого господарського суду України від 11.07.2012 № 5002-34/5511-2011).

 

5. З огляду на відсутність спеціального закону застосування Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків щодо визначення порядку та розміру збитків, завданих державі внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря, не суперечить приписам природоохоронного законодавства України.

Державна екологічна інспекція звернулася до господарського суду з позовом до Товариства про стягнення шкоди, заподіяної державі, зокрема, внаслідок викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Враховуючи приписи статті 1166 ЦК України, а також те, що Товариством здійснено викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача суми шкоди за вчинене правопорушення, зауваживши таке.

Державною екологічною інспекцією розраховано розмір відшкодування збитків, які заподіяні державі внаслідок викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків.

Доводи Товариства про безпідставність застосування названої Методики при розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря з посиланням на те, що чинним законодавством не передбачено застосування підзаконного акта при визначенні розміру шкоди за вчинене правопорушення, не беруться до уваги з урахуванням такого.

Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом. При цьому закон, який визначав би порядок та розмір відшкодування шкоди за порушення законодавства про охорону атмосферного повітря, відсутній.

Згідно з приписами частини першої статті 8 ЦК України у разі, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Враховуючи невизначеність законом порядку та розмірів відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, до таких правовідносин слід застосовувати за аналогією закону положення частини четвертої статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

У статті 2 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено, що відносини в галузі охорони атмосферного повітря регулюються цим Законом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, частиною четвертою статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Отже, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" дозволяє врегулювання законодавством України, зокрема й підзаконними нормативними актами, порядку та розміру відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (в тому числі внаслідок порушення законодавства про охорону атмосферного повітря), а тому обгрунтованим є застосування згаданої Методики до таких правовідносин (постанова Вищого господарського суду України від 14.03.2012 № 12/13/2257).

 

6. Оскільки норми Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" щодо обов'язкового переоформлення дозволу на викиди в атмосферне повітря у разі припинення юридичної особи або зміни її назви є імперативними, на підприємство-правонаступника, що здійснювало викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без переоформленого в установлений строк дозволу, покладається цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування завданих ним державі збитків.

Державна екологічна інспекція звернулася до господарського суду з позовом до Державного підприємства-1 про стягнення суми шкоди, заподіяної державі внаслідок наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного на те дозволу.

Рішення місцевого господарського суду, яким у задоволенні позову відмовлено, мотивовано тим, що відповідач не порушував чинне законодавство в галузі охорони атмосферного повітря, оскільки Державне управління охорони навколишнього природного середовища рішення щодо анулювання раніше виданого Державному підприємству-1 дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря не приймало, і цей дозвіл діє для Державного підприємства-2 як правонаступника Державного підприємства-1.

Постановою апеляційного господарського суду рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, виходячи з такого.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 7 статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) є однією з підстав для анулювання документа дозвільного характеру.

Крім того, пунктом 8 статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" визначено підстави для переоформлення документа дозвільного характеру, до яких відносяться:

- зміна найменування суб'єкта господарювання - юридичної особи або прізвища, імені, по батькові фізичної особи - підприємця;

- зміна місцезнаходження суб'єкта господарювання.

Таким чином, приєднання Державного підприємства-1 до Державного підприємства-2 як філії свідчить про припинення юридичної особи Державного підприємства-1, яка мала дозвіл на викиди; зміна юридичною особою у зв'язку з цим своєї назви є підставою для переоформлення зазначеного дозволу.

Не переоформлений в установлений строк документ дозвільного характеру є недійсним.

Апеляційним господарським судом встановлено, що жодних дій з переоформлення дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря відповідачем здійснено не було, а відтак на час здійснення перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства зазначений дозвіл був недійсним відповідно до вимог пункту 8 статті 41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Крім того, норми Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" щодо обов'язкового переоформлення дозволу на викиди в атмосферне повітря у разі припинення юридичної особи або зміни її назви є імперативними та не містять жодних положень щодо переходу такого дозволу в порядку правонаступництва від однієї юридичної особи до іншої.

Отже, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що відповідач, здійснюючи викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, порушив вимоги статті 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та має нести цивільно-правову відповідальність у вигляді відшкодування завданої ним державі шкоди (постанова Вищого господарського суду України від 10.01.2012 № 5021/386/2011).

 

 

Голова Вищого

господарського суду України                                                                                                                                                                                                                                          В. Татьков

« Повернутись до всіх матеріалів групи