Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 30 листопада 2021 Українська3English

\
\
\
\
\
\
№ 17(411) "Юридична газета". Єгор Желтухін (Інтерв'ю) "Щоб посилити судову владу, треба підняти правову свідомість громадян" 09.09.2014 Друкувати

Про проблеми і специфіку розгляду земельних спорів, а також позицію з цього приводу своїх колег по судовій палаті «Юридичній газеті» розповіла заступник секретаря другої судової палати, суддя Вищого господарського суду України Світлана Бакуліна.

- Пані Світлано, у чому, на Вашу думку, полягає особливість вирішення земельних спорів?

- Справа в тому, що кожен судовий спір є індивідуальним, має певні нюанси, а тому потребує детального та всебічного вивчення. Не існує загальних формул, що є універсальними для вирішення спорів «під шаблон». В цілому, правове регулювання вирішення земельних спорів на даний час має певну тенденційну направленість, векторність застосування правових позицій.

Значимість «земельного фактора» важко переоцінити, а тому часто певні соціально-економічні зміни не тільки в Україні, але й за її межами впливають на земельні правовідносини в країні, які постійно трансформуються. У зв'язку з цим виникають нові підкатегорії земельних спорів, які потребують поглибленого комплексного дослідження теоретичних і практичних проблем механізму їх вирішення.

Відзначу, що причиною виникнення спорів є не тільки нові види правовідносин у земельній сфері, а й часті зміни земельного законодавства, його певна неузгодженість, різнобічність тлумачення учасниками правовідносин окремих правових норм тощо. Через велику суспільну важливість земельні відносини дуже зарегульовані нормативно-правовими актами, які переплітаються між собою та інколи не зовсім «зістиковуються». Тому іноді не тільки простий підприємець, а й досвідчений правник не одразу може розібратись в певних тонкощах.

 - У чому полягає основна складність розгляду зазначеної категорії спорів?

- По-перше, як вже було зазначено, це стрімкі та численні зміни у земельному законодавстві. Наприклад, лише до чинного Земельного кодексу України, який прийнято у 2001 р., зміни та доповнення вносились близько 80 разів. Зокрема, найбільше у 2010 р. - 17 разів, у 2011 - 10, у 2012 - 11, у 2013 - 9. При цьому деякі з цих змін в подальшому визнавались Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції.

Мінливість законодавства суттєво впливає в т.ч. й на інвестиційні процеси в державі, бо люди, які вкладають кошти, повинні мати гарантію стабільності правовідносин.

Втім, проблема не тільки у постійній мінливості законодавства, а часом і в неузгодженості певних норм між собою або навіть їх суперечливості, а часом також у наявності «законодавчих прогалин».

Наприклад, у сучасних умовах, в процесі реформування, яке відбувається в державному та комунальному секторах економіки, а також при здійсненні адміністративної реформи досить значна частина державних та комунальних підприємств, установ, організацій постійно знаходяться у стадії реорганізації. Це - бюджетні установи, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні та комунальні підприємства. У переважній більшості випадків форма власності юридичної особи не змінюється - зміні підлягає здебільшого її організаційно-правова форма. При цьому юридичні особи, утворені в результаті такої реорганізації, часто мають проблеми з доведенням факту права на земельні ділянки, яке було оформлено на правопопередників, оскільки назва землевласника (землекористувача) в акті чи договорі не відповідає фактичній.

Існують складності і у випадках реорганізації суб'єктів права простійного користування землею у господарські товариства. Такі юридичні особи, відповідно до ст.92 Земельного кодексу України, не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування і за логікою мають переоформити вказане право на право оренди. Але процедура такого переоформлення на законодавчому рівні не визначена. Це негативно відображається на охоронюваних законом інтересах суб'єктів господарювання та живить корупцію.

Значна проблема існує також із переоформленням права постійного користування землею особами, які отримали земельні ділянки на такому праві до 2002 р. Так, ст.7 Земельного кодексу України ( у редакції 1990 р.) було передбачено надання земельних ділянок державної власності у постійне користування широкому колу фізичних та юридичних осіб. Ст.92 прийнятого у 2001 р. Земельного кодексу України обмежила коло суб'єктів права постійного користування лише підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної та комунальної власності, громадськими організаціями інвалідів України, їх підприємствами (об'єднаннями), установами та організаціями, певними релігійними організаціями, публічним акціонерним товариством залізничного транспорту загального користування. За приписами п.6 розділу X цього Кодексу, громадян та юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, було зобов'язано переоформити це право на право власності або право оренди. Але рішенням Конституційного Суду №5-рп/2005 від 22.09.2005 вказана норма була визнана неконституційною.

Заручниками цієї ситуації стали численні юридичні особи, які набули право постійного користування землею до 2002 р. На даний час вони, з одного боку, згідно із ст.92 Земельного кодексу України, не можуть бути суб'єктами такого права, а з іншого - це не є підставою для припинення права згідно зі ст.141 цього ж Кодексу. Це спричиняє численні конфлікти землекористувачів з органами влади.

- Чи існує наразі проблема розмежування юрисдикції при розгляді земельних спорів між господарськими та адміністративними судами? Як, на Вашу думку, можна вирішити це питання?

- Хочу відмітити, що позиція Верховного Суду України з питань юрисдикції земельних спорів в цілому сформована і зрозуміла. Її викладено у цілій низці постанов як у цивільних, господарських, так і у адміністративних справах, зокрема в постановах №21-345а13 від 01.10.2013, №21-288а12 від 06.11.2012, № 21-291а11 від 09.04.2012, №21-1042во10 від 14.02.2012, №21-3а11 від 21.02.2011, ухвалі №6-51203св10 від 14.09.2011 тощо.

Суть сформульованих у цих документах тез та висновків Верховного Суду зводиться до того, що при визначенні підсудності справи слід виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, а також врахування визначеного ст.5 Земельного кодексу України принципу забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

З іншого боку, самі позивачі, в т.ч. органи прокуратури, державні органи, звертаючись з позовами, не завжди вірно обирають судову юрисдикцію. Часто це пов'язано і з некоректним формулюванням предмету спору. І знову дилема для суду: вирішувати спір, сприяючи якнайшвидшому розв'язанню конфлікту, чи витрачати час на «перекодування» до іншої юрисдикції.

Однак слід пам'ятати, що спеціалізацію судів та юрисдикційну підвідомчість їм певних категорій спорів встановлено недаремно, а з метою найбільш фахового та компетентного розгляду певного виду спорів. Тому керівництвом вищих спеціалізованих судів наразі вчиняються кроки щодо пошуку шляхів спільного розв'язання цих питань, метою яких є утвердження на практиці принципів доступу до правосуддя та законності й обґрунтованості судових рішень, прийнятих судом належної юрисдикції.

- Яка тенденція спостерігається в останні роки щодо кількості справ по земельних спорах? Яка структура цих спорів?

- Кількість спорів часто важко прогнозувати наперед, адже це залежить від багатьох як економічних, так і суспільно-політичних факторів, а ще є ряд факторів, які взагалі передбачити неможливо. Для довідки можу навести таку статистику.

У 2011 р. місцевими господарськими судами було розглянуто 4031 земельний спір (у касаційному порядку - 339). У 2012 р. значно менше - 2674 (касацією - 232). У 2013 р. показник знову зріз аж до 4254 земельних спорів, розглянутих місцевими господарськими судами (Вищим господарським судом України переглянуто 687). У І півріччі 2014 р. місцевими господарськими судами розглянуто 2188 земельних спорів (касацію - 355).

Найбільше земельних спорів розглядалось у господарському суді Автономної Республіки Крим (у 2011 р. - 606, у 2012 - 276, у 2013 - 341), господарському суді Дніпропетровської області (у 2011 р. - 858, у 2012 - 328, у 2013 - 373, у І півріччі 2014 - 211) та господарському суді Луганської області (у 2011 р. - 341, у 2012 - 249, у 2013 - 451, у І півріччі 2014 - 308).

Спостерігається тенденція до збільшення кількості земельних спорів, що розглядаються господарськими судами Одеської та Харківської областей. Так, у 2013 р. господарським судом Одеської області розглянуто 277 спорів відповідної категорії, у І півріччі 2014 р. - 138; господарським судом Харківської області у 2013 р. розглянуто 267 спорів, а в І півріччі 2014 р. - 189.

Найчастіше підставою для виникнення справ цієї категорії є невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договорами оренди земельних ділянок та зміна, розірвання або визнання їх недійсними. Крім цього, господарськими судами вирішувалась значна кількість спорів щодо визнання незаконними актів, що порушують право власності на земельну ділянку; визнання права на земельну ділянку; усунення порушення прав власників, в т.ч. звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок. Позови у цих справах найчастіше ініціюються прокурорами, органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, трохи рідше - суб'єктами господарювання різних форм власності.

- На Вашу думку, чи необхідно ввести інститут досудового врегулювання земельних спорів?

- Навіть якщо законодавчо досудове врегулювання спорів у певній сфері правовідносин не передбачене, навряд чи це означає неможливість його застосування на практиці, оскільки фактично канвою цього інституту є взаємний компроміс сторін. Суд розглядає вже подані позови, і якщо такий є та не відізваний, значить, консенсусу в позасудовому порядку сторони досягти не змогли. Навряд чи варто змушувати їх це робити, ми ж живемо вже не в епоху планової економіки, а тому мають бути дещо інші підходи.

Разом з тим, хочу нагадати, що рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9.07.2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч.2 ст.124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, в т.ч. й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Таку ж правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові №28/5005/640/2012 від 20.12.2012 у справі, об'єктом спору в якій була земельна ділянка.

Земельний кодекс України у гл.26 визначає підстави та порядок вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, хоча це не заважає зацікавленій особі звернутися безпосередньо до суду для захисту своїх прав та інтересів. Ст.55 Конституції України кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

 - Які кроки приймаються ВГСУ для єдності судової практики по земельних спорах?

- По-перше, це постійна робота над постановою пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин», до якої регулярно вносяться зміни та доповнення з найактуальніших питань. До речі, останні зміни до цієї постанови були внесені 10.07.2014, і стосувалися вони питань внесення змін до договору оренди земельної ділянки щодо розмірів орендної плати.

По-друге, систематично проводяться узагальнення з певних «вузьких» підкатегорій земельних спорів чи окремих проблемних питань. Так, наразі у другій судовій палаті триває робота над оформленням довідки за результатами здійсненого узагальнення судової практики застосування господарськими судами законодавства у вирішенні спорів, пов'язаних із наданням в оренду земельних ділянок під водними об'єктами.

Крім того, Вищим господарським судом України періодично випускаються інформаційні листи, в яких повідомляються останні правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України, регулярно проводяться круглі столи, лекції, семінари, до участі в яких запрошуються як судді всіх рівнів, так і профільні фахівці, наукові та спеціалісти. Такі заходи, як правило, сприяють виявленню проблемних питань та пошуку шляхів їх розв'язання.

- Що Ви могли б порадити сторонам, які планують відновити свої земельні права у судовому порядку?

- Мабуть, як і в будь-якому судовому спорі: уважно вивчати законодавство, судову практику, дотримуватись процесуальних норм, належним чином готувати заяви та клопотання, докази у справі, не нехтувати вимогами суду щодо подання додаткових документів та участі у судових засіданнях.

Сьогодні для того, щоб посилити судову владу, треба підняти правову свідомість громадян. Яке б не було рішення суду, очевидно, що воно не буде влаштовувати принаймні одну зі сторін спору. Однак правопорядок є основою будь-якої країни. Нам всім слід розуміти, що закон має діяти, а законне судове рішення - гідно сприйматись та виконуватись.

Розмовляв Єгор ЖЕЛТУХІН,

журналіст «Юридичної газети»

 

 

 

« Повернутись до всіх матеріалів групи