Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 30 листопада 2021 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 10.06.96N 01-8/207 із змінами, внесеними згідно з листом Вищого арбітражного суду України від 01.08.97 N 01-8/272 10.06.1996 Друкувати

Арбітражні суди України

Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів

 У порядку інформації доводяться до відома відповіді Вищого арбітражного суду України на запити щодо застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів.

1. При розгляді справ, пов'язаних з відмовою Ради народних депутатів у відведенні земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства постало питання про те, в якому порядку і в який строк має бути вирішений відповідний спір.

У зв'язку з цим Вищий арбітражний суд України повідомив, що відповідно до статті 51 Земельного кодексу України та статті 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" такі спори вирішуються вищестоящою Радою, а в разі її відмови - судом.

До позовів про визнання недійсними відповідних рішень Рад слід застосувати загальний строк позовної давності, який відповідно до статті 71 Цивільного кодексу України становить три роки.

( Пункт 2 скасовано на підставі Листа Вищого арбітражного суду N 01-8/272 від 01.08.97 ) 2. На запитання щодо правомірності вилучення на користь бюджету прихованих і занижених платежів та застосування фінансових санкцій контрольно-ревізійною службою Вищий арбітражний суд України відповів: таке право визначене пунктами 7 та 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" та підпунктом "а" пункту 1 статті 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 8-93 "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів". Це право стосується лише державних органів, підприємств, установ і організацій, перелічених у статті 2 згаданого Закону, тобто тих, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів.

3. При вирішенні спорів, пов'язаних з розрахунками за реалізацію сільськогосподарської продукції, виникло питання: які товаровиробники агропромислового комплексу мають право на одержання пені, встановленої Указом Президента України від 16.03.95 N 227/95, на що Вищий арбітражний суд України повідомив таке. Товаровиробник, незалежно від організаційної форми та форми власності (стаття 4 Закону України "Про пріорітетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" має право на одержання встановленої статтею 4 названого Указу України пені за умови, якщо сільськогосподарська продукція чи продовольство вироблені безпосередньо ним самим.

4. На питання, пов'язане з правомочністю державної податкової інспекції стягувати з підприємств, установ, організацій передбачену статтею 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" пеню на підставі акту перевірки Вищий арбітражний суд України дав таку відповідь.

Пунктом 2 Інструкції про порядок застосування та стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 20 квітня 1995 року N 28 передбачено, що за викладеним у ній порядком застосовуються та стягуються фінансові санкції органами державної податкової служби відповідно до компетенції та прав, наданих законодавчими актами України. Згідно з пунктом 9 згаданої Інструкції фінансові санкції за наслідками розгляду матеріалів перевірки застосовуються та стягуються на підставі рішення начальника державної податкової інспекції або його заступника (керівника, який розглядав матеріали перевірки) за встановленою формою.

5. На запитання, чи стягується державне мито з позовних заяв прокурорів, поданих в інтересах підприємств, що засновані на колективній власності, в якій є певна частка державного майна, Вищий арбітражний суд України повідомив.

Відповідно до пункту 30 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито" Генеральна прокуратура України та її органи звільняються від сплати держмита за позовами, з якими вони звертаються до арбітражного суду в інтересах державних юридичних осіб.

Державними (державними комунальними) підприємствами відповідно до статті 2 Закону України "Про підприємства в Україні" є такі, що засновані на загальнодержавній (республіканській) власності або на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Отже наявність у майні підприємства лише частки державного майна не може бути підставою для звільнення цього підприємства від сплати державного мита при зверненні прокурора з позовом в його інтересах.

6. У практиці вирішення спорів, пов'язаних з приватизацією, виникли питання, що наводяться нижче разом з відповідями на них.

6.1. Який строк установлено для подання заяви про визнання недійсним рішення органу приватизації про затвердження протоколу конкурсної комісії.

Пунктом 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено місячний строк для подання заяв про визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі. Що ж до заяви про визнання недійсним рішення органу приватизації про затвердження протоколу конкурсної комісії, то строк подання її названою статтею не обмежується.

6.2. Чи може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного органом приватизації з покупцем об'єкта, відсутність рішення органу приватизації про затвердження протоколу конкурсної комісії?

Угоди, укладені за результатами конкурсу, можуть визватися недійсними з підстав, передбачених статтею 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а також за правилами глави 3 Цивільного кодексу України. Відсутність рішення органу приватизації про затвердження протоколу конкурсної комісії не може бути підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між органом приватизації і покупцем, оскільки укладання такого договору фактично є згодою продавця з результатами конкурсу. Крім того, рішення органу приватизації про затвердження протоколу конкурсної комісії є актом ненормативного характеру.

7. На запитання, чи можливе звернення стягнення на заставлене майно, якщо заставодатель визнав вимоги заставодержателя, Вищий арбітражний суд України відповів таке.

Якщо заставлене майно знаходиться у заставодержателя і боржник погодився з пропозицією кредитора про задоволення вимог за рахунок цього майна (що не суперечить статті 20 Закону України "Про заставу"), то у заставодержателя відсутні підстави для звернення з відповідним позовом до арбітражного суду.

Якщо ж предмет застави знаходиться у заставодавця і не переданий заставодержателю незважаючи на визнання його вимоги, останній вправі звернутися до арбітражного суду з відповідним позовом.

8. На запитання, чи входить до кола виконавчих документів розпорядження податкової інспекції, Вищий арбітражний суд України повідомив, що статті 348 та 349 Цивільного процесуального кодексу України вміщують перелік документів, виконання яких покладається на судових виконавців.

Що ж до платіжних документів, на підставі яких здійснюється списання певних сум до бюджету, в тому числі й розпоряджень податкової служби, то їх виконання покладено на установи банків, і тому на ці документи поширюється дія нормативних актів Національного банку України, згідно з якими такі документи враховуються кредитними установами на позабалансовому рахунку 9929 "Розрахункові документи, обов'язкові до оплати". Таким чином, названі документи набувають статусу виконавчих не на підставі статей 348, 349 Цивільного процесуального кодексу України, а за правилами Національного банку України.

9. При вирішенні спорів, пов'язаних з банкрутством, виникає ряд питань, які наводяться нижче разом з відповідями Вищого арбітражного суду України на них.

9.1. Чи вправі арбітражний суд, спираючись на статтю 58 Арбітражного процесуального кодексу України , об'єднати кілька заяв кредиторів про визнання одного й того ж боржника банкрутом?

Відповідно до частини 2 статті 58 Арбітражного процесуального кодексу України арбітражний суд має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу. Щодо заяв про визнання боржника банкрутом Закон України "Про банкрутство" (далі - Закон) такої можливості не передбачає.

При надходженні кількох заяв про визнання одного й того ж боржника банкрутом порушується провадження у справі по першій заяві, а іншим кредиторам на підставі статті 7 Закону надсилаються копії ухвал про порушення справи про банкрутство.

9.2. Чи має арбітражний суд підстави для припинення справи про банкрутство в разі відсутності майна боржника?

У випадках, коли ліквідаційна комісія не виявила майна боржника, це не звільняє її від обов'язку подати арбітражному суду ліквідаційний баланс відповідно до статті 22 Закону. За наслідками розгляду цього балансу арбітражний суд виносить ухвалу про його затвердження і припинення справи про банкрутство.

Якщо при розгляді ліквідаційного балансу арбітражний суд, у тому числі й за заявою кредитора, доходить висновку, що ліквідаційна комісія не виконала покладені на неї обов'язки, може бути вирішене питання про призначення нових ліквідаторів.

9.3. Чи вважається заява кредитора відкликаною у випадку, коли заявник, після опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство, подає до офіційного друкованого органу нове оголошення про передчасність першої публікації?

Стаття 6 Закону надає заявнику право відкликати свою заяву, але не встановлює форму, в якій це може бути зроблено. Тому подача кредитором оголошення про передчасність першої публікації не звільняє його від обов'язку звертатися до арбітражного суду із заявою про відмову від своїх вимог.

9.4. Відповідно до статті 10 Закону кредитори зобов'язані подати свої вимоги на протязі місяця з дня опублікування об'яви в газеті; чи може арбітражний суд прийняти заяву кредитора після пропуску місячного строку?

У вирішенні цього питання слід виходити з того, що строк, встановлений статтею 10 Закону України "Про банкрутство", не є присічним.

9.5. Яких заходів може вжити арбітражний суд, якщо кредитор не публікує в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство?

Стаття 8 Закону не обмежує строк подачі кредитором до офіційного друкованого органу оголошення про порушення справи про банкрутство. Оскільки в розгляді справи про визнання боржника банкрутом зацікавлений передусім заявник, розв'язання питання про строк публікації оголошення покладається на заявника.

9.6. Яким Законом України слід керуватися при вирішенні питання про ліквідацію комерційного банку, визнаного банкрутом?

Стаття 20 Закону України "Про господарські товариства", яка регулює питання діяльності ліквідаційної комісії, не стосується випадків визнання банкрутом комерційного банку. У цих випадках дії ліквідаційної комісії регламентуються Законом України "Про банкрутство".

Заступник Голови Вищого

арбітражного суду України А.Осетинський

« Повернутись до всіх матеріалів групи