Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 22 січня 2020 Українська3English

\
\
\
\
\
\
До парламентських слухань. Огляд ситуації. ПРАВОСУДДЯ – 2009: БЕЗ НОМІНАЛЬНОГО ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ З БОКУ ДЕРЖАВИ. Хто в цьому винен; що з цього вийде; який шукати вихід? 16.03.2009 Друкувати

Замість довідки: Законом України "Про Державний бюджет України" на діяльність вітчизняної судової системи "відпущено" 1984,2 млн. грн. – замість потрібних 9063,0 млн. грн. Тобто, майже в п’ять разів менше від необхідного.
     Таким чином, "у середньому" на розгляд однієї справи в суді сьогодні можна потратити 4 грн. 67 коп. – а вартість лише поштового відправлення судових повісток для сторін буває суттєво вищою.
     Чи буде при таких реаліях справедливим та об’єктивним, незалежним і своєчасним наше правосуддя?
     Питання в преамбулі, звичайно ж, риторичне, воно не потребує відповіді. Вона і так для всіх зрозуміла. Лише наївні та повні профани, а ще злі, недобрі люди можуть дати ствердну відповідь за таких обставин. І буде вона, до того ж, обов’язково або злостиво-єхидною, або ж просто абсурдною по своїй суті…
     А що кажуть з цього приводу досвідчені державні спеціалісти? Зокрема, ті, хто із службового обов’язку відповідає за фінансування українських судів? Які перспективи прогнозують вони?
     -Ситуація в судовій системі є катастрофічною, - авторитетно заявляє голова Державної судової адміністрації України Іван Балаклицький. – В процесі розроблення проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" Міністерство фінансів України спільно з ДСА підтримало цифру фінансування судової системи на поточний рік у розмірі 3 млрд. 500 млн. гривень. Однак у документі, який був прийнятий парламентом, асигнування з Державного бюджету на фінансування судів визначили в розмірі 1 млрд. 960 млн. гривень. При цьому 97,6% - це кошти на заробітну плату, довічне утримання суддів та комунальні витрати, однак останні не повністю покриваються, і лише 2,5% - це гроші на забезпечення судочинства.
     При такому фінансуванні суди зупинять свою діяльність, - зробив висновок І. Балаклицький.- У ДСА уже надходять листи про те, що коштів на здійснення правосуддя немає. Відверто кажучи, уже трапляються ситуації, коли судді просять "яку-небудь" суму, щоб забезпечувати конвертами розгляд конкретної справи.
     Цьогоріч 6 лютого на засіданні Ради суддів України ДСА поінформувала останню про ситуацію, що склалася. В свою чергу, Рада суддів прийняла рішення, в якому чітко підтвердила неприпустимість сьогоднішнього бюджету. ДСА також направила відповідного листа на ім’я прем’єр-міністра України і провела зустріч з першим віце-прем’єром України Олександром Турчиновим. В результаті цього на сьогодні Урядом була видана вказівка, якою Міністерство фінансів зобов’язується забезпечити належне фінансування судової системи.
     "Була видана вказівка, якою Мінфін зобов’язується забезпечити належне фінансування судової системи…" Дивні слова. Дивні міркування голови ДСА. Невже "вказівка" матиме більшу силу, ніж офіційний державний бюджет?
     Свого безпосереднього керівника компетентно і детально доповнює заступник голови ДСА Олександр Лощихін (заслужений економіст, фінансовий "куратор" судів):
     -Засади фінансування судів визначені статтею 120 Закону України "Про судоустрій України". Відповідно до вказаної статті фінансування всіх судів в України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, крім Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів, здійснює Державна судова адміністрація України, тобто – ми.
     У відповідності з нормами Закону України "Про судоустрій України", Бюджетного кодексу та інших нормативних актів Державною судовою адміністрацією розроблено бюджетний запит на 2009 рік.
     Зазначений запит включає 12 бюджетних програм, а саме:
- організаційне забезпечення діяльності судів та установ судової системи;
- здійснення правосуддя місцевими господарськими судами;
- здійснення правосуддя Апеляційним судом України та апеляційними судами;
- здійснення правосуддя місцевими судами;
- здійснення правосуддя військовими судами;
- здійснення правосуддя апеляційними господарськими судами;
- підготовка осіб для зайняття посад професійних суддів, підвищення кваліфікації суддів та працівників апаратів судів Академією суддів України;
- виконання рішень судів на користь суддів;
- здійснення правосуддя апеляційними адміністративними судами;
- здійснення правосуддя місцевими адміністративними судами;
- придбання (будівництво) житла для суддів Апеляційного суду України, апеляційних і місцевих судів;
- забезпечення судів належними приміщеннями.
(Відразу зазначу, що жодна з цих програм не була достатньо профінансована.)
     За розрахунками Державної судової адміністрації, потреба в коштах судової системи у 2009 році на фінансування поточних видатків становить 5931,9 млн. грн. та 3131,4 млн. грн. – на капітальні видатки.
     Крім того, не може лишатись нерозв’язаною проблема фінансового забезпечення перерахунку оплати праці суддям місцевих та апеляційних судів, що виникла у зв’язку з ухваленням судових рішень в адміністративній справі за позовом В.І. Німченка щодо введення в дію постанови Кабінету Міністрів від 03.09.2005 № 865 не з 1 січня 2006 року, а з 1 червня 2005 року. Для здійснення зазначеного перерахунку ДСА України додатково необхідно було в проекті бюджету передбачити на цю потребу 636,7 млн. гривень. Перерахунку підлягають і щомісячне грошове (довічне) утримання суддів та вихідна допомога, загальна сума яких становить 136,5 млн. гривень.
     Крім того, також підлягає перерахунку заробітна плата суддів у зв’язку з набранням чинності постанови Печерського районного суду м. Києва за позовом О.О. Одинака щодо визнання протиправним та скасування пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів від 03.09.2005 № 865 "Про оплату праці суддів". Для цього перерахунку в проекті бюджету додатково необхідно було передбачити 668,3 млн. гривень. Кошти, необхідні для здійснення зазначених виплат, також були включені у розрахунок потреби на 2009 рік.
     У разі невиплати зазначених сум фактично всіх працюючих суддів та суддів у відставці можна віднести до числа потенційних позивачів у судових справах та зверненнях до Європейського суду з прав людини з результатами, уже визначеними у рішенні Європейського суду з прав людини у справі за позовом Зубка та інших проти України.
     Тобто, загальна потреба у фінансових ресурсах, яку необхідно було обов’язково передбачити у держбюджеті на 2009 рік, становить 10504,8 млн. гривень. У запропонованому бюджетному запиті також приділено особливу увагу бюджетній програмі "Забезпечення суддів належними приміщеннями".
     Відповідно до орієнтовного плану фінансування, наведеного у додатку до Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2006 № 918, обсяг коштів з Державного бюджету розподілявся за роками таким чином:
- у 2006 році - 7614 тис. грн;
- у 2007 - 4389 тис. грн;
- у 2008 - 375 тис. грн;
- у 2009 - 434230 тис. грн.
     Проте фактично державним бюджетом профінансовано за минулі роки лише 5,5% від загальної суми. Як свідчить статистика, недофінансування в кільканадцять разів перевищувало саме фінансування. Практично "нульове" воно сьогодні.
     На превеликий жаль, - підкреслив О. Лощихін, - нам не вдалося захистити сповна бюджетний запит, як уже говорилося раніше, ні на 2009 рік, ні в минулі роки…
     "Не вдалося захистити". Це очевидно. Це дуже погано. Це справді вже катастрофічно.
     Не випадково на початку лютого цього року, пише "Юридична газета", Вищий господарський суд України заявив про недостатнє фінансове забезпечення своєї діяльності з боку держави. За заявою Голови ВГСУ Сергія Демченка, обсяг поштових відправлень цього суду постійно збільшується, а недостатнє фінансування послуг зв’язку дезорганізовує роботу суду і це все призводить до порушення процесуальних строків розгляду справ. Також у згаданій заяві сказано, що з 12 лютого 2009 року ВГСУ припиняє здійснення правосуддя у зв’язку з неможливістю надсилання процесуальних документів учасникам судового процесу. Аналогічна ситуація спіткала й апеляційні та місцеві господарські суди, які також не мають коштів навіть для поштових відправлень повісток.
     Слідом за ВГСУ, додає далі газета, заяву про недостатнє фінансування було зроблено з боку Вищого адміністративного суду України, яку розмістили на офіційному сайті цього суду. В заяві йдеться, що відсутність коштів на поштові послуги призводить до суттєвої затримки оформлення та надсилання процесуальних документів учасникам судового процесу. Ще гірша ситуація з фінансуванням окружних та апеляційних адміністративних судів. Деякі з них тимчасово не призначають справи до розгляду, що зумовлено відсутністю коштів на відправлення сторонам у справі повідомлень, телеграм, ухвал суду.
     У зв’язку з вищезазначеною ситуацією обидва вищі спеціалізовані суди направили відповідні листи до Президента України, Голови Верховної Ради України та Голови Верховного Суду України, в яких висловили прохання ініціювати внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України" та забезпечити хоча б мінімальне задоволення фінансових потреб судів.
     Прес-служба ВГСУ, зі свого боку, нагадує, що ще рік тому у своїй заяві з цього приводу "Кому потрібен посередник між судами і державою?" акцентувала увагу судового загалу на наступному:
     “Вищий господарський суд України на підставі вивчення стану організаційного, матеріального та фінансового забезпечення господарських судів органами Державної судової адміністрації вважає її діяльність неефективною, а подальше її функціонування – недоцільним”.
     Такий жорсткий і безкомпромісний присуд діяльності спеціальної державної структури – ДСА України, створеної п’ять років тому для організаційного та фінансового забезпечення функціонування вітчизняних судів, надійшов до Уряду від Вищого господарського суду України ще на початку року.
     Перш за все, заявляють представники суддівського корпусу, створенням судової адміністрації у роки правління Леоніда Кучми був порушений основний конституційний принцип – забезпечення державою незалежності судової системи від інших гілок влади, як це передбачено статтею 6 Конституції України про розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. До абсурдного й обурливого нонсенсу всі чомусь звикли.
     - Понад п’ять років ДСА України як центральний виконавчий орган зі спеціальним статусом виконує, по суті, роль посередника між державою та судовою системою, - коментує ситуацію Голова Вищого господарського суду України Сергій Демченко.- Це абсолютно неправомірно. Покладення функцій організаційного та фінансового забезпечення роботи судів на орган виконавчої влади ставить суди у безпосередню залежність від виконавчих органів і є грубим порушенням Конституції. Це є також очевидним порушенням демократичних принципів, додержанням яких опікуються міжнародні організації, перш за все Рада Європи.
     Конкретні факти, викладені у зазначеному листі ВГСУ до Уряду свідчать: за роки діяльності Державної судової адміністрації залишилися невирішеними пріоритетні питання фінансового і матеріального забезпечення судів. Різко зменшилося фінансування судів, зокрема господарських, у тому числі на потреби капітального будівництва і ремонту.
     Значно погіршився стан з виплатою заробітної плати, забезпеченням соціальних гарантій суддям та іншим працівникам судів. За офіційними даними самої ДСА, на утримання вітчизняних судів у 2009 році намічено виділити лише 22 відсотки коштів від потреби! Подібної безпрецедентної та тривожної ситуації ще не допускалося за останній багаторічний період.
     Залишилися невирішеними й інші пріоритетні для судів питання: забезпечення судів приміщеннями, погіршився стан оздоровлення суддів. З року в рік звужується зміст та обсяг існуючих гарантій незалежності суддів, зокрема, передача нарахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці Пенсійному фонду України.
     Як свідчить практика, діяльність органів Державної судової адміністрації не тільки не сприяє підвищенню рівня правосуддя, але й, через перебирання на себе функцій суддівського самоврядування і керівництва судами, значно погіршує умови роботи судів.
     Не виконуються, крім усього, програми в сфері інформатизації.
     Не вжито заходів щодо остаточного вирішення навіть такого питання як забезпечення суддів обмундируванням, внаслідок чого судді повинні самі звертатися до суду для вирішення цієї "проблеми".
     Невирішення проблем перевантаженості суддів, незадовільні умови роботи, коли не вистачає коштів на ведення ділового листування по справах, недосконалість оплати праці (зокрема, зауважу, що до нинішнього часу розміри посадових окладів суддів встановлюються чомусь виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні – а це рівень 2005 року! Очевидний абсурд сьогодні, і судді лишилися чи не єдиною категорією, якій встановлено такий гідний "рівень мінімалки") та незабезпечення передбачених законом гарантій суддям мають наслідком зниження якості правосуддя, недодержання процесуальних строків. Саме з цих причин останнім часом збільшилася кількість звернень громадян зі скаргами на дії суддів і працівників судів.
     Судді втратили можливість самостійно приймати рішення щодо розподілу відповідно до законодавства матеріальних, технічних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для їх професійної діяльності, а також управління в судах. Інакше кажучи – потрапили у глибоку й різнобічну залежність від "посередника".
     Окрім цього, підкреслювалося в заяві, надзвичайно затратне і даремне по своїй суті утримання Державної судової адміністрації України обійшлося громадянам за цей час у 200 млн. грн. бюджетних коштів. Які, звичайно ж, з більшою користю можна було б витратити для судової системи – хоча б на ті ж приміщення судів…
     Отже, що вже "вийшло" – очевидно і зрозуміло. Що "вийде" згодом – теж побачимо.
     То хто ж винен – знову це кляте сакраментальне питання! Зрозуміло, що насамперед – "світова криза"! А якщо конкретно, чесно і прямо – то і бездіяльний та інертний "посередник" між державою та судами, тобто, ДСА України, і Мінфін, що "спільно з ДСА України підтримало цифру" але не захистило її в інстанціях, і Кабмін, що "любить і леліє свою ДСА", однак не рахується з реальними потребами вітчизняних судів, і парламент, котрий "просто ріже по живому"… Тобто, знову все можна звернути на колективну безвідповідальність: "ніхто не винен". А от світова криза – підла! Але ж у минулі роки – коли фінансування судів здійснювалося також усього на 57% (2006 р.), на 50,2% (2007 р.), на 47,9% (2008 р.) від загальної потреби судової системи України – світової кризи не було! Як і належного порядку. Хтось за це відповів? Чи відповість тепер?!
     Теж риторичні питання. Відповіді давно відомі. То який же вихід для судової системи країни? Як його шукати? Кому? На чию підтримку сподіватися? Щоб не довести ситуацію до справжньої катастрофи в українському соціумі.
     В кінці лютого цього року на пленумі ВГСУ прийнято спеціальну постанову про конституційне подання до Конституційного Суду України щодо офіційного роз’яснення окремих положень Конституції – у зв’язку з існуючою практикою організаційно-фінансового забезпечення Державною судовою адміністрацією України діяльності судів загальної юрисдикції, в тому числі місцевих та апеляційних господарських, що здійснюється згідно з Законом України "Про судоустрій України" та Положенням про Державну судову адміністрацію України (як центральний орган виконавчої влади).
     Ця проблема виникла від моменту створення ДСА, оскільки зазначений Закон передбачає щодо цього змішану систему, "поділивши" здійснення цієї функції між судовою і виконавчою гілками влади. Такий порядок суперечить Конституції, а також у питаннях організаційного забезпечення діяльності судів ставить апарати та суддів місцевих і апеляційних судів у повну залежність від ДСА України. Крім цього, продовжуються спроби виконавчої влади зміцнити свій вплив на судову владу і в нинішніх умовах шляхом подальшого розширення повноважень ДСА, що є абсолютно протиправним.
     Яскравим прикладом поверхового вирішення проблем (чисто популістським прийомом, до речі, зовсім неефективним у вседержавному масштабі) та фінансово-економічного "вуалювання" ситуації, що прямо нагадує проаналізовану вище, є, зокрема, і свіжа парламентська постанова – від 3 березня ц.р. – про заходи щодо упорядкування окремих видатків Державного бюджету України (скорочення зарплат керівництва). Після її аналізу стає очевидним, що такими методами фінансово-економічну кризу суттєво не зачепити, не збити з ніг. Не подолати. І на повний зріст постають (теж очевидні для всього соціуму) нові питання: а чому було не запропонувати та не спробувати у цей складний економічно час, скажімо, націоналізувати горілчано-виноробну чи тютюнову галузі? Чи продаж великого врожаю українського зерна? Іншої сільгосппродукції? Чому "кризовість" вирішується, як завжди, за рахунок населення, громадян, що важко працюють? Адже за рахунок продуманого реформування структури лише олігархічно-монополістичних прибутків, вочевидь, можна б вирішити багато гострих та пекучих соціально-економічних і фінансових проблем нашого суспільства! Народ сам уже в своїй масі свідомо і відверто про це міркує сьогодні – процеси відбуваються аналогічні тим, що і в судовій системі…
     Отже, перший крок у пошуку виходу судовою системою, можна вважати, зроблено. Безперечно, він не буде панацеєю на всі випадки життя, для подолання всіх "світових криз" та їхніх наслідків. Однак, поза сумнівом, цей крок засвідчить принциповість і прагнення до незалежності судової гілки влади як такої, про що інші гілки влади в державі, схоже, стали забувати. Чи ігнорувати. Чи з якихось міркувань цю незалежність собі "підкоряти". Ставлячи її у професійну залежність, у фінансову безвихідь, у організаційну обмеженість та немічність.
     Цей крок, та подальші кроки в цьому напрямі, якщо судова влада України реально об’єднає свою волю і зусилля, продемонструє солідарність, відмовившись від"запрограмованої" кимось подібної принизливої участі, залежності та фінансового диктату, треба сподіватися, згодом все розставить на належні місця. Допоможе знайти відповідний статус-кво.
     Тобто, відповідь на останнє питання у заголовку все-таки є – вихід для себе самої мусить активніше шукати і знаходити сама суддівська спільнота. Поки вона ще такою себе мислить, і не живе ілюзіями щодо своєї долі, а реально сприймає та оцінює ситуацію і її можливі наслідки. Як для окремої гілки державної влади, так і для всього українського суспільства.
     Донести до громадськості цю думку прес-служба ВГСУ зобов’язана, зокрема, і змістом серйозної розмови на останньому засіданні Ради суддів господарських судів України, що відбулося у ВГСУ 11 березня 2009 року.

     Прес-служба ВГСУ

 

 

« Повернутись до всіх матеріалів групи