Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 27 лютого 2017 Українська3English

\
\
\
\
\
\
№52 (1246) "Закон і Бізнес". Секретар пленуму ВГСУ Лариса Рогач: «Не можна підміняти необхідність знання законодавства простим підставлянням рекомендації вищих судів до фабули справи» 03.02.2016 Друкувати

Наприкінці року Вищий господарський суд провів засідання пленуму, на якому розглянув дві постанови та узагальнення. Тим самим суд касаційної інстанції продовжив виконання своєї роботи, спрямованої на забезпечення єдності практики. Хоча, як зазначають оглядачі, щодо окремих питань є складні моменти. «ЗіБ» вирішив скористатися нагодою й поспілкуватись із секретарем пленуму Ларисою Рогач. Мова йшла про труднощі на шляху забезпечення єдності практики, недоліки законодавства та відповідальність за застосування роз’яснень вищих судів. Торкнулись ми й особистого досвіду використання постанов пленуму та ризиків розходження практики з теоретичними напрацюваннями і випадків, коли практика прямо впливає на роз’яснення та змінює їх.

 

«Судді має бути вигідніше лише одне: законно, справедливо та якісно вирішити спір»

— Одне з ключових завдань вищих судів — забезпечення єдності практики. Чи часто ви помічаєте розбіжності в розумінні норм законодавства під час аналізу роботи судів першої та другої інстанцій? Які питання викликають найбільше труднощів?

— Передусім хотілося б наголосити, що ми говоримо про роль вищих судів у забезпеченні єдиної практики саме у випадках, коли спостерігається неоднозначне розуміння судами певних норм законодавства, умовно кажучи, з об’єктивних причин. Тобто існує певна прогалина в законодавчому регулюванні чи викладення норми закону є недостатньо однозначним. Не секрет, що певні положення законодавства викликають різне їх розуміння не тільки в суддів чи практикуючих юристів, а й у науковців. Яскравий приклад: під час підготовки проекту постанови пленуму щодо корпоративних правовідносин на круглому столі питання щодо часу набуття права на участь у господарському товаристві викликало жваву дискусію фахівців, і кожна з діаметрально протилежних позицій грунтувалася на відповідних положеннях законодавства.

Якщо ж мова йде про випадки, коли неоднорідна практика виникла через те, що норма закону застосовується неправильно або всупереч її дійсному змісту та спрямуванню, то це питання не стільки єдності судової практики, скільки кваліфікації чи добросовісності судді.

Наразі у ВГС спільно із судами першої та апеляційної інстанцій проходить активна робота щодо виявлення складних питань у застосуванні норм законодавства. Ми аналізуємо судову практику, проводимо узагальнення, формуємо єдину позицію у спірних питаннях. Головне — постійно підвищувати вимоги до змісту документів, які надходять від нас судам, отримати визнання та підтримку викладених нами правових позицій, в тому числі юридичною спільнотою, усвідомлювати, що наші роз’яснення повинні сприяти вирішенню спірного питання та не створювати негативних наслідків для добросовісних сторін.

— Деякі оглядачі зазначають, що можливість подвійного тлумачення судді інколи використовують для того, щоб ухвалити те рішення, яке їм «вигідніше». На ваш погляд, у чому полягає ключова проблема відсутності єдності практики: в недоліках законодавства чи, можливо, свідомій волі суддів, які намагаються ці відмінності відшукати?

— Я сказала б, що проблема комплексна. Так, є випадки, коли неоднорідна практика спричинена відсутністю відповідного правового регулювання. Як приклад наведу рішення Конституційного Суду від 5.02.2013 №1-рп/2013, в якому прямо вказано на відсутність законодавчого регулювання наслідків невжиття господарським товариством необхідних дій через невнесення чи неповне внесення його учасниками своїх вкладів до закінчення встановленого річного строку для визначення кількості їхніх голосів для повноважності зборів товариства. Також важко формувати єдину практику в умовах надто частої зміни норм законодавства.

Що ж до зацікавленості подвійним тлумаченням, то, думаю, такі відмінності намагаються відшукати та використати у своїх інтересах все-таки не судді, а сторони спору.

Для судді має бути «вигідніше» лише одне: законно, справедливо, якісно вирішити спір. Звичайно, буде неправильно пов’язувати наявні проблеми єдності судової практики лише з, так би мовити, об’єктивними обставинами. Але, як я вже зазначила, такі випадки переважно знаходяться поза межами теми нашої розмови.

— Якщо з певного питання ВГС підготував узагальнення чи постанову пленуму, а суддя використовує іншу практику, це може бути підставою для скарги на нього до Вищої кваліфікаційної комісії суддів чи Вищої ради юстиції? Чи, можливо, суддя має право виносити ті рішення, які вважає правильними?

— Особа, яка подає на суддю скаргу до ВККС чи до ВРЮ, самостійно обирає та зазначає підстави свого звернення, виходячи з власного суб’єктивного уявлення про порушення. Разом з тим за змістом відповідних положень закону «Про судоустрій і статус суддів» підставами для дисциплінарної відповідальності судді є дії, що порушують основні принципи судочинства, позбавляють сторону доступу до правосуддя, порушують засади гласності, відкритості судового процесу, рівності сторін.

На мою думку, не можна ставити в провину судді його правову позицію, викладену в рішенні, якщо вона належним чином мотивована, грунтується на нормах законодавства та встановлених обставинах справи.

Забезпечення дотримання суддями положень постанови пленуму вищого спеціалізованого суду, яка має рекомендаційний характер, не може базуватися лише на загрозі відповідальності за відступ від них, адже тим самим нівелюється роль судді при прийнятті рішення. Тому більш ефективний шлях для забезпечення єдності практики — підвищення авторитету прийнятої вищим спеціалізованим судом постанови як для суддів, так і для інших юристів, що використовують наші документи у своїй діяльності, усвідомлення нашої відповідальності за рекомендовану для застосування правову позицію, її зрозумілість, переконливість та обгрунтованість.

«Питання співпраці вищих судів актуальне як ніколи»

— Часто доводиться чути про відмінність практики розгляду подібних справ у судах різної спеціалізації. Які питання на сьогодні залишаються найбільш складними?

— Відмінність практики розгляду подібних справ у судах різної спеціалізації навряд чи є суттєвішою від тієї ж проблеми в межах однієї спеціалізації, якщо мова йде про застосування конкретної норми. Разом з тим подібні справи може бути по-різному розглянуто судами різної спеціалізації через особливості правозастосування, виходячи із суб’єктного складу сторін, природи спірних правовідносин.

— Очікувалося, що зміна правил сплати судового збору змусить підприємців частіше звертатися до господарських судів, а не шукати правди в загальних чи адміністративних. Чи виправдались такі тенденції? Кількість звернень до господарських судів зросла?

— Поки що складно дати відповідь на це запитання. Аналіз кількості звернень до господарських судів, розглянутих судами справ, надходжень коштів від судового збору буде проведено після закінчення календарного року. Тоді ми й зможемо побачити, чи досягнуто мети оптимізації надходжень до бюджету, чи припинилася практика штучної зміни підвідомчості спору для зменшення належної до сплати суми судового збору.

— Два роки тому було оголошено про ініціативу щодо проведення спільних пленумів трьох вищих судів. Почав розроблятися відповідний регламент, але останнім часом новин про це немає. Ця ідея вже втратила актуальність?

— Питання співпраці вищих судів актуальне як ніколи. Крім того, продовжується активна діяльність вищих судів у цьому напрямі. Стала усталеною практика направляти один одному перед проведенням пленумів вищих судів матеріали, які пропонуються до розгляду, проекти постанов пленуму, надавати свої пропозиції до них. Ми прагнемо заздалегідь виявити складні питання в розмежуванні спорів між судами різної юрисдикції, уникнути розбіжностей у застосуванні положень законодавства. Тобто основне — не форма, в якій відбувається наша співпраця, а сама взаємодія.

— Відповідно до нової редакції закону «Про судоустрій і статус суддів» сторони можуть самостійно звертатися до Верховного Суду. На вашу думку, чи сприяли такі зміни єдності практики?

— Безумовно, значно зросла кількість справ, спрямованих до ВС. Тому ми очікуємо, що отримаємо від нього відповіді на нагальні спірні питання, що, безумовно, сприятиме єдності практики.

— Чи часто ви помічаєте розбіжності практики в постановах ВС? Яких питань це стосується?

— Дійсно, мені відомі випадки, коли практика ВС була неоднорідною чи змінювалася протягом певного часу. Це свідчить про те, що наші колеги також постійно перебувають у пошуку правильних правових підходів, не вбачають за необхідне наполягати на правовій позиції, якщо є підстави для її уточнення.

— Чи траплялися випадки, коли ваша точка зору не збігалась із усталеною практикою розгляду тих чи інших справ. Що суддя має робити в такому випадку?

— Коли я почала працювати суддею, то не сприймала жодної усталеної позиції, не переконавшись для себе самої в її обгрунтованості та відповідності чинному законодавству. Я переконана, що суддя не може підміняти необхідність знання та вміння застосування законодавства простим копіюванням, підставлянням рекомендації вищих судів до фабули своєї справи без урахування її особливостей чи відхиляти обгрунтовані доводи сторони тільки тому, що запропонований підхід є новим у судовій практиці. Можу навести нещодавній випадок, коли суддя нашого суду під час розгляду касаційної скарги дійшов правового висновку, який суперечив не тільки нашій усталеній практиці, а й положенням постанови пленуму. Суддя прийняв власне рішення, належно обгрунтувавши його.

В подальшому він повідомив мене як секретаря пленуму про ситуацію, що склалася, та попросив звернути увагу на правильність правової позиції. На останньому засіданні пленуму ми, дослідивши це питання, внесли корективи у відповідний пункт постанови пленуму. На мою думку, таким чином було дотримано належного балансу між незалежністю судді, його правом самостійно приймати рішення та відповідальністю за прийняте рішення.

Тобто виконання суддею рекомендацій постанови пленуму, дотримання єдності практики має бути усвідомленим, грунтуватися на знанні законодавства та переконаності в правильності правової позиції, її відповідності законодавству.

Водночас, звичайно, відхід від сталої практики, що склалася та узгоджена суддями шляхом прийняття постанови пленуму, повинен мати виключний характер. Приймаючи рішення, суддя повинен усвідомлювати високий рівень відповідальності перед сторонами спору та суспільством в цілому, необхідність забезпечити сторонам правову визначеність при вирішенні спору.

 

 

ОЛЕКСІЙ ПИСАРЕВ

« Повернутись до всіх матеріалів групи