Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 22 липня 2018 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами конкурентного законодавства (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку ВГСУ) (Оглядовий лист ВГСУ від ­­­­12.07.2017 № 01-06/1112/17) 12.07.2017 Друкувати

Господарські суди України

 

З метою інформування та врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов'язаних із застосуванням конкурентного законодавства, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

 

1. З огляду на положення частини першої статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) справи зі спорів про оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України (далі – АМК) підвідомчі господарським судам і підлягають розгляду за правилами ГПК України, за винятком справ щодо оскарження рішень АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель відповідно до статті 19 КАС України.

Причиною касаційного розгляду цієї справи стало питання про визначення підвідомчості справи господарському суду.

Предметом позовних вимог у справі є матеріально-правова вимога про скасування рішення постійно діючої адміністративної колегії АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено.

За результатами касаційного перегляду Вищий господарський суд України скасував оскаржувані судові акти  та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

Господарський спір підлягає вирішенню господарським судом, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Господарським кодексом України, іншими актами господарського та цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що передбачає вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що передбачає вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 26.11.1993 № 3659-ХІІ "Про Антимонопольний комітет України" (далі – Закон № 3659) АМК є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Положеннями частини другої статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Тож, зважаючи на наведені норми, законом може бути передбачено вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі – Закон № 2210) заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. 

Отже, Закон № 2210 встановлює інший порядок судового вирішення спорів за участю органів АМК.

Водночас згідно з частиною третьою статті 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження рішень АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

З огляду на положення частини першої статті 60 Закону № 2210, статті 12 ГПК України, частини другої статті 4 КАС України справи зі спорів про оскарження рішень органів АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розгляду за правилами ГПК України, за винятком вирішення спорів щодо оскарження рішень АМК, прийнятих за результатами розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, відповідно до положень статті 19 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 17.06.2015 у справі № 910/1331/14 та від 23.06.2015 у справі № 21-688а15.

Вищий господарський суд України зазначив, що судами попередніх інстанцій не було з достовірністю встановлено правової природи спірних правовідносин щодо забезпечення державного захисту конкуренції: у підприємницькій діяльності чи у сфері державних закупівель (постанова Вищого господарського суду України від 23.12.2015 у справі № 910/22626/15).

 

2. Установлений частиною першою статті 60 Закону № 2210 двомісячний строк на оскарження рішень є присічним та відновленню не підлягає, а тому пропуск такого строку незалежно від його причин є підставою для відмови господарським судом у позові, пов'язаному з оскарженням рішень АМК та його органів. 

Предметом позовних вимог у справі є визнання недійсним рішення АМК. Позивач також просив суд визнати причину пропуску процесуального строку поважною та  відновити строк на оскарження відповідного рішення. 

Рішенням господарського суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою апеляційного господарського суду рішення скасовано та прийнято нове про задоволення позову. Приймаючи нове рішення, апеляційний господарський суд виходив з того, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги той факт, що позивач своєчасно оскаржив рішення, звернувшись до окружного адміністративного суду.

Вищий господарський суд України не погодився з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 2210 заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Застосовуючи приписи частини першої статті 60, частини другої статті 47 Закону № 2210, господарські суди мають враховувати, що передбачені строки оскарження рішень органу АМК не може бути відновлено.

Отже, зазначені строки є присічними. Установлена ЦК України позовна давність до відповідних правовідносин не застосовується, так само як і в разі оскарження розпоряджень АМК та його органів.

Аналогічним чином вирішується й питання щодо строків оскарження рішень органів АМК, прийнятих у справах про недобросовісну конкуренцію.

Закінчення присічного строку незалежно від причин його пропуску заінтересованою особою є підставою для відмови в позові про визнання недійсним рішення (розпорядження) АМК та його органів (постанова Вищого господарського суду України від 14.12.2016 у справі № 902/469/16). 

 

3. З'ясування доведеності у рішенні АМК факту вчинення суб'єктом господарювання антиконкурентних узгоджених дій та обмеження конкуренції внаслідок таких дій на визначеному відповідним органом ринку товару залежить від дослідження обґрунтованості віднесення суб'єкта до учасників такого ринку та є похідним від такого дослідження.

Причиною виникнення спору в справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним у частині, що стосується позивача (далі – товариство), рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Відповідним рішенням визнано, що торговельні мережі, до яких належить  товариство, а також підприємство, яке надає інформаційно-консультативні послуги, вчинили правопорушення, передбачене частиною третьою статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій на ринку послуг з організації роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах переважно продовольчим асортиментом.

Рішенням господарського суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено. 

Вищий господарський суд України скасував судові рішення попередніх судових інстанції та передав справу на новий розгляд до місцевого господарського суду з урахуванням такого. 

Оскаржуваним у справі рішенням АМК товарними межами ринку визначено послуги з організації роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах продовольчого асортименту.

Цим рішенням встановлено, що кожна з торговельних мереж перебувала у договірних відносинах з підприємством, які полягали в обміні інформацією про внутрішні показники операцій з продажу торговельної мережі та відповідних сегментів роздрібної торгівлі, основні тенденції розвитку ринку зазначених послуг, основні риси конкурентної поведінки учасників ринку. 

Такі дії торговельних мереж призвели до обмеження конкуренції, зокрема цінової, на ринку послуг з організації роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах переважно продовольчим асортиментом.

Під час вирішення спору товариство зазначало, що його було необґрунтовано віднесено до учасників досліджуваного ринку, оскільки до кола покупців товариства у досліджуваний у рішенні АМК період належать бізнес-клієнти, які є юридичними особами, та фізичні особи – підприємці, які купують товари в оптових центрах товариства для створення продукції з доданою вартістю та використання у бізнесі з можливістю відшкодування ПДВ.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Вищий господарський суд України зазначив, що для правильного вирішення спору в цій справі судам насамперед належало з'ясувати, чи підтверджується належними та допустимими доказами твердження АМК про наявність фактичних та правових підстав для віднесення товариства до учасників, що діють на ринку послуг з організації роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах продовольчого асортименту в досліджуваний період, надати оцінку доказам, покладеним АМК в обґрунтування таких висновків. Проте згадані обставини судами попередніх інстанцій з належною повнотою не досліджені, у той час як з'ясування того, чи наведено в рішенні АМК докази вчинення товариством антиконкурентних узгоджених дій на зазначеному ринку та обмеження конкуренції внаслідок дій суб'єкта господарювання на визначеному відповідним органом ринку, є похідним та напряму залежить від дослідження обґрунтованості віднесення товариства до учасників ринку, визначеного в рішенні АМК (постанова Вищого господарського суду України від 19.01.2017 у справі № 910/17678/15).

 

4. Положення Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі – Закон № 4452) не є підставою для звільнення неплатоспроможних банків від відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Предметом позовних вимог у справі є вимога АМК до банку про стягнення штрафу, накладеного рішенням АМК, а також пені на підставі частини п'ятої статті 56 Закону № 2210.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, банк посилався на незастосування судами частини третьої статті 46 Закону № 4452.

Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність стягнення з банку сум штрафу та пені з огляду на таке.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури ліквідації банку та призначено уповноважену особу цього Фонду.

Абзацом першим частини третьої статті 46 Закону № 4452 передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Суди попередніх інстанцій з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 24.12.2013  у справі № 3-36гс13, правильно зазначили, що Закон № 2210 визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. 

Закон № 2210 встановлює види, склад правопорушень законодавства про захист економічної конкуренції, заходи відповідальності, що застосовуються за їх вчинення, і процесуальні норми, що визначають порядок притягнення до відповідальності. Цей Закон не регулює ані цивільно-правових відносин, ані відносин у сфері оподаткування. Накладений на відповідача штраф є видом відповідальності за вчинення правопорушення, а нарахована пеня – способом забезпечення сплати цього штрафу.  

З'ясувавши, що рішення АМК не було виконане банком, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АМК (постанова Вищого господарського суду України від 06.12.2016 у справі № 910/1980/16).

 

5. Для встановлення факту, що дії суб'єкта господарювання суперечать торговим або іншим чесним звичаям у господарській діяльності, орган АМК у своєму рішенні за результатами розгляду справи має визначити, яке саме правило поведінки, що є звичаєм, порушене суб'єктом господарювання, та встановити з посиланням на докази зміст цього правила.

Предметом позовних вимог у справі є визнання недійсним рішення АМК про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу.

Відповідним рішенням АМК визнано, що товариство під час виробництва та реалізації своєї продукції неправомірно використовує на етикетках зображення герба області, що є порушенням, передбаченим статтею 1 Закону України від 07.06.1996 № 236/96-ВР "Про захист від недобросовісної конкуренції" (далі – Закон № 236) у вигляді вчинення дій, що суперечать торговим та іншим звичаям у господарській діяльності.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, в задоволенні позовних вимог відмовлено. 

Суди виходили з того, що зазначеним рішенням АМК встановлено, що дії товариства з використання зображення герба області вчинені всупереч рішенню обласної ради, яким затверджено Положення про зміст, опис та порядок використання символіки області, і такі дії суперечать торговим та іншим звичаям у господарській діяльності.

Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги визнав висновки судів передчасними та необґрунтованими, скасував судові рішення попередніх інстанцій, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду з таких правових підстав.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 236 недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. 

Згідно зі статтею 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Вищий господарський суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій, порушуючи приписи статті 59 Закону № 2210, не з'ясували, чи зафіксовано торговий або інший звичай рішенням обласної ради, оскільки затвердженим Положенням лише визначено порядок використання символіки області.

Крім того, судами не враховано, що відповідно до вимог статті 7 Закону № 3659 і статті 35 Закону № 2210 розгляд та встановлення обставин у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції належить до безпосередньої компетенції органів АМК.

Отже, перевіряючи правильність та повноту встановлених АМК фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій зазначили, що неправомірність дій позивача полягає у порушенні чесного звичаю під час виробництва та реалізації товарів із зображенням герба області на етикетках продукції. Тобто вони самі вдалися до встановлення у справі наявності таких обставин, які не були встановлені та досліджені органом АМК.

Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що суди попередніх інстанцій, порушуючи положення статей 47, 43 ГПК України, не надали правового значення тій обставині, що АМК, стверджуючи про те, що недобросовісність конкурентних дій товариства полягала в їх суперечності торговим та іншим чесним звичаям, мав зазначити у своєму рішенні, які саме правила поведінки, що є звичаєм, були порушені позивачем, навести зміст цих правил та послатися на докази, на підставі яких цей зміст було встановлено (постанова Вищого господарського суду України від 01.03.2016 у справі № 903/457/15).

 

6. Припинення та зупинення нарахування пені, передбаченої статтею 56 Закону № 2210, відбувається лише у зв'язку з прийняттям рішення, розглядом чи переглядом справи саме господарським судом, а не будь-яким органом, що вирішив (вирішує) спір.

Причиною виникнення спору в цій справі стало питання щодо наявності підстав для стягнення з товариства штрафу та пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням АМК про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позовні вимоги АМК задоволені з огляду на їх обґрунтованість.

За результатами касаційного перегляду Вищий господарський суд України залишив без змін оскаржувані судові акти з огляду на таке.

Рішенням АМК дії товариства щодо поширення інформації, що вводить в оману, визнано порушенням, передбаченим статтею 151 Закону № 236, та накладено штраф.

Товариство звернулося до окружного адміністративного суду з позовом про скасування рішення АМК.

Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду та ухвалою Вищого адміністративного суду України, адміністративний позов товариства до АМК задоволено, відповідне рішення АМК скасовано.

Постановою Верховного Суду України акти судів адміністративної юрисдикції скасовано, провадження в адміністративній справі за позовом товариства до АМК про скасування рішення АМК закрито з тих підстав, що цей спір підлягає вирішенню господарським судом.

Оспорюване рішення АМК до господарського суду товариство не оскаржувало.

Оскільки рішення АМК не було виконано, орган АМК нарахував  товариству пеню за прострочення сплати штрафу, в тому числі за період, коли справа про скасування рішення АМК розглядалася в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону № 2210 заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Як зазначено в абзаці першому підпункту 20.2 пункту 20 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", абзацами третім – п'ятим частини п'ятої статті 56 Закону № 2210 передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Отже, тривалість такого зупинення визначається лише часом, протягом якого фактично здійснювався зазначений розгляд чи перегляд (наприклад, у суді першої інстанції – від дня порушення провадження у справі до дня прийняття рішення в ній; у судах апеляційної та касаційної інстанцій – від дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня прийняття постанови), і до цього періоду не включається час перебування матеріалів справи у суді, коли розгляд чи перегляд не здійснювалися.

        Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що припинення та зупинення нарахування пені, про які йдеться у цих нормах, відбувається лише у зв'язку з прийняттям рішення, розглядом чи переглядом справи саме господарським судом, а не будь-яким органом, що вирішив (вирішує) спір (постанова Вищого господарського суду України від 13.12.2016 у справі № 922/2641/16).

 

7. За змістом приписів пункту 13 статті 50 Закону № 2210 кожне неподання у встановлені строки суб'єктом господарювання необхідної інформації на вимогу органів АМК є самостійним окремим правопорушенням, яке тягне за собою відповідальність.

 Причиною виникнення спору в справі стало питання наявності підстав для стягнення  з товариства 34000 грн штрафу та 34000 грн пені, накладених рішенням АМК за два порушення.

Рішенням місцевого господарського суду позовні вимоги задоволено повністю. Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 17000 грн штрафу та 17000 грн пені, в цій частині в позові відмовлено.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що відповідач не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За результатами касаційного перегляду Вищий господарський суд України постанову суду апеляційної інстанції скасував, а рішення місцевого господарського суду залишив без змін з огляду на таке.

Відділення АМК на адресу товариства направило вимогу про надання інформації протягом встановленого позивачем строку для її виконання. У зв'язку з невиконанням товариством зазначеної вимоги відділення АМК  направило йому повторну вимогу про надання інформації, яка також не була виконана.

Рішенням, прийнятим АМК, визнано, що товариство, не подавши позивачу інформацію на першу та на другу вимогу в установлені  ним строки, вчинило порушення, передбачені пунктом 13 статті 50 Закону № 2210. За ці порушення на відповідача накладено два штрафи: кожен у сумі 17 000 грн. 

Позивачем штраф застосовано на підставі статті 52 Закону № 2210, пеню нараховано відповідно до статті 56 цього Закону.

Вищий господарський суд України погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що неподання товариством своєчасно (в  установлені двічі строки) відповідної інформації є двома окремими порушеннями, і зазначив, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги у повному обсязі (постанова Вищого господарського суду України від 28.12.2016 у справі № 909/486/16). 

 

 

Голова Вищого

господарського суду України     Б. Львов

« Повернутись до всіх матеріалів групи