Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 30 листопада 2021 Українська3English

\
\
\
\
\
\
Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 09.10.2006 № 01-8/2207 09.10.2006 Друкувати

Господарські суди України

Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.06.2004 № 01-8/1170 “Про практику Верховного Суду України зі справ у спорах, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства”

На доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.06.2004 № 01-8/1170 “Про практику Верховного Суду України зі справ у спорах, пов’язаних із застосуванням земельного законодавства” доводимо до відома постанови Верховного Суду України з відповідних справ.

Додаток: копії постанов Верховного Суду України:

1) від 28.02.2006 у справі № 330/18-05 (06/129);

2) від 28.03.2006 у справі № 7/192-3/167 (06/179);

3) від 28.03.2006 у справі № 40/140 (06/187);

4) від 20.06.2006 у справі № 3/268 (06/238).

Заступник Голови Вищого

господарського суду України В.Москаленко

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/129

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

28 лютого 2006 року № 330/18-05

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,

Лилака Д.Д., Потильчака О.І. та Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників Козинської селищної ради Обухівського району -Сагач І.В., ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська Правда" - Сав'яка О.В. і Фірсова О.А. та Генеральної прокуратури України - Івченко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Козинської селищної ради Обухівського району на постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 року № 330/18-05 у справі за позовом ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська Правда" до Козинської селищної ради Обухівського району про визнання недійсним рішення від 30 березня 2004 року № 24 "Про відмову в затвердженні рішення виконкому Козинської селищної ради від 31 травня 2001 року № 9/1", зобов'язання укласти з позивачем договір купівлі-продажу земельної ділянки та договір оренди земельної ділянки,

 

встановила:

 

У серпні 2005 року ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська Правда" (далі - позивач) подало позов до господарського суду Київської області до Козинської селищної ради Обухівського району (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення від 30 березня 2004 року № 24 "Про відмову в затвердженні рішення виконкому Козинської селищної ради від 31 травня 2001 року № 9/1", зобов'язання укласти з позивачем договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 33, 1049 га за ціною 687 119 грн. 01 коп. та договір оренди земельної ділянки загальною площею 207, 2872 га, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та належить ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська Правда" на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 23 серпня 2001 року І-КВ № 003595, зі сплатою ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська Правда" орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 5 відсотків від грошової оцінки земельної ділянки в рік за 1 кв. м з урахуванням щорічного коефіцієнту інфляції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у постійному користуванні ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська правда" знаходиться земельна ділянка сільськогосподарського призначення.

Відповідно до пункту 6 Перехідних положень чинного Земельного кодексу, юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за нормами цього кодексу не можуть їх мати на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право оренди або право власності на них.

Позивачем до Козинської селищної ради народних депутатів були подані відповідні клопотання про надання йому певної частини земельної ділянки в оренду, а певної частини - у власність на платній основі. Козинською селищною радою були прийняті рішення № 7 та № 7/1 від 5 березня 2003 року, відповідно до яких ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська права" надавались дозволи на викуп та про надання йому в оренду земельних ділянок.

30 березня 2004 року Козинською селищною радою було прийняте рішення № 24 "Про відмову в затверджені рішення виконкому Козинської селищної ради", згідно із яким, земельну ділянку було вилучено із користування позивача на підставі статті 141 чинного Земельного кодексу України.

Позивач вважає дане рішення ради незаконним, оскільки воно порушує право ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська правда" на користування земельною ділянкою.

Рішенням господарського суду Київської області від 26 серпня 2005 року позов задоволено. Визнано недійсним рішення відповідача від 30 березня 2004 року № 24 "Про відмову в затвердженні рішення виконкому Козинської селищної ради від 31 травня 2001 року № 9/1". Зобов'язано відповідача укласти з позивачем договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 33, 1049 га за ціною 687 119 грн. 01 коп. та договір оренди земельної ділянки загальною площею 207, 2872 га, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та належить ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська Правда" на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 23 серпня 2001 року І-КВ № 003595, зі сплатою ЗАТ "Трипільське підприємство "Пролетарська Правда" орендної плати за користування земельною ділянкою в розмірі 5 відсотків від грошової оцінки земельної ділянки в рік за 1 кв.м з урахуванням щорічного коефіцієнту інфляції.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2005 року вищевказане рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 року 
№ 330/18-05 постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2005 року залишено без змін.

Це рішення та постанови мотивовані тим, що спірне рішення відповідача суперечить нормам чинного законодавства та винесено з перевищенням наданої раді компетенції. Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть їх мати на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Ухвалою Верховного Суду України від 2 лютого 2006 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 року № 330/18-05 за касаційною скаргою Козинської селищної ради Обухівського району, де поставлено питання про скасування цієї постанови та передачу справи на касаційний розгляд до Вищого адміністративного суду України. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України і міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Заслухавши доповідача, представників сторін і Генеральної прокуратури України та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Із 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі -КАСУ).

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних та юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що дана справа є справою адміністративної юрисдикції.

У відповідності з пункту 7 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАСУ після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також апеляційні, касаційні скарги (подання) розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

На порушення цих вимог, суди апеляційної та касаційної інстанції, переглядаючи рішення суду у даній справі, керувались положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Як свідчать матеріали справи, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції була подана Козинською селищною радою 2 вересня 2005 року, тобто після набрання чинності КАСУ, і повинна була розглядатись за правилами цього Кодексу.

Судами апеляційної та касаційної інстанцій зазначені вище вимоги закону не були взяті до уваги, у зв'язку з чим постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2005 року та постанова Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 року № 330/18-05 підлягають скасуванню, а справа - передачі на розгляд за правилами КАСУ до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17- 111-21 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу Козинської селищної ради Обухівського району задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2005 року 
№ 330/18-05 та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 7 жовтня 2005 року скасувати, а справу передати на розгляд за правилами КАСУ до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/179

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

   

28 березня 2006 року № 7/192-3/167

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого Шицького І.Б.

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,

  Новікової Т.О., Потильчака О.І. та Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників: 

державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-водиця" - Красюк Т.В. і Лімонтової В.С., 

ТОВ Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд" -Галамая А.В. і Татунця В.В., 

Київської міської Ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради - Яроцької Е.М.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-водиця" на постанову Вищого господарського суду України від 22 грудня 2005 року № 7/192-3/167 у справі за позовом ТОВ Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд" до Київської міської Ради і Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів - державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця") про зобов'язання укласти договір оренди строком на 49 років земельної ділянки площею 4 607, 84 кв. м по вул. Маршала Гречка, 9-д у м. Києві,

 

встановила:

 

У березні 2004 року ТОВ Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд" (далі - позивач) подало до господарського суду позов до Київської міської Ради (далі —відповідач-1) і Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (далі - відповідач-2), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів - державне підприємство "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця".

У позові, з урахуванням доповнень, ставилось питання про зобов'язання Київської міської ради вилучити з постійного користування державного підприємства "Науково-дослідний виробничий агрокомбінат "Пуща-водиця" земельну ділянку в м. Києві по вул. Маршала Гречка, 9-д, на якій розташований приватизований ТОВ УВТК "Київсільспецбуд" цілісний майновий комплекс, закріпити вказану земельну ділянку за позивачем; зобов'язати Київську міську раду передати земельну ділянку в м. Києві по вул. Маршала Гречка, 9-д в оренду ТОВ УВТК "Київсільспецбуд" на умовах, передбачених проектом договору оренди землі від 12 березня 2005 року № 29.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 7 квітня 2005 року у задоволенні позову відмовлено. Посилання зроблено на пункт 2 статті 149 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), згідно якого вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Суд зазначив, що відповідно до пункту 10 статті 149 ЗК України у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується у судовому порядку, а оскільки спір між сторонами щодо надання згоди останнього на вилучення земельної ділянки з метою її надання в оренду позивачу не вирішувався, то відсутні підстави для прийняття Київською міською радою рішення про вилучення спірної земельної ділянки або її частини з постійного користування агрокомбінату.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 року вищевказане рішення суду змінено. Позов задоволено частково. Зобов'язано Київську міську раду передати в оренду позивачу земельну ділянку по вул. Маршала Гречка, 9-д у м. Києві на умовах, передбачених проектом договору оренди землі від 12 березня 2005 року № 29, строком на 10 років. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22 грудня 2005 року № 7/192-3/167 постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 року залишено без змін. Посилання зроблено на такі обставини. Спірна земельна ділянка не передана в оренду позивачу у зв'язку з відсутністю згоди третьої особи, в постійному користуванні якої знаходиться дана ділянка, на її вилучення.

Київська міська рада, відмовивши в передачі земельної ділянки в оренду на підставі відсутності згоди постійного землекористувача на її вилучення, не здійснила дій, передбачених статтею 149 ЗК України по вилученню ділянки з постійного користування ДП "Науково-дослідного виробничого агрокомбінату "Пуща-Водиця", оскільки нею не ставилось питання про вилучення даної земельної ділянки.

Обов'язок відповідної ради відвести земельну ділянку у власність, або користування необхідно відрізняти від обов'язку оформити право на земельну ділянку, якщо воно виникло у зв'язку з переходом права на будівлю і споруду, приватизацією об'єктів незавершеного будівництва або внаслідок укладення передбачених законом цивільно-правових угод, а також коли земельну ділянку було надано підприємству чи організації до введення в дію Земельного кодексу України.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 лютого 2006 року порушено провадження з перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 22 грудня 2005 року № 7/192-3/167 за касаційною скаргою державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця", де поставлено питання про скасування цієї постанови, постанови Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 року та залишення без змін рішення господарського суду міста Києва від 7 квітня 2005 року. Посилання зроблені на порушення і неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність оскарженої постанови положенням Конституції України.

Заслухавши доповідача, представників сторін та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки, зроблені як касаційною, так і апеляційною інстанцією, суперечать вимогам закону та даним, що містяться в матеріалах справи.

Із статуту державного підприємства "Науково-дослідний виробничий комбінат "Пуща-Водиця" вбачається, що воно засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого 15 липня 1998 року за № 91-4-00017, агрокомбінату "Пуща-Водиця" надано у постійне користування 335, 0951 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування.

Зазначений Державний акт виданий відповідно до розпорядження від 21 квітня 1998 року № 891 Київської міської державної адміністрації, не визнавався судом недійсним і не скасовувався.

1 квітня 1999 року між регіональним відділенням ФДМ України по місту Києву (продавець) та ТОВ Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд" (покупець) укладено договір № 624 купівлі-продажу цілісного майнового комплексу державного підприємства "Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд", відповідно до пункту 1.1 якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу (ЦМК) державного підприємства "Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд" корпорації "Украгропромбуд", який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Гречка, 9-д, та включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування, інше майно та нежитлові будівлі загальною площею 784, 1 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Гречка, 9-д.

За актом № 666 приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства "Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд" від 2 квітня 1999 року продавець передав позивачу куплене останнім державне майно вартістю згідно з експертною оцінкою 25 281 грн., у тому числі вартість оборотних засобів 900 грн., вартість основних фондів 24 381 грн., з них нежитлові будівлі загальною площею 784, 10 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Маршала Гречка, 9-д.

Реєстраційним посвідченням БТІ м. Києва від 13 квітня 1999 року підтверджується, що домоволодіння № 9-д по вул. Маршала Гречка в цілому зареєстроване на праві власності за позивачем.

Листом № 01/7 від 22 квітня 1999 року позивач звернувся до голови Київської міської ради, в якому просив видати документи на право користування земельною ділянкою для обслуговування розташованих на ній складських приміщень.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання Київською міською радою передбаченого статтею 19 Земельного кодексу УРСР обов'язку розглянути клопотання у строк не більше місяця (лист Київради від 18 травня 1999 року № 225-ПК"-244), після чого уповноважений нею орган дав дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки, що підтверджується дорученням № 1173 від 27 травня 1999 року.

Із матеріалів справи вбачається, що проект відведення земельної ділянки не був погоджений з агрокомбінатом "Пуща-Водиця", який є землекористувачем зазначеної земельної ділянки згідно з Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого 15 липня 1998 року за № 91-4-00017. Ці обставини свідчать про недотримання позивачем процедури підготовки документів для розгляду Київрадою питання про відведення йому земельної ділянки, передбаченої діючим на той момент ЗК УРСР.

Аналіз законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, дозволяє зробити висновок про те, що стаття 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", якою передбачено пріоритетне право власника приватизованого об'єкту на довгострокову оренду (на строк не менше десяти років) займаних ними земельних ділянок з наступним викупом цих ділянок відповідно до законодавства України, якщо на це немає прямої заборони Кабінету Міністрів України або відповідної місцевої ради, а також передбачений обов'язок місцевої ради у місячний строк з моменту реєстрації приватизованого об'єкта переоформити договір оренди на користування землею, стосується лише фактично займаних земельних ділянок під об'єктами приватизованого нерухомого майна (будівель, споруд), та може бути реалізована лише у порядку, на підставах та за умов, передбачених земельним законодавством України.

Відповідно до статті 30 ЗК України, якою позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Відповідно до статті 23 ЗК УРСР, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Із матеріалів справи вбачається, що державному підприємству "Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд", цілісний майновий комплекс якого було приватизовано позивачем, спірна земельна ділянка не виділялась, право користування спірною земельною ділянкою не оформлялось та не надавалось, що підтверджується відсутністю відповідного державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, договору її оренди чи державного акту про право власності на неї.

Крім того, необхідно звернути увагу, що рішенням арбітражного суду міста Києва від 11 червня 1996 року у справі № 7/147 за позовом агрокомбінату "Пуща-Водиця" зобов'язано Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд" звільнити земельну ділянку площею 0,75 га за адресою: м. Київ, вул. Маршала Гречка, 9-д.

Листом регіонального відділення ФДМ України по місту Києву підтверджується, що інвентаризація та експертна оцінка об'єкту здійснена станом на 1 січня 1999 рок без врахування земельного компоненту.

Оскільки державному підприємству, яке було приватизоване, право користування земельною ділянкою оформлено не було, доказів виділення земельної ділянки цьому підприємству позивач не надав, то при передачі регіональним відділенням за актом № 666 приймання-передачі цілісного майнового комплексу державного підприємства "Управління виробничо-технологічної комплектації "Київсільспецбуд" від 2 квітня 1999 року нежитлових будівель загальною площею 784, 10 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Маршала Гречка, 9-д, до позивача перейшло право користування земельною ділянкою лише під цими будівлями, так як відповідно до статті 30 ЗК УРСР при передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншими підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Своє право на решту земельної ділянки, яка є предметом даного спору, позивач не обґрунтував та цю обставину не довів.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статями 118, 123 цього Кодексу.

Проект відведення земельної ділянки, розташований лише під будівлями, які належать на праві власності позивачу та знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Маршала Гречка, 9-д, не розроблявся, що не спростовується позивачем, у зв'язку з чим відсутні підстави, передбачені статтями 123, 124 ЗК України, для передачі цієї земельної ділянки (яка є частиною спірної земельної ділянки) в оренду позивачу.

Згідно з пунктом 5 статті 116 ЗК України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності з статтею 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 1 статті 149 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Пунктом 2 статті 149 ЗК України передбачено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно з пунктом 10 статті 149 ЗК України у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

У судовому порядку спір між позивачем та агрокомбінатом щодо надання згоди останнього на вилучення земельної ділянки з метою передачі її в оренду позивачу, не вирішувався, що свідчить про відсутність передбачених 
статтями 141, 149 ЗК України підстав для прийняття Київською міською радою рішення про вилучення спірної земельної ділянки або її частини з постійного користування агрокомбінату.

Позовні вимоги не ґрунтуються на статті 10 Закону України "Про оренду землі", відповідно до якої передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю земельну ділянку.

Оскільки відповідно до статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 30 ЗК УРСР позивач має переважне право на довгострокову оренду земельної ділянки, розташованої під належними йому нежилими будівлями, а агрокомбінат має законне право постійного користування земельною ділянкою відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого 15 липня 1998 року за № 91-4-0017, то користування агрокомбінатом цією частиною ділянки не може розглядатись як обставина, що порушує права позивача, так як згідно зі статтею 10 Закону України "Про оренду землі" передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни права агрокомбінату на цю земельну ділянку.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вилучення земельної ділянки у агрокомбінату не ґрунтується на законодавстві України та суперечить статті 10 Закону України "Про оренду землі".

Враховуючи викладене і керуючись статтями 111-17 – 111-21 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційну скаргу державного підприємства "Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат "Пуща-Водиця" задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 22 грудня 2005 року № 7/192-3/167 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 червня 2005 року скасувати, а рішення господарського суду міста Києва 
від 7 квітня 2005 року залишити в силі.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/187

 
ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

28 березня 2006 р. № 40/140

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

 

Головуючого: Шицького І.Б.,

суддів: Барбари В.П., Карпечкіна П.Ф., Колесника П.І.,

Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників :

Генеральної прокуратури України Баклан Н.Ю., 

позивача Вдовиченко Н.І., 

відповідача Олійника М.В.

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада 2005 року у справі за позовом Київського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю "Печерський ринок" про зобов'язання вчинити певні дії,

 

встановила:

 

У березні 2005 року Київський природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради подав позов до господарського суду міста Києва про зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Печерський ринок" повернути самовільно зайняту земельну ділянку загальною площею 0,6 га, розташовану за адресою: м. Київ, площа Печерська, 1, привівши її у стан, придатний для використання, звільнивши від будівель, споруд шляхом їх знесення та вивезення. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно використовує зазначену земельну ділянку під розміщення торгівельного майданчика, що є порушенням норм Земельного кодексу України.

В процесі розгляду справи прокурор звернувся до суду із заявою про зміну позовних вимог та просив суд зобов'язати відповідача протягом 12 місяців з дня набрання рішенням суду законної сили привести у відповідність до вимог Земельного кодексу України дозвільну документацію на використання спірної земельної ділянки.

Позивач позовні вимоги підтримав, зазначивши, що спірна ділянка використовується відповідачем під розміщення та експлуатацію торгівельного майданчику без належно оформлених на її використання правовстановлюючих документів.

Відповідач проти позову не заперечував, посилаючись на те, що спірна ділянка, на якій розташовані торгівельні павільйони, відведена малому приватному підприємству "Інтерсервіс-АСП" для реконструкції, експлуатації та обслуговування "Печерського ринку" і для будівництва, експлуатації та обслуговування торгівельного комплексу, як співзасновнику відповідача, і на даний час триває процес належного оформлення документів для її використання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24 травня 2005 року позов задоволено, зобов'язано відповідача оформити права на спірну земельну ділянку.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 листопада 2005 року рішення суду першої інстанції у справі залишено без змін. Постанова мотивована тим, що господарський суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив з вимог позивача, які були остаточно змінені і висунуті до прийняття рішення по справі, а тому суд прийняв обґрунтоване і законне рішення в межах позовних вимог.

У касаційному поданні Генерального прокурора України ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстави неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 2 березня 2006 року порушено провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2005 року у справі № 40/140.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Генеральної прокуратури України, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційного подання і перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд касаційної інстанції, приймаючи зазначену постанову, прийшов до висновку, що фактично прокурором було змінено предмет позову і заявлена вимога про усунення порушень порядку оформлення прав на землю та зобов'язання оформити права на земельну ділянку, була розглянута судом першої інстанції у відповідності до вимог чинного законодавства.

Але погодитися з таким висновком не можна з наступних підстав.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Главою 15 Земельного кодексу України визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

Статтею 125 Кодексу визначено підстави виникнення права користування земельної ділянки, а саме - одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, та виникнення права оренди земельної ділянки, а саме - укладення договору оренди і його державна реєстрація.

Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст. 123,124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до зазначених норм юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки, має звернутися з відповідним клопотанням до повноважного органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, додавши до цього відповідні матеріали, передбачені ст. 151 Земельного Кодексу України. В свою чергу, повноважний орган державної влади розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки та користування або залишення клопотання без розгляду в установлений строк може бути оскаржено в судовому порядку.

Тобто, виходячи із зазначеного, право ініціювати одержання земельної ділянки у користування надано юридичній особі, а розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний державний орган.

У відповідності з ч.4 ст. 29 ГПК України прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Зокрема, прокурор, згідно ст. 22 ГПК України, має право на зміну позовних вимог, за умови, що ця дія не буде суперечити законодавству України або порушувати чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи викладене, Київський природоохоронний прокурор, змінивши предмет позову, припустився дії, що суперечить законодавству України, оскільки обов'язок щодо оформлення правовстановлюючих документів на використання земельної ділянки, згідно вимог чинного законодавства України, що регулює дані правовідносини, лежить на відповідному повноважному державному органі, в даному випадку - Київській міській раді, яка є у даній справі позивачем і в особі якої в інтересах держави подав позов прокурор.

При цьому суд першої інстанції, з висновками рішення якого погодився і суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що Київський природоохоронний прокурор, змінивши позовні вимоги, не навів обґрунтування такої зміни та наявності при цьому інтересів держави.

Також слід зазначити, що ч. 3 ст. 125 Земельного Кодексу України містить загальне правило щодо заборони використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.

Порушення даної норми тягне за собою відповідальність, визначену ст. 212 Земельного Кодексу України - повернення самовільно зайнятих земельних ділянок, яке провадиться за рішенням суду.

Враховуючи викладене, Верховний Суд України прийшов до висновку, що постанова Вищого господарського суду України від 17 листопада 2005 року та рішення господарського суду міста Києва від 24 травня 2005 року прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд в іншому складі суддів.

 

Керуючись ст.ст. 111-17 – 111-20 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

 

Касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада 2005 року та рішення господарського суду міста Києва від 24 травня 2005 року у справі № 40/140 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

 

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ 06/238

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

20 червня 2006 року № 3/268

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого: Барбари В.П.,

суддів: Гуля В.С. Карпечкіна П.Ф., Лилака Д.Д.,

  Новікової Т.О., Потильчака О.І., Черногуза Ф.Ф.,

 

за участю представників:

Генеральної прокуратури України Білик Л.С.,

Кабінету Міністрів України Демчук О.А.,

Київської обласної ради Статкевича В.В.,

Великоолександірвської сільської ради Бориспільського району Київської

області Оксентюка А.І.,

закритого акціонерного товариства "Президент-готель "Київський" 

- Лисенка О.В.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області на постанову Вищого господарського суду України від 14 березня 2006 року у справі за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд - Чубинське", треті особи: Київська обласна рада, закрите акціонерне товариство "Президент - готель "Київський", про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та вилучення її з чужого незаконного володіння,

 

встановила:

 

Заступник прокурора міста Києва подав позов у господарський суд міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 30 листопада 2004 року, укладеного між Великоолександрівською сільською радою Бориспільського району Київської області та товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд-Чубинське" на підставі рішення Великоолександрівської сільської ради від 19 листопада 2004 року № 1472-37-ІУ про надання в оренду земельної ділянки, на умовах довгострокової оренди строком на 49 років для розширення зони короткочасного відпочинку офіційних делегацій, загальною площею 7, 1583 га за рахунок земель державної власності, вилучених у ЗАТ "Президент-готель "Київський", та вилучення цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

В процесі розгляду справи прокурор доповнив позовні вимоги і просив також передати спірну земельну ділянку Великоолександрівскій сільській раді.

Позовні вимоги мотивовані порушенням вимог діючого земельного законодавства. При цьому прокурор посилається на наступне.

15 лютого 2001 року ЗАТ "Президент-готель" Київський" (структурному підрозділу Державного управління справами) було надано у постійне користування 2, 7729 га (0,670 га рілля та 2,1029 га ліс першої групи (без права вирубки дерев) для будівництва зони короткочасного відпочинку офіційних делегацій (державний акт про право постійного користування землею № 4/370 від 15 лютого 2001 року, виданий на підставі рішення 14 сесії 23 скликання Великоолександрівської сільської ради народних депутатів від 20 листопада 2000 року № 115).

В подальшому 30 листопада 2004 року Великоолександрівськім сільським головою укладено спірний договір оренди земельної ділянки площею 7,1583 га з ТОВ “Гранд-Чубинське”. Враховуючи те, що вказана земельна ділянка надана ЗАТ "Президент-готель "Київський" із земель державної власності, повноваження щодо прийняття рішення про її вилучення належить Кабінету Міністрів в порядку, визначеному чинним земельним законодавством.

За таких обставин голова Великоолександрівської сільської ради уклав спірний договір оренди з перевищенням своїх повноважень.

При цьому прокурор зазначив, що рішення сільради, згідно якого ЗАТ "Президент - готель "Київський" надано у постійне користування 2, 7729 га, з яких 0,670 га - рілля та 2, 1029 га - ліс першої групи (без права вирубки дерев) для будівництва зони короткочасного відпочинку офіційних делегацій, суперечить вимогам статті 32 Земельного кодексу України (в редакції від 13 березня 1992 року), оскільки рілля та земельні ділянки, зайняті лісами першої групи, могли бути виділені для несільськогосподарських потреб лише, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 7 липня 2005 року позов задоволено. Суд мотивував рішення тим, що земельна ділянка, передана в оренду за спірним договором є землею державної власності, а тому Великоолександрівська сільська рада не може виступати орендодавцем спірної земельної ділянки. Також відсутня згода ЗАТ "Президент-готель "Київський" на вилучення земельної ділянки, яка перебувала в його постійному користуванні на момент укладення цього договору оренди.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2005 року рішення господарського суду міста Києва від 7 липня 2005 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що спірна земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області, тому сільська рада мала всі необхідні повноваження та можливості (письмову згоду землекористувача -ЗАТ "Президент-готель "Київський" про відмову від постійного користування відповідною землею, що підтверджується протоколом № 6 від 20 липня 2004 року зборів засновників ТОВ "Гранд-Чубинське") на вилучення земельної ділянки, відповідно до статті 149 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, та укладення спірного договору оренди .

Постановою Вищого господарського суду України від 14 березня 2006 року постанову суду апеляційної інстанції у справі залишено без змін.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування зазначеної постанови Вищого господарського суду України з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у господарський справах Верховного Суду України від 18 травня 2006 року порушено касаційне провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 14 березня 2006 року у справі № 3/268.

Заслухавши суддю-доповідача, представника Генеральної прокуратури України, представників сторін, третьої особи, обговоривши доводи касаційного подання, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою у задоволенні позову відмовлено, Вищий господарський суд України виходив з того, що зазначена постанова ухвалена з дотриманням норм матеріального права.

Проте з цим погодитися не можна.

Згідно з частиною 3 статті 149 Земельного кодексу України, сільські, селищні ради мають право вилучати земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель.

Проте відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до моменту розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель переданих у приватну власність та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї.) здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до рішення Великоолександрівської сільської ради № 115 від 20 листопада 2000 року про надання ЗАТ "Президент-готель Київський" на праві постійного користування 2,7799 гектарів землі в межах визначених планом землекористування, ЗАТ "Президент-готель Київський" було видано державний акт №4/370 від 15 лютого 2001 року на право постійного користування землею, для будівництва зони короткочасного відпочинку офіційних делегацій.

Відповідно до рішенням № 1472-37-ІУ від 19 листопада 2004 року Великоолександрівської сільської ради про надання земельної ділянки в довгострокову оренду (на 49 років) ТОВ "Гранд-Чубинське" для розширення зони короткочасного відпочинку офіційних делегацій, загальною площею 7,1583 га., з них 4,3854 га. під площадками і дорогами, необхідними для будівництва об'єктів комерційного призначення і 2,7729 га. під будівлями та спорудами за рахунок земель державної власності, вилучених у ЗАТ "Президент-готель "Київський", було укладено договір оренди земельної ділянки від 30 листопада 2004 року ВВТ № 066932.

Частиною 5 статті 116 ЗК України встановлено, що надання у користування земельної ділянки, яка перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення її в порядку передбаченому Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту 3 статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Судами встановлено, що наявна в матеріалах справи копія заяви ЗАТ "Президент-готель Київський" про відмову від права постійного користування земельною ділянкою датована 10 червня 2005 року. Інших доказів відмови від права постійного користування в розумінні пункту 3 статті 142 ЗК України суду надано не було.

Тобто, на момент прийняття рішення та укладення договору оренди земельної ділянки від 30 листопада 2004 року ВВТ № 066932 необхідної на це згоди від постійного землекористувача до Великоолександрівської сільської ради не надходило.

Вказана обставина свідчить, що порядок вилучення земельної ділянки у ЗАТ "Президент-готель Київський" Великоолександрівською сільською радою дотриманий не був, а відтак висновки господарського суду міста Києва про те, що укладений між Великоолександрівською сільською радою та ТОВ "Гранд-Чубинське", договір оренди земельної ділянки № 066932 від 30 листопада 2004 року не відповідає вимогам діючого законодавства обґрунтовані.

Таким чином, висновки господарського суду міста Києва, що укладений між Великоолександрівською сільською радою та ТОВ "Гранд-Чубинське" договір № 066932 від 30 листопада 2004 року оренди земельної ділянки не відповідає вимогам діючого земельного законодавства, обґрунтовані.

Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 14 березня 2006 року та постанова Київського апеляційного господарського суду ввід 22 листопада 2005 року у справі підлягають скасуванню, а рішення господарського суду міста Києва - залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-17 –111-20 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

постановила:

Касаційну скаргу Великоолександрівської сільської ради задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 14 березня 2006 року та постанову Київського апеляційного господарського суду ввід 22 листопада 2005 року скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 7 липня 2005 року у справі № 3/268 залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

« Повернутись до всіх матеріалів групи