Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 30 листопада 2021 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 24.10.2006 № 01-8/2360 24.10.2006 Друкувати

Господарські суди України

Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 06.05.2003 № 01-8/525 "Про практику Верховного Суду у справах про банкрутство"

На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 06.05.2003 № 01-8/525 "Про практику Верховного Суду України у справах про банкрутство" доводимо до відома постанови Верховного Суду України з відповідних справ.

Додаток: копії постанов Верховного Суду України:

1) від 11.04.2006 у справі № 4/797-7/73 (06/204);

2) від 18.04.2006 у справі № 7/38-21/11 (06/196);

3) від 06.06.2006 у справі № 60/14б-02 (06/249);

4) від 06.06.2006 у справі № Б48/12-05 (06/229);

5) від 20.06.2006 у справі № 10/176 (06/247);

6) від 04.07.2006 у справі № 5/14Б (06/271);

7) від 04.07.2006 у справі № Б26/144/03 (06/269);

8) від 11.07.2006 у справі № 2-5/11915-2005 (06/287);

9) від 12.09.2006 у справі № 16/247 (06/294);10) від 19.09.2006 у справі № 20-9/075-4/026-10/050 (06/301);

11) від 26.09.2006 у справі № Б40/29/26/2/62-00 (06/310).

Заступник Голови Вищого

господарського суду України В.Москаленко



ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/204

 
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

11 квітня 2006 року № 4/797-7/73

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Шицького І.Б.,

Суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П. Ф., Колесника П.І.,

  Лилака Д.Д., Новікової Т.О., Потильчака О.І.,

  Черногуза Ф. Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги виробничо-комерційної корпорації "Ефа-Львів" та закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Вищого господарського суду України від 26 січня 2006 року в справі № 4/797-7/73 за позовом виробничо-комерційної корпорації "Ефа-Львів" в особі арбітражного керуючого ліквідатора Слідзьони Н.П. до концерну "Міжрегіональний агротехнічний сервіс" у формі закритого акціонерного товариства, 3-тя особа -закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі філії "Західне головне регіональне управління", про стягнення 521731 грн.,

 

встановила:

 

У березні 2005 року виробничо-комерційна корпорація (далі - ВКК) "Ефа-Львів" в особі арбітражного керуючого ліквідатора Слідзьони Н.П. звернулася до суду з позовом до концерну "Міжрегіональний агротехнічний сервіс" у формі закритого акціонерного товариства (далі - Концерн) про визнання зарахування зустрічних вимог на суму 521731 грн. недопустимими та стягнення цієї суми з відповідача. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідно акта взаємозаліку зустрічних вимог, підписаного 25 травня 2004 року арбітражним керуючим ВКК "Ефа-Львів" Артамоновим А.А. та Концерном, який є кредитором позивача четвертої черги, сума вартості об'єкта нерухомості, придбаного останнім за договором купівлі-продажу від 24 березня 2004 року, зарахована в рахунок погашення кредиторських вимог Концерну. 

Посилаючись на те, що таке зарахування суперечить вимогам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", порушує права та охоронювані законом інтереси третьої особи - закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі філії "Західне головне регіональне управління" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") як кредитора першої черги, кредитора другої черги - працівників ВКК "Ефа-Львів" щодо заборгованості по заробітній платі, а також на те, що комітетом кредиторів не приймалося рішення про проведення такого взаємозаліку, позивач просив про задоволення позову.

Рішенням господарського суду Львівської області від 4 липня 2005 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2005 року, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26 січня 2006 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 23 березня 2006 року за касаційними скаргами ВКК "Ефа-Львів" та ЗАТ КБ "ПриватБанк" порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 26 січня 2006 року. Касаційні скарги обґрунтовуються невідповідністю оскаржуваної постанови нормам матеріального права, рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, а також різним застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України на підставі статті 601 Цивільного кодексу України дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що постановою господарського суду Львівської області від 8 березня 2003 року ВКК "Ефа-Львів" визнано банкрутом.

На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 24 березня 2004 року між ВКК "Ефа-Львів" в особі арбітражного керуючого ліквідатора Артамонова А.А. та Концерном, останній придбав адміністративно-виробничі будівлі та споруди складу-гаражу, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Лисенка, 23а.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що продаж вказаного майна вчинено за 573904 грн. 10 коп., з яких кошти в сумі 521731 грн. Концерн зобов'язався перерахувати на рахунок ВКК "Ефа-Львів" на протязі 90 календарних днів. Умови договору щодо перерахування коштів за об'єкт нерухомості в сумі 521731 грн. на рахунок ВКК "Ефа-Львів" відповідачем виконано не було, натомість 25 травня 2004 року між арбітражним керуючим ВКК "Ефа-Львів" Артамоновим А.А. та Концерном, який є кредитором позивача четвертої черги з вимогами в сумі 1779109 гри. 39 кой., підписано акт взаємозаліку зустрічних вимог, відповідно до якого кошти за об'єкт нерухомості в сумі 521731 грн. зараховано в рахунок погашення кредиторських вимог Концерну.

Відповідно до пункту 5 частини І статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог у інших випадках, встановлених договором або законом.

Ураховуючи те, що нежилі приміщення, які є предметом договору купівлі-продажу від 24 березня 2004 року, було реалізовано в процесі ліквідаційної процедури боржника ВКК "Ефа-Львів", визнаного банкрутом, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про пріоритетне застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - суб'єкта підприємницької діяльності або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до статті 30 Закону про банкрутство, кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника, з якого здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статті 31 цього Закону. Разом із тим, вимоги Закону про банкрутство не допускають під час провадження в справі про банкрутство індивідуального задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

За таких обставин судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що взаємозалік зустрічних вимог згідно акта від 25 травня 2004 року суперечить вимогам зазначеного Закону та порушує права та охоронювані законом інтереси ЗАТ КБ "ПриватБанк", як кредитора першої черги, кредиторські вимоги якого в сумі 240000 грн. було забезпечено заставою вищезазначених об'єктів нерухомості, а також кредитора другої черги - працівників позивача щодо заборгованості по заробітній платі. Крім того, комітетом кредиторів боржника не надавалася згода на укладення арбітражним керуючим угод боржника, щодо яких є заінтересованість, та на вчинення такого виду зарахувань.

Разом із цим, посилання Вищого господарського суду України на ту обставину, що судовими інстанціями не було враховано положення статті 15 Закону про банкрутство, відповідно до яких вимоги кредиторів щодо яких існують заперечення боржника повинні бути розглянуті у попередньому засіданні господарського суду, не можна вважати цілком обґрунтованими, оскільки реалізація об'єктів нерухомості боржника ВКК "Ефа-Львів", а в подальшому і взаємозалік зустрічних вимог, відбулися після визнання останнього банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

З огляду на зазначене, постанова Вищого господарського суду України від 26 січня 2006 року підлягає скасуванню, а постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2005 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

постановила:

 

Касаційні скарги виробничо-комерційної корпорації "Ефа-Львів" та закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 26 січня 2006 року скасувати, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 жовтня 2005 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/196

 
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

18 квітня 2006 року № 7/38-21/11

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Барбари В. П.,

Суддів: Карпечкіна П. Ф., Колесника П.І., Лилака Д.Д.,

  Новікової Т.О., Потильчака О. І., Черногуза Ф.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат" на постанову Вищого господарського України від 6 вересня 2005 року у справі за заявою Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова до закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат" про банкрутство,

 

встановила:

 

У січні 2002 року Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова звернулась до господарського суду Львівської області з заявою до закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат" про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 11 січня 2002 року порушено провадження у справі про банкрутство закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28 березня 2002 року затверджено реєстр вимог кредиторів закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат".

Ухвалою господарського суду Львівської області від 1 серпня 2002 року за клопотанням комітету кредиторів боржника введено процедуру санації та визначено інвестора.

Постановою господарського суду Львівської області від 24 червня 2004 року за клопотанням комітету кредиторів боржника припинено процедуру санації закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат", визнано боржника банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалами господарського суду Львівської області від 29 листопада 2004 року, залишеними без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 9 березня 2005 року, визнано кредиторами боржника фізичних осіб, - акціонерів закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат".

Постановою Вищого господарського суду України від 06 вересня 2005 року постанова Львівського апеляційного господарського суду від 9 березня 2005 року та ухвали господарського суду Львівської області від 29 листопада 2004 року залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що у відповідності зі статтею 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заявлені вимоги фізичних осіб, які є членами трудового колективу боржника підлягають визнанню та включенню до реєстру кредиторських вимог.

Ухвалою від 6 квітня 2006 року Верховним Судом України за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат" порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 6 вересня 2005 року з мотивів її невідповідності нормам матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат", перевіривши матеріали справи і рішення, які приймались судами в процесі її розгляду, Судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, фізичні особи звертались до господарського суду з заявами про визнання їх кредиторами на суми вартості належних їм акцій у статутному фонді закритого акціонерного товариства "Львівський м'ясокомбінат".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор —юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Грошовим зобов'язанням, як визначено в цій же статті Закону, є зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника —юридичної особи, що виникли з такої участі.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 6 вересня 2005 року, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 9 березня 2005 року та ухвали господарського суду Львівської області від 29 листопада 2004 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. 

Керуючись статтями 11117 — 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

 

постановила:

 

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 6 вересня 2005 року у справі № 7/38-21/11, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 9 березня 2005 року та ухвали господарського суду Львівської області від 29 листопада 2004 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/249

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

6 червня 2006 року № 60/14б-02

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Гуля В.С. Карпечкіна П.Ф., 

  Лилака Д.Д. Новікової Т.О., 

  Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю:

прокурора відділу Генеральної прокуратури України - Баклан Н.Ю.,

представника відкритого акціонерного товариства "Росава" - Декало Л.І.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 7 лютого 2006 року у справі за заявою закритого акціонерного товариства "Топгаз" до відкритого акціонерного товариства "Росава" про банкрутство,

 

встановила:

 

Ухвалою господарського суду Київської області від 20 березня 2002 року порушено провадження у справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства "Росава".

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2002 року за № 701-р затверджено умови проведення конкурсу з продажу пакету акцій відкритого акціонерного товариства "Росава".

До господарського суду Київської області надійшло клопотання від закритого акціонерного товариства "Топгаз" та звернення від відкритого акціонерного товариства "Росава" про зупинення приватизації останнього до припинення провадження у даній справі .

Ухвалою господарського суду Київської області від 21 лютого 2003 року зупинено процес приватизації боржника до припинення провадження у справі про банкрутство даного підприємства. Суд виходив з положень пункту 6 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", посилаючись на висновки експертизи фінансового стану боржника, проведеної Київським регіональним управлінням з питань банкрутства, згідно яких корпоративні права останнього розподіляються наступним чином: держава Україна - 74,62 %, трудовий колектив - 2%, інші власники - 23, 38%.

Постановою Вищого господарського суду України від 7 лютого 2006 року ухвалу господарського суду Київської області від 21 лютого 2003 року у справі залишено без змін.

У касаційному поданні Генерального прокурора ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 7 лютого 2006 року з підстав її невідповідності Конституції України, рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права та неправильного застосування судом цих норм.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 18 травня 2006 року порушено провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 7 лютого 2006 року у справі № 60/14Б-02.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представника відповідача, обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суддя за умови, що боржником є державне підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію, виносить ухвалу про зупинення процесу приватизації до припинення провадження у справі про банкрутство цього підприємства.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, боржником у справі є відкрите акціонерне товариство "Росава" , створене за наказом Фонду державного майна України у 1996 році № 76-АТ шляхом перетворення ВО "Білоцерківщина" в процесі приватизації у відкрите акціонерне товариство.

Держава в особі Фонду державного майна України є акціонером вказаного підприємства і власником 74, 62 % корпоративних прав.

Згідно зі статтями 79,80,81 Господарського кодексу України, положення яких кореспондуються зі статтями 113, 114, 152 Цивільного кодексу України, визначено, що господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та / або громадянами шляхом об'єднання їх майна для участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств, зокрема, відносяться і акціонерні товариства, які можуть бути відкритими або закритими.

Згідно зі статтею 12 Закону України " Про господарські товариства, статтею 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого йому засновниками (учасниками) у власність як вклад до статутного ( складеного) капіталу.

Статтею 26 Закону України "Про власність" визначено, що об'єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів.

Пунктом 4 частини 1 статті 116 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Отже, у разі приватизації належного державі пакету акцій відбудеться відчуження тільки корпоративних прав, при цьому майно залишиться у власності цього товариства.

За таких умов приватизація акцій відкритого акціонерного товариства "Росава" , що належать державі, ніяким чином не вплине на статус майна боржника.

Зупинення процесу приватизації відкритого акціонерного товариства "Росава" по суті не відповідає завданням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме відновленню платоспроможності боржника.

Враховуючи викладене постанова Вищого господарського суду України від 7 лютого 2006 року та ухвала господарського суду Київської області від 21 лютого 2003 року у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 11117 –11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 7 лютого 2006 року та ухвалу господарського суду Київської області від 21 лютого 2003 року у справі № 60/14Б-02 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду київської області.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/229

 
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   

6 червня 2006 року № Б48/12-05

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого - Шицького І.Б.,

Суддів: Барбари В.П., Ґуля В.С., 

  Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д., 

  Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників: 

державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова - Ваца О.І., Сліденка А.В., 

Генеральної прокуратури України - Мірошниченка В.С,

розглянувши касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Вищого господарського суду України від 27 липня 2005 року № Б-48/12-05,

 

встановила:

 

У січні 2005 року закрите акціонерне товариство перестрахування "Мартоно Драудімас" (далі - ЗАТ "Мартоно Драудімас") звернулося до господарського суду Харківської області із заявою про визнання закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Громада" (далі - Страхова компанія) банкрутом на підставі статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Заява мотивувалась тим, що відповідно до договору облігаторного перестрахування на базі ексцеденту збитків від 12 лютого 2004 року № 1202-33 
та акту звірки від 31 грудня 2004 року заборгованість Страхової компанії складає 2 985 000 грн. За заявою ЗАТ "Мартоно Драудімас" державний виконавець відділу державної виконавчої служби Київського районного управління юстиції м. Харкова постановою від 4 січня 2005 року № 22744/1 відкрив виконавче провадження; 10 січня 2005 року державним виконавцем складено акт про відсутність боржника та його керівних органів за місцезнаходженням.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 січня 2005 року порушено провадження у справі, призначено дату підготовчого засідання, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів тощо.

Постановою господарського суду Харківської області від 1 лютого 2005 року Страхову компанію визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, скасовано арешти на майно боржника та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, призначено ліквідатора, якого зобов'язано вчинити певні дії. Ухвалюючи зазначену постанову, суд визнав суму грошового зобов'язання Страхової компанії перед ЗАТ "Мартоно Драудімас" 2 985 000 грн. доведеною, а факт відсутності керівних органів Страхової компанії за її місцезнаходженням м. Харків, вул. Пушкінська, 74, кв. 1 - установленим.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 квітня 2005 року затверджено ліквідаційний звіт та ліквідаційний баланс, ліквідовано юридичну особу - Страхову компанію, провадження у справі припинено, припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів. Суд зазначив, що ліквідатором були надіслані повідомлення усім можливим кредиторам; заява з вимогами до банкрута на суму 190 грн. 24 коп. надійшла тільки від Коростенської міської виконавчої дирекції Житомирського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і ці вимоги включені ліквідатором до реєстру вимог кредиторів; майно у банкрута не виявлено; ліквідатором складено ліквідаційний баланс з непогашеною кредиторською заборгованістю 2 985 190 грн. Ухвала вмотивована тим, що ліквідатором виконані всі необхідні дії щодо ліквідації банкрута, заборгованість банкрута перед кредиторами не може бути погашена через відсутність майнових активів ліквідаційної маси.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції заступник прокурора Харківської області письмово повідомив суд про вступ прокурора у справу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 року ухвалу суду першої інстанції від 13 квітня 2005 року скасовано, справу передано на розгляд до цього суду. Суд апеляційної інстанції, зокрема зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності установчих документів Страхової компанії та достовірних даних щодо її місцезнаходження, не повно встановив обставини наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство, не з'ясував обставини реєстрації Страхової компанії як платника податків, не залучив до участі у справі контролюючий орган з питань сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів за останнім місцезнаходженням боржника, не врахував особливості банкрутства страховиків (перестраховиків) в Україні.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 липня 2005 року 
№ Б-48/12-05 зазначену постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а ухвалу суду першої інстанції від 13 квітня 2005 року залишено в силі. Суд касаційної інстанції вмотивував постанову тим, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 1, частини першої статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статті 91 Господарського процесуального кодексу України та без законних підстав скасував зазначену ухвалу суду першої інстанції.

18 травня 2006 року колегією суддів Верховного Суду України за касаційною скаргою державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27 липня 2005 року № Б-48/12-05.
У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови з мотивів порушення положень статті 129 Конституції України, невідповідності оскарженої постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм процесуального права, виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників скаржника та Генеральної прокуратури України, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У даній справі судом першої інстанції порушено провадження та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою передбачено особливості банкрутства відсутнього боржника.

Згідно з частиною першою цієї статті у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контексті вказаної норми при розгляді справи за правилами статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є визначення місцезнаходження боржника - юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі ухвалу суду першої інстанції про затвердження ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу, Вищий господарський суд України виходив, зокрема, з того, що відсутність Страхової компанії за місцезнаходженням м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 74, кв. 1 встановлена судом як доведений факт.

Проте з цим висновком погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на законодавстві, не відповідає матеріалам справи та змісту рішень, ухвалених судом першої інстанції.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 3 березня 2005 року № 2452-IV, який набрав чинності з 1 квітня 2005 року) місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом; місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах. Абзац шостий статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 3 березня 2005 року № 2452-IV) визначає місцезнаходження юридичної особи як місцезнаходження постійно діючого виконавчого органу юридичної особи, а в разі його відсутності - місцезнаходження іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яка вказана засновниками (учасниками) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою.

Таким чином, нормами законодавства, чинними на час розгляду даної справи судом першої інстанції, передбачалося обов'язкове зазначення місцезнаходження юридичної особи в її установчих документах, а у разі, коли відбувалася зміна місцезнаходження, повинні були вноситись відповідні зміни до установчих документів та проводитись державна реєстрація цих змін.

Проте установчі документи Страхової компанії в матеріалах справи відсутні, відповідно вони не досліджувались судом першої інстанції з метою з'ясування місцезнаходження боржника, на що правильно звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо (стаття 17 цього Закону). На вимогу суду, викладену в ухвалі про порушення провадження у справі, ЗАТ "Мартоно Драудімас" не надало витяг з Єдиного державного реєстру щодо боржника, а суд також не здійснив свої повноваження, передбачені статтею 38 Господарського процесуального кодексу України, та не витребував відомості щодо Страхової компанії, які містяться в Єдиному державному реєстрі та є необхідними для встановлення обставин справи.

Слід зазначити, що в рішеннях суду першої інстанції в даній справі взагалі не вказано докази та не викладено обставини, на підставі яких суд визначив адресу м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 74, кв. 1 як місцезнаходження Страхової компанії.

Під час розгляду справи державна податкова інспекція у Київському районі м. Харкова повідомила ліквідатора про те, що Страхова компанія, як платник податків, на обліку в інспекції не перебуває (том справи 1, арк. 130). Проте згідно з пунктом 5 резолютивної частини ухвали про затвердження ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу господарський суд Харківської області надіслав зазначену ухвалу саме державній податковій інспекції у Київському районі м. Харкова, незважаючи на неможливість виконання нею вимог пункту 8.7 Інструкції про порядок обліку платників податків (в редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 17 листопада 1998 року № 552) щодо зняття підприємства-банкрута з обліку.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що ухвала суду першої інстанції про затвердження ліквідаційного звіту та ліквідаційного балансу стосується обов'язків державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, а відтак остання не може бути позбавлена права на оскарження зазначеної ухвали. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України цих висновків не спростував.

Враховуючи викладене, оскаржена постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а скасована нею законна й обґрунтована постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню в силі.

Керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 27 липня 2005 року № Б-48/12-05 скасувати, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/247

 
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

20 червня 2006 р. № 10/176

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Барбари В.П.,

Суддів: Гуля В. С, Карпечкіна П. Ф., Літака Д.Д.,
  Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф., -

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Забудівник" на постанову Вищого господарського суду України від 22 березня 2006 року в справі № 10/176 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Забудівник" про банкрутство,

 

встановила:

 

Постановою господарського суду Закарпатської області від 2 липня 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Забудівник" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

У жовтні 2004 року ліквідатор ТОВ "Забудівник" звернувся до суду з заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини будівлі магазину № 10 "Новосьол" по вул. Перемоги, 157а в м. Ужгороді, укладеного 18 жовтня 2001 року між ТОВ "Забудівник" та Цигикою В.Ю.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 6 січня 2005 року в задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "Забудівник" відмовлено; скасовано заходи по забезпеченню вимог, вжитих ухвалою суду від 8 листопада 2004 року та знято арешт з майна.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2005 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, постановлено нове рішення, яким ліквідатору ТОВ "Забудівник" відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним; скасовано заходи по забезпеченню вимог, вжитих ухвалою суду від 8 листопада 2004 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 березня 2006 року постанову суду апеляційної інстанції скасовано, ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 25 травня 2006 року за касаційною скаргою ТОВ "Забудівник" порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України 
від 22 березня 2006 року. Касаційна скарга обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права та нормам матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що підстави для визнання недійсними угод боржника містяться у частині 11 статті 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), тому положення зазначеної норми підлягають застосуванню у випадку подання ліквідатором заяви про визнання угоди недійсною.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судом встановлено, що постановою господарського суду Закарпатської області 
від 2 липня 2004 року ТОВ "Забудівник" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.

Відповідно до статті 25 Закону про банкрутство ліквідатор з дня свого призначення здійснює повноваження, між іншим, щодо подання до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених частиною 10 статті 17 цього Закону.

Частиною 10 статті 17 Закону про банкрутство передбачено, що керуючий санацією має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірний договір виконано сторонами в 2001 роді.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ліквідатора правових підстав для звернення до господарського суду з заявою про визнання недійсною угоди боржника з підстав, передбачених частиною 10 статті 17 Закону про банкрутство.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції правомірно виходив із того, що норми частини 11 статті 17 Закону про банкрутство, посилання на які, як на підставу для визнання оспорюваного договору недійсним, зроблено у заяві ліквідатора ТОВ "Забудівник", є спеціальними і передбачені для застосування судом виключно на стадії санації за відповідною заявою керуючого санацією.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а постанова Львівського апеляційного господарського суду - залишенню в силі.

Керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

 

постановила:

 

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Забудівник" задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 22 березня 2006 року скасувати, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 6 жовтня 2005 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/271

 
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

4 липня 2006 року № 5/14Б

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Барбари В.П.,

Суддів: Карпечкіна П. Ф., Колесника П.І., 

  Новікової Т. О., Потильчака О.І., 

  Черногуза Ф.Ф., 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства) (далі - Промінвестбанк) на постанову Вищого господарського суду України від 17 травня 2006 року в справі № 5/14-Б за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма "Укрросенергоконсалтінг" до відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод" про банкрутство,

 

встановила:

 

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 21 грудня 2005 року визнано грошові вимоги кредиторів та затверджено реєстр вимог кредиторів; продовжено процедуру розпорядження майном боржника; усунуто від виконання обов'язків розпорядника майна арбітражного керуючого 
Лазаренка С.А. та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Шенцева І.Ф.

Додатковою ухвалою господарського суду Херсонської області від 27 грудня 2005 року виправлено помилку, допущену в ухвалі від 21 грудня 2005 року, а саме: у вступній частині серед "Присутні" додано "Осіпов О.С., Жаріков В.І., Якуба Н.Г. - Промінвестбанку України", розпорядник майна Лазаренко С.О.", а у резолютивній частині додано положення "визнати вимоги Промінвестбанку України в особі Херсонського центрального відділення у розмірі 50521043 грн. і включити їх до четвертої черги реєстру".

Постановою Вищого господарського суду України від 17 травня 2006 року додаткову ухвалу господарського суду Херсонської області від 27 грудня 2005 року скасовано.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 8 червня 2006 року за касаційною скаргою Промінвестбанку порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 17 травня 2006 року. Касаційна скарга обґрунтовується невідповідністю оскаржуваної постанови нормам процесуального права, а також різним застосуванням Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону у аналогічних справах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи додаткову ухвалу суду першої інстанції, Вищий господарський суд України виходив із того, що зазначена ухвала за формою не відповідає вимогам чинного законодавства.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, визнаючи в мотивувальній частині ухвали попереднього засідання від 21 грудня 2005 року грошові вимоги Промінвестбанку в особі філії "Херсонське Центральне відділення Промінвестбанку" до боржника в сумі 50521043 грн., в резолютивній частині цієї ухвали помилково не зазначив вказані грошові вимоги та не включив їх до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до статті 88 Господарського процесуального України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо, зокрема, з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення.

За таких обставин суд першої інстанції 27 грудня 2005 року правомірно за заявою Промінвестбанку в особі філії "Херсонське Центральне відділення Промінвестбанку" постановив додаткову ухвалу, якою доповнив резолютивну частину ухвали від 21 грудня 2005 року вказівкою про визнання вимог Промінвестбанку філії "Херсонське Центральне відділення Промінвестбанку" до боржника в сумі 50521043 грн. та їх включення до реєстру вимог кредиторів.

Ураховуючи наведене, постанова Вищого господарського суду України підлягає скасуванню, а додаткова ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі.  

Керуючись статтями 11117 – 11120 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата,

постановила:

 

Касаційну скаргу акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закритого акціонерного товариства) задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 17 травня 2006 року скасувати, а додаткову ухвалу господарського суду Херсонської області від 27 грудня 2005 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/269

 
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

4 липня 2006 р. № Б26/144/03

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Барбари В.П.

суддів: Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І., 

  Новікової Т.О., Потильчака О.І. 

  та Черногуза Ф.Ф.,

 

представники сторін у судове засідання не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Демітекс" на постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2006 року № Б26/144/03 у справі за заявою ТОВ "Селтік" до ВАТ "Завод "Дніпропрес" про визнання банкрутом,

 

встановила:

 

У листопаді 2003 року ТОВ "Селтік" подало до господарського суду Дніпропетровської області заяву про порушення справи про визнання банкрутом ВАТ "Завод "Дніпропрес", оскільки сума заборгованості останнього перед заявником перевищує 300 мінімальних заробітних плат.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2003 року порушено провадження у справі та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 7 червня 2005 року затверджено мирову угоду між ТОВ "Селтік" та ВАТ "Завод "Дніпропрес" та припинено провадження у справі.

Постановою Вищого господарського суду України від 18 квітня 2006 року № Б26/144/03 ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 7 червня 2005 року залишено без змін.

Ці ухвала та постанова мотивовані тим, що згідно з пунктом 2 статті 35 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. При затвердженні мирової угоди права ВАТ "Демітекс" не були порушені.

Ухвалою Верховного Суду України від 15 червня 2006 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2006 року № Б26/144/03 за касаційною скаргою ВАТ "Демітекс", де поставлено питання про скасування цієї постанови і ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 7 червня 2005 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилання зроблені на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України і рішенням Верховного Суду України та виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах.

Заслухавши доповідача та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

« Повернутись до всіх матеріалів групи