Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 30 листопада 2021 Українська3English

\
\
\
\
\
\
«Юридична газета». "Законодавець має вирішити проблему законодавчої неузгодженості у корпоративному праві, а не перекладати відповідальність на суди" 29.12.2014 Друкувати

Про специфіку розгляду корпоративних спорів та вирішення деяких проблемних питань зазначеної категорії справ «Юридичній газеті» розповіла суддя Вищого господарського суду України Тетяна Козир.

- Пані Тетяно, у чому полягає сутність корпоративних спорів? Через що вони виникають? Яке місце займають серед інших справ?

- Будь-який спір, в т.ч. корпоративний, виникає через неможливість або небажання сторін досягти узгодженої позиції з того чи іншого питання. А ефективне вирішення юридичних спорів залежить від багатьох чинників. Основними з них, на мій погляд, є правова культура суспільства, насамперед його політичної та бізнес-еліти - чим її рівень вищий, тим менше судових спорів. Не менш важливим чинником є і якість закону, адже саме він є інструментом вирішення юридичного спору.

Нещодавно я звернула увагу на те, що до однієї з електронних законодавчих баз внесено майже 800 тис. нормативно-правових актів. Гадаю, ніхто не буде сперечатися, що це завелика кількість. Будь-який правник або навіть юридична компанія з легкістю можуть загубитися у цьому неосяжному океані нормативних актів. Так не повинно бути. Ми знаємо таке поняття, як «кодифікація» - спосіб якісного впорядкування законодавства, забезпечення його узгодження і компактності, звільнення нормативного масиву від застарілих норм, що не виправдали себе. Сьогодні ми чомусь майже не вживаємо це поняття і не застосовуємо кодифікацію як явище. І якщо говорити про реформування, я вважаю, що починати судову, та й взагалі реформи у державі слід разом із правовою реформою, кодифікацією законодавства. Потрібно все робити одночасно.

Кожна зміна законодавства змінює існуючі правовідносини або унормовує нові відносини, які фактично виникають у державі, що інтенсивно змінюється та розвивається. У такі моменти зазвичай збільшується кількість спорів, які передаються на вирішення судам. Чим якісніший і зрозуміліший закон, чим більше він відповідає реальності і дійсним потребам суспільства, цілям економіки, держави, тим стабільніша та більш прогнозована і правозастосовна діяльність, і судова практика зокрема.

Ці чинники повною мірою впливають і на корпоративні правовідносини та кількість корпоративних спорів. Статистичні данні свідчать про те, що за 9 місяців ц.р. порівняно з аналогічним періодом минулого року кількість корпоративних спорів збільшилася майже в 1,5 рази.

По великому рахунку, корпоративний спір направлений на врегулювання економічних відносин, а економіка - це базис існування та незалежності держави. Тому коли ми говоримо про створення сприятливого клімату для бізнесу, необхідно починати з прийняття чітких та зрозумілих законів, які враховували б баланс інтересів, зокрема, учасників корпоративних правовідносин, суспільства та держави.

Важливим при напрацюванні законів у галузі корпоративного права видається наявність діалогу і врахування думки науковців, юристів-практиків, представників бізнесу і держави як регулятора. Без спільних зусиль цих кіл я не певна, що ми зможемо отримати якісний інструмент, закон, який зможе повно і ефективно врегулювати сферу корпоративних правовідносини.

- Які справи серед зазначеної категорії, на Вашу думку, є найбільш складними?

- Досить помітну питому вагу займають спори, пов'язані з незгодою та намаганням визнати недійсними рішення загальних зборів, а також із власністю на долю в господарському товаристві. Господарські товариства створюються для ведення бізнесу з метою отримання прибутку. Кожен з власників, які об'єднують свої капітали, бачить свою політику ведення бізнесу, свій внесок до нього і те, що він хоче отримати. Відповідно, час від часу виникає конкуренція або конфлікт інтересів. А оскільки загальні збори є найвищим органом управління господарського товариства, який має виключну компетенцію, власники часток відстоюють свої інтереси у значній мірі і шляхом оскарження рішень загальних зборів до суду.

Оскільки кожен, хто вкладає гроші у бізнес, хоче отримати прибуток, а чим він більше, тим краще для бізнесмена та інвестора, помітне місце посідають і дуже важливими видаються спори про власність, про право на частку в статутному капіталі, на розподіл прибутку в корпорації. І тут постають такі категорії, як справедлива ціна, визначення реальної вартості активів тощо. Це ринкові поняття, ті поняття, які визначають економісти. А юристи вже мусять ними оперувати із застосуванням правових інструментів, що їх надає законодавець. Тому для вирішення корпоративних спорів дуже важлива глибока спеціалізація як правників-представників сторін, так і суддів.

- У зв'язку з політичними змінами в Україні, за Вашими прогнозами, чи збільшиться кількість корпоративних спорів, пов'язаних із намаганням повернути неправомірно відібрану власність за часів президентства Януковича?

- Тут відповідь частково ховається у самому запитанні, оскільки якщо власність неправомірно відібрана, за це передбачена кримінальна відповідальність. Тому потрібно відокремити поняття неправомірно відібраної власності шляхом «чорного» чи «сірого» рейдерства або прямого криміналу, і питання, що стосуються сугубо корпоративних спорів, які пов'язані з правовою оцінкою власниками і їх юристами тих чи інших процесів, правовідносин, що склалися у корпорації, викликають їх незадоволення і бажання врегулювати конфлікт у законний спосіб.

У другому випадку казати про неправомірно відібрану власність слід дуже обережно, тому що питання боротьби за долю в корпорації та прибуток - це питання конкуренції, виживання корпорації, її успіху. Врешті-решт, це розвиток, оскільки коли зникає внутрішня та зовнішня конкуренція та бажання розвиватися, як правило, і підприємство зникає. Ми живемо у конкурентному світі, конкурентному середовищі, і з цим треба рахуватися.

Звісно, кожен з власників зацікавлений розширити свій вплив на корпорацію і отримати з цього зиск у гарному розумінні цього слова. Відповідно, він може поставити таке завдання собі, своїм юристам, економістам. І виникають пропозиції, спрямовані на поглинання, злиття тощо, тобто на ті процеси, які впливають на перерозподіл часток, зміну власників, політики компанії. Це вже питання в якійсь міри економічне.

Безперечно, політичні зміни мають вплив на економіку, і можна поставити питання про те, як бізнес та інвестори реагували на ті чи інші процеси у нашій державі, особливо на останні події. Але всі спори, які будуть передаватися на вирішення судів, ми будемо розглядати і приймати рішення відповідно до законів України. Яким буде кінцевий результат, якою буде кількість таких спорів, і яким чином вони пов'язані з перерозподілом власності - на це питання мають відповісти аналітики.

- На Ваш погляд, чи необхідно змінювати українське законодавство у тій частині, щоб підприємства надавали повну інформацію про своїх засновників аж до материнської компанії, та щоб ті фірми, у засновниках/власниках яких (від материнської до дочірніх компаній) фігурують офшорні країни, взагалі не мали права засновувати на території України юридичні особи?

- На це питання хотілось би відповісти з кінця. Офшорні зони направлені на залучення інвестицій до країн, де вони розташовані, і мають свій правовий режим, який визнається світовою спільнотою. Заборони у таких випадках, як правило, тягнуть за собою контрзаборони. Оскільки Україна взяла проєвропейський курс, ми повинні не тільки знати і формально погодитись, а й сприйняти і дотримуватися європейських принципів щодо вільного переміщення капіталів, робочої сили, громадян на європейському просторі. А заборона іноземним юридичним особам засновувати на території України юридичні особи, як на мій погляд, зовсім не узгоджується з цими принципами. Більше того, це буде серйозна перешкода для залучення інвестицій і розвитку економіки, тому я особисто не можу сприйняти таку позицію.

Інше питання, що держава повинна захищати свій суверенітет, свою економіку, своїх громадян, бути гідним регулятором. У даному випадку потрібне розуміння, з чим пов'язані ті чи інші економічні процеси, як вони відбуваються і, головне, які наслідки спричиняють. Необхідно мати спеціалістів-аналітиків, інститути стратегічного планування, правників, які знають закордонне законодавство і можуть надавати необхідні консультації з цього приводу. Разом з тим, ми повинні вивчати і європейський та світовий досвід з цього питання та приймати закони, які не перешкоджають притоку інвестицій та не забороняють підприємництво, а сприяють веденню прозорого бізнесу, дозволяють ефективно контролювати сплату податків та виявляти «брудні» гроші. Однак забороняти, поза всяким сумнівом, не можна, бо такий підхід не відповідає європейським практикам.

Щодо розкриття інформації про кінцевих власників. Слід мати на увазі, що кожен законопроект має свою мету, своє обґрунтування, своє лобі і прорахунок економічної складової. За інформацією зі ЗМІ, названі Вами норми напрацьовувалися в пакеті антикорупційного законодавства і мають на меті розкрити кінцевих власників на предмет перевірки корупційної складової походження капіталів та відмивання брудних коштів. Це перший момент.

Другий момент. Закон про розкриття усіх засновників аж до материнської компанії може мати значення при перевірках дотримання податкового законодавства. За сприяння наших швейцарських колег декілька років тому у Швейцарії ми знайомилися з ходом розслідування кримінальної справи про відмивання «брудних» коштів і несплату податків. Слідчий показав нам схему, яка допомагала виявити злочинну схему з відмивання коштів і несплати податків, та всіх її учасників. Вона займала майже всю стіну в кабінеті - фірми-засновники, громадяни-засновники і фінансові установи та взаємозв'язки між ними. Слідчий повідомив, що працює над їх виявленням уже п'ятий рік. На той час, наскільки я пам'ятаю, у Швейцарії не було норми, яка зобов'язувала б юридичних осіб надавати повну інформацію про весь ланцюг засновників...

Та разом з тим, якщо капітал законного походження, засновники господарських товариств зареєстровані та діють за законодавством відповідної країни, податки, в т.ч. з урахуванням законних намагань платників щодо їх мінімізації, сплачуються згідно з законами України, яка справа державі до того, хто є кінцевим власником комерційного підприємства? І як це стосується корпоративних спорів? При їх розгляді судами така інформація не є важливою, крім випадків, коли це є предметом доказування. Але ж у нас процес заснований на принципах рівності і змагальності, і тягар надання доказів законодавець поклав на сторони.

Видається, що розкриття інформації про кінцевого власника може бути використане як з метою розкриття злочинних економічних схем, так і, навпаки, для здійснення недружнього поглинання, тобто рейдерського захвату. Тому в таких питаннях потрібно бути дуже обережними, делікатними, не можна рубати з плеча.

- Які законодавчі прогалини чи неузгодженості ускладнюють розгляд корпоративних спорів?

- Відповідаючи на це запитання, зазначу, що розгляд корпоративних спорів ускладнюють будь-які прогалини і неузгодженості. Чому зараз на суди перекладена вина за всі проблеми у державі? Та тому, що суд - це той орган, який не має права відмовити у вирішенні спору, посилаючись на відсутність закону, прогалини в ньому або суперечності. Однак найбільше «допікає» суддям неузгодженість законодавства, особливо, коли нормативні акти одного рівня, прийняті одночасно, є спеціальними по відношенню до певних правовідносин, регулюють одне й те ж питання, але по-різному. Хотілося б, щоб законодавці вирішили цю проблему шляхом кодифікації або якимось іншим шляхом, а не перекладали всю відповідальність на суди та суддів, як це робиться постійно.

Якщо говорити про конкретні проблеми, потребує законодавчого визначення строк позовної давності у справах про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства. Адже у законодавстві зазначено, що право на участь в управлінні господарським товариством - це особисте немайнове право, яке реалізується через участь у загальних зборах, а на спори про захист особистих немайнових правне розповсюджується строк позовної давності.

Наразі до нас надходять справи за позовами про визнання недійсними рішень загальних зборів 10-річної давності. Але ж загальні збори в основному приймають рішення матеріального порядку: про розмір статутного капіталу, укладення угод на значні суми, виплату дивідендів, виділ часток тощо, тобто рішення, які безпосередньо пов'язані з бізнес-планами і фінансовим станом господарського товариства. Якщо до таких вимог не встановити строки позовної давності, наслідки задоволення позову про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників господарського товариства через багато років після його прийняття можуть бути руйнівними для господарського товариства і його власників.

Крім того, досить проблемними залишаються спори за позовами про захист прав міноритарних акціонерів або власників дрібних часток. На даний момент судова практика склалася таким чином, що переважна більшість таких позовів відхиляються з тих мотивів, що міноритарні акціонери можуть брати участь в управлінні господарським товариством лише через загальні збори, а незначна кількість голосів, яка їм належить, не впливає на прийняття рішення. Такий підхід обумовлений чинним законодавством, але він не сприяє становленню ринку цінних паперів, залученню коштів від дрібних інвесторів, тому що в багатьох випадках власники значних або контрольних пакетів акцій не зважають на інтереси дрібних акціонерів.

Також відомі непоодинокі випадки, коли міноритарні акціонери фактично блокували роботу господарських товариств, перешкоджали їх нормальному функціонуванню та шкодили інтересам власників контрольних пакетів акцій. Для забезпечення балансу інтересів доцільно запровадити норми щодо примусового викупу акцій та похідного позову. Такі закони існують у багатьох розвинених країнах світу, і досвід їх застосування заслуговує на увагу. Відповідні законопроекти розроблені в Україні, і ми сподіваємося на їх прийняття.

« Повернутись до всіх матеріалів групи