Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 30 листопада 2021 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів (Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 30.09.96 N 01-8/342) 30.09.1996 Друкувати

Арбітражні суди України

 

У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів.

1. При вирішенні спорів юридичних осіб, пов'язаних із застосуванням статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" виникло питання, чи підвідомчі такі спори арбітражним судам, у випадках, коли інформація є авторською. 

У зв'язку з цим Вищий арбітражний суд України повідомив, що визначальною правовою нормою щодо захисту честі, гідності та ділової репутації є стаття 7 Цивільного кодексу України, якою передбачено право громадянина або організації вимагати по суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію. Якщо такі відомості були поширені через друковані засоби масової інформації, вони спростовуються у тому ж виданні. 

Єдиний порядок спростування через друковані засоби масової інформації відомостей, що не відповідають дійсності або принижують честь та гідність громадян або юридичних осіб встановлено статтею 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Цей порядок не містить будь яких відмінностей як для випадків, коли така інформація є авторською, так і для поширення відомостей без зазначення автора (наприклад, в редакційній статті). 

Таким чином в усіх випадках вимоги громадянина або юридичної особи про спростування опублікованих друкованим засобом масової інформації відомостей, що не відповідають дійсності і порочать їх честь, гідність чи ділову репутацію, розглядаються судом у разі, якщо орган масової інформації відмовився від публікації спростування або ж протягом встановленого строку не здійснив їх публікації. 

Що ж до підвідомчості спорів, пов'язаних із застосуванням статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" то вони вирішуються загальними судами і в тих випадках, коли обидві сторони у спорі є юридичними особами (стаття 7 Цивільного кодексу України, пункт 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.90 N 7 "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності, ділової репутації громадян і організацій", лист Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України від 20.07.95 N 01-8/518а). 

2. У практиці вирішення спорів, пов'язаних з участю прокурора в арбітражному процесі виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них. 

2.1. Чи підлягає оплаті держмитом перевірка рішення за протестом прокурора? 

Подання позову прокурором в інтересах юридичної особи означає не тільки звернення власне з позовною заявою, але й остаточне вирішення спору, включаючи перевірку рішення у порядку нагляду. Тому за аналогією з заявами про перевірку рішення у порядку нагляду оплаті держмитом підлягає і перевірка рішення за протестом прокурора. 

2.2. На який строк може бути зупинене виконання рішення арбітражного суду в порядку частини ІІ статті 41 Закону України "Про прокуратуру"? 

Чинним законодавством - Законом України "Про прокуратуру" і Арбітражним процесуальним кодексом України не обмежені строки, на які можна зупинити рішення. Тому останнє може бути зупинено на такий строк, який необхідний прокуратурі для проведення перевірки або арбітражному суду для розгляду протесту (частина друга статті 104 АПК). 

2.3. Чи можливе звернення стягнення на заставлене майно за позовом прокурора, якщо заставодержатель не висував такої вимоги? 

Відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України, статей 1 і 20 Закону України "Про заставу" звернення стягнення на заставлене майно є правом заставодержателя. Отже за відсутності відповідної вимоги останнього у арбітражного суду немає достатніх правових підстав для звернення стягнення на заставлене майно. 

3. В арбітражній практиці виникло питання щодо можливості стягнення передбаченої статтею 14 Закону України "Про зв'язок" пені за затримку оплати за надані підприємствами зв'язку послуги, якщо строки оплати за такі послуги законодавством не встановлені. 

Вищий арбітражний суд України дав на це запитання таку відповідь. 

Передбачена частиною третьою статті 14 Закону України "Про зв'язок" пеня в розмірі одного відсотка від вартості неоплачених послуг зв'язку може застосовуватись у разі затримки оплати за ці послуги лише понад строки, встановлені актами законодавства. Якщо строки оплати законодавством не встановлені, а обумовлені угодою сторін, то при визначенні розміру пені слід виходити з відповідної угоди. При цьому у разі відсутності в угоді сторін умови щодо розміру пені, при вирішенні питання про майнову відповідальність необхідно керуватися Постановою Верховної Ради України від 24.12.93 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". 

Стаття 165 Цивільного кодексу України в даному разі може застосовуватись за умови, якщо певний строк оплати за надані підприємством зв'язку послуги не встановлений ні актом законодавства, ні угодою сторін, або визначений у цій останній моментом витребування оплати. 

Пеня як один з видів неустойки, є засобом забезпечення належного виконання зобов'язання і тому передбачена статтею 14 Закону України "Про зв'язок" майнова відповідальність повинна застосовуватись до несправних платників тільки за відповідними зобов'язаннями, тобто укладеними договорами. 

4. На запитання, чи зобов'язані були у 1995 році акціонерні товариства, у статутному фонді яких є частка державного майна, перерахувати до бюджету дивіденди або інші надходження від прибутку на частку державного майна переданого до їх статутних фондів засновниками, Вищий арбітражний суд України відповів таке. 

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 28.12.94 N 812/94 дивіденди або інші надходження від прибутку на частку державного майна, переданого до статутних фондів суб'єктів підприємницької діяльності, перераховуються державним підприємствам, частка майна яких передана до статутних фондів. На акціонерні товариства, у статутному фонді яких є частка державного майна, дія цього Указу не поширюється, і тому вони зобов'язані були у 1995 році згідно з пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 30.04.93 N 44-93 перерахувати до бюджету дивіденди або інші надходження від прибутку на частку державного майна, переданого до їхніх статутних фондів засновниками. 

5. Трапляються випадки, коли установи банку не виконують наказів арбітражного суду, посилаючись на розпорядження органів державної податкової інспекції про припинення розрахункових операцій підприємств та організацій, у зв'язку з чим виникло питання щодо правомірності таких дій установ банку. 

У зв'язку з цим Вищий арбітражний суд України повідомив, що в даному випадку слід керуватись вимогами статті 115 Арбітражного процесуального кодексу України, виходячи з того, що розпорядження органів державної податкової інспекції про припинення розрахункових операцій по розрахункових рахунках підприємств та організацій не є підставою для відстрочки виконання наказу арбітражного суду про стягнення грошових сум. 

За ухилення від виконання наказів арбітражного суду останній вправі застосувати до установи банку штрафні санкції, передбачені статтею 119 Арбітражного процесуального кодексу України. 

6. На питання щодо порядку розрахунків за теплову енергію, що її відпускають підприємства для опалення жилих будинків, які належать місцевим Радам народних депутатів Вищий арбітражний суд України дав таку відповідь. 

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.02.95 N 109 "Про уточнення повноважень центральних органів державної виконавчої влади, Уряду Автономної Республіки Крим та виконкомів місцевих Рад у галузі ціноутворення" облдержадміністрації регулюють (встановлюють) тарифи на теплову енергію (послуги теплопостачання) для всіх груп споживачів, що відпускається енергопостачальницькими організаціями і підприємствами незалежно від підпорядкування. 

Тобто питання розрахунків за теплоенергію повинно вирішуватись на місцях, відповідно до укладених договорів. 

Крім того, відповідно до прийнятого Урядом рішення на послуги, які реалізуються населенню підприємствами теплопостачання, встановлено державне регулювання цін, у зв'язку з чим зазначеним підприємствам виділяється дотація. 

7. В арбітражних судах деяких областей виникло питання, чи підлягають стягненню за розпорядженням митних органів мито та пеня, передбачені статтею 25 Закону України "Про Єдиний митний тариф", коли несплата сталася не з вини власника товарів чи інших предметів. 

У зв'язку з цим Вищий арбітражний суд України повідомив, що за змістом статті 25 Закону України "Про єдиний митний тариф" підставою для стягнення мита з власника товарів чи інших предметів за розпорядженням митних органів є сам факт несплати мита у встановлені строки, незалежно від причин, з яких це сталося. 

У разі ж, якщо при цьому з власника товарів (інших предметів) стягнуто передбачену частиною третьою цієї статті пеню, то спір про визнання розпорядження митного органу недійсним у частині стягнення пені та/або зворотнє стягнення відповідної суми підлягає вирішенню з урахуванням можливості недобору мита через невиконання чи неналежне виконання митним органом свого обов'язку щодо нарахування мита (частина перша статті 17 названого Закону). 

8. На запитання, який встановлено порядок компенсації сільськогосподарським товаровиробникам втрат, зумовлених інфляцією, за цукор, реалізований у 1994 році за державним контрактом, Вищий арбітражний суд України відповів, що згідно зі статтею 2 Указу Президента України від 05.01.95 N 24/95 сплату компенсації за проданий за державним контрактом цукор покладено на Мінсільгосппрод і Держхарчпром України. Та обставина, що у затвердженому 09.02.95 Першим віце-прем'єр-міністром України та погодженому з Національним банком України "Порядку компенсації сільськогосподарським товаровиробникам втрат, зумовлених інфляцією, за продукцію, реалізовану у 1994 році за державним контрактом", викладений і порядок розрахунків за цукор не суперечить змісту Указу Президента України від 05.01.95 N 24/95. 

9. На питання, чи можуть бути задоволені вимоги про скасування в судовому порядку державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності за умов, що заінтересована сторона не вимагає визнання недійсними установчих документів Вищий арбітражний суд України повідомив таке. 

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Закону України "Про підприємства в Україні" у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів, державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності може бути скасовано в судовому порядку. Оскільки суб'єкт підприємницької діяльності подає для державної реєстрації пакет документів, зазначений у цій статті, заінтересована сторона повинна звертатись з заявою про визнання недійсним усього пакету установчих документів і скасування державної реєстрації суб'єкта підприємництва. 

10. У практиці вирішення спорів, пов'язаних з приватизацією державного майна, виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них. 

10.1. Чи підвідомчі арбітражним судам спори, пов'язані з виконанням договорів купівлі-продажу патентів на право оренди приміщень? 

Повноваження щодо продажу патентів на право оренди приміщень надано органам приватизації Указом Президента України від 30.12.94 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні", а порядок їх продажу визначений Положенням про патент на право оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим наказом Фонду державного майна від 31.01.95 N 90. 

За цих умов спори, пов'язані з виконанням договорів купівлі-продажу патентів на право оренди приміщень, підвідомчі арбітражним судам на загальних підставах. 

10.2. Оскільки згідно зі статтею 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуплений об'єкт приватизації не може бути відчужено (продано, передано безоплатно, подаровано тощо) до введення національної валюти України, виникло питання щодо тлумачення терміну "національна валюта". 

Пунктом 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валютою України визнається єдиний законний засіб платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань. 

У відповідності зі статтею 2 Указу Президента України від 07.11.92 N 549/92 "Про реформу грошової системи України" такими засобами платежу є український (тобто національний) карбованець, представником якого виступає купон Національного банку України. Отже національною валютою України до Указу Президента від 25.08.96 "Про грошову реформу в Україні" був український карбованець. 

Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" було прийнято до введення в обіг українського карбованця як єдиного законного засобу платежу. 

11. На питання, що виникають у процесі розгляду справ про визнання боржника банкрутом Вищий арбітражний суд України дав наведені ничже відповіді. 

11.1. Чи має право кредитор, за заявою якого порушено справу про банкрутство, після порушення справи заявити про інші майнові вимоги до боржника, які судом при порушенні провадження у справі не розглядались? 

Відповідно до статті 5 Закону України "Про банкрутство" (далі - Закон) провадження у справі про банкрутство порушується за умов, що у кредитора є виконавчі документи або визнання претензії боржником, якщо останній не в змозі виплатити борг по цим документам. У разі виникнення інших майнових вимог до боржника також і після порушення справи про банкрутство, кредитор, за заявою якого порушено справу, вправі заявити про них у межах строків позовної давності в порядку, передбаченому статтею 10 Закону чи статтею 36 Закону України "Про підприємства в Україні". 

11.2. Чи звільняються від сплати держмита громадяни, що звертаються до арбітражного суду з заявою в порядку, передбаченому статтею 10 Закону? 

Згідно з пунктом 37 частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 "Про державне мито" громадяни, що звертаються до арбітражного суду з заявою в порядку, передбаченому статтею 10 Закону, звільняються від сплати державного мита. 

11.3. У разі згоди кредитора на переведення боргу, чи необхідна його згода на реорганізацію чи ліквідацію боржника, якщо такі умови санації? 

Відповідно до частини першої статті 12 Закону, згода кредитора (зборів кредиторів) необхідна на переведення боргу та запропоновані санатором строки виконання зобов'язання боржника. 

11.4. Чи підлягає задоволенню клопотання зборів кредиторів про відстрочку прийняття постанови арбітражного суду про визнання боржника банкрутом? 

Ні Арбітражний процесуальний кодекс України, ні Закон не вміщують такого інституту, як відстрочка винесення постанови. В разі необхідності здійснення якихось додаткових дій учасниками процесу, арбітражний суд повинен керуватись статтею 77 Арбітражного процесуального кодексу України. Наведений в ній перелік підстав відкладення розгляду справ чи оголошення перерви в засіданні не є вичерпним. 

11.5. Чи вправі ліквідаційна комісія вимагати від кредитора одержання майна боржника замість грошей? 

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 5 Закону кредитор звертається з заявою про визнання банкрутом боржника, який не може задовольнити визнані ним претензії чи виплатити борг по виконавчому документу в грошову виразі. Тому ліквідаційна комісія не вправі вимагати від кредитора одержання будь-якого майна боржника замість грошей. Реалізація майна боржника - це обов'язок ліквідкому (стаття 16 Закону). Якщо цей обов'язок не виконано, підстави для затвердження ліквідаційного балансу відсутні. 

11.6. Чи має право кредитор, що не звертався в арбітражний суд з заявою в порядку статті 10 Закону, звернутися до ліквідкому в порядку, передбаченому статтею 36 Закону України "Про підприємства в Україні"? 

Згідно зі статтею 10 Закону кредитор подає письмову заяву за майновими вимогами до боржника. Зазначена норма не носить імперативного характеру. Тому, та обставина, що кредитор не звернувся в арбітражний суд з відповідною заявою, не позбавляє його права звернутися до ліквідкому в порядку, передбаченому статтею 36 Закону України "Про підприємства в Україні". 

11.7. Хто відшкодовує витрати кредиторів, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії? 

Відповідно до статті 16 та частини першої статті 21 Закону задоволення майнових вимог кредиторів після визнання боржника банкрутом покладено на ліквідаційну комісію. 

11.8. Чи можливе зупинення або припинення провадження у справі про банкрутство, якщо боржникам згідно з законодавством України надана відстрочка платежів? 

Зупинення провадження у справі про банкрутство можливе тільки до або під час попереднього засідання з підстав, передбачених пунктом 17 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 15.04.93 N 01-6/481. 

Заступник Голови Вищого 

арбітражного суду України А.Осетинський

« Повернутись до всіх матеріалів групи