Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 30 листопада 2021 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Про Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 19.07.94 N 01-8/462) 19.07.1994 Друкувати

Арбітражні суди України

 

Верховною Радою України 24 лютого 1994 року прийнято Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон), який введено в дію з дня його опублікування (газета "Голос України" N 65 від 08.04.94).

Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ і організацій будь-яких форм власності, а також правовий статус санітарно-епідеміологічної служби.

Постановою Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із Законом чинні акти законодавства України застосовуються у частині, яка не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 6 Закону підприємства і організації мають право на відшкодування збитків, завданих їм внаслідок порушення санітарного законодавства юридичними і фізичними особами.

Заходи щодо припинення порушення санітарного законодавства, які застосовуються головними державними санітарними лікарями (їх заступниками), передбачені статтею 42 Закону.

Статтею 48 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, які порушили санітарне законодавство, що призвело до виникнення захворювань, отруєнь, радіаційних уражень, втрати працездатності, інвалідності чи смерті людей, зобов'язані відшкодувати збитки підприємствам, установам, організаціям, а також компенсувати додаткові витрати органів, установ та закладів санітарно-епідеміологічної служби на проведення санітарних та протиепідемічних заходів і витрати лікувально-профілактичних закладів на надання медичної допомоги потерпілим.

При цьому сплата передбачених статтею 46 Закону фінансових санкцій не звільняє порушників від обов'язку відшкодування підприємствам, установам, організаціям збитків, яких вони зазнали внаслідок порушення санітарного законодавства (частина шоста статті 47 Закону).

Спори, пов'язані з компенсацією витрат чи відшкодуванням збитків, підлягають розгляду в арбітражному суді у порядку, передбаченому Арбітражним процесуальним кодексом України.

Статті 8 і 43 Закону надають підприємствам і організаціям право оскаржити рішення органів державної влади, місцевого та регіонального самоврядування, санітарно-епідеміологічної служби, якими порушено права цих підприємств, установ, організацій з питань забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя відповідному Головному державному санітарному лікарю (а рішення Головного державного санітарного лікаря України - до Кабінету Міністрів України) або до суду. При цьому Закон не передбачає обов'язку підприємств, установ, організацій перш ніж звертатися до суду із заявами про визнання недійсними таких рішень оскаржувати ці рішення Головному державному санітарному лікарю (до Кабінету Міністрів України).

« Повернутись до всіх матеріалів групи