Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 31 березня 2020 Українська3English

\
\
\
\
\
\
СВОБОДА ПУБЛІЧНОЇ ДЕМАГОГІЇ – НЕ ВИХІД З КАТАСТРОФІЧНОГО СТАНУ ДЛЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ, або ЧИ ПРОСТО РОЗПІЗНАТИ ЛИЦЕМІРСТВО 24.09.2009 Друкувати

У серпні "Закон і Бізнес" опублікував цікавий матеріал під претензійно-спекулятивним заголовком "Свобода - запорука довіри". З приводу того, що, як показують соціологічні дослідження, "громадяни розчаровані залежністю судів від інших гілок влади"...

Немає жодних заперечень, актуальна тема з нашого реального життя сформульована в процитованій вище фразі абсолютно правильно, чітко й гостро. Викликає подив лише те, що свої роздуми з цього приводу виносить на суд читачів через газету особисто голова Державної судової адміністрації України ("головної" посередницької структури, від якої наші суди залежать фінансово, організаційно, кадрово й технічно) Іван Балаклицький (до речі, з красномовним фото із стиснутим кулаком на газетній полосі). Тобто, той самий чиновник, постійні претензії до якого щодо залежності від ДСАУ вже котрий рік поспіль висловлюють українські суди і судді.

Українська Феміда опинилася під прицілом чергового моніторингу по волі фонду "Демократичні ініціативи" та Київського міжнародного інституту соціології, котрі й провели опитування громадян на замовлення Агентства США з міжнародного розвитку. Це агентство реалізує проект "Україна: верховенство права". Але озвучував важливість моніторингу громадської думки на презентації цього проекту чомусь саме голова ДСАУ І. Балаклицький, керівник державної структури, що найбільше, по суті, обмежує та утискує свободу і незалежність українських судів. Парадокс чи хитрий розрахунок?

Голова ДСА України, ніскільки не акцентуючи на ролі свого відомства стосовно українських судів, легко (і навіть майже обурено!) погоджується, що нині 22,4% громадян "не довіряють судовій системі через залежність від виконавчої гілки влади" (два роки назад число таких громадян досягало 26,4%). Тобто, не довіряють в першу чергу через залежність від ДСАУ, котру він очолює!

Виходить, І. Балаклицький нібито засуджує сьогодні цю залежність?! Дивно. Чому ж тоді протягом останніх років він так агресивно і настійливо бореться саме за підвищення ролі державної судової адміністрації у життєдіяльності судів? Навіть після останнього Указу Президента України від 23 червня 2009 року, згідно з яким визнано таким, що втратив чинність, попередній президентський указ (від 29 серпня 2002 року) "Про Державну судову адміністрацію України"...

Натягнувши на себе в такий спосіб тогу (чи то маску) "безрозмірного демократа", І. Балаклицький вочевидь займається демагогією - для прикриття своєї істинної позиції як громадянина і як керівника.

Адже не випадково останнім часом у пресі з'явилося немало публікацій з приводу надзвичайно затратного, невиправданого за своєю суттю і навіть шкідливого для судової системи України утримання ДСАУ, очолюваної паном І. Балаклицьким.

Ось що, до прикладу, писала ще рік тому назад одна з столичних газет у статті "Чи потрібен судам посередник?":

"Вищий господарський суд України на підставі вивчення стану організаційного, матеріального та фінансового забезпечення господарських судів органами Державної судової адміністрації вважає її діяльність неефективною, а подальше її функціонування - недоцільним".

Такий жорсткий і безкомпромісний присуд діяльності спеціальної державної структури - ДСА України, створеної більш як п'ять років тому для організаційного та фінансового забезпечення функціонування вітчизняних судів, надійшов до Уряду від Вищого господарського суду України.

Перш за все, заявляють представники суддівського корпусу, створенням судової адміністрації у роки правління Леоніда Кучми був порушений основний конституційний принцип - забезпечення державою незалежності судової системи від інших гілок влади, як це передбачено статтею 6 Конституції України про розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. До абсурдного й обурливого нонсенсу всі чомусь звикли.

- Понад п'ять років ДСА України як центральний виконавчий орган зі спеціальним статусом виконує, по суті, роль посередника між державою та судовою системою, - коментує ситуацію Голова Вищого господарського суду України Сергій Демченко.- Це абсолютно неправомірно. Покладення функцій організаційного та фінансового забезпечення роботи судів на орган виконавчої влади ставить суди у безпосередню залежність від виконавчих органів і є грубим порушенням Конституції. Це є також очевидним порушенням демократичних принципів, додержанням яких опікуються міжнародні організації, перш за все Рада Європи".

Конкретні факти, викладені у зазначеному листі ВГСУ до Уряду та відомі широкому загалу, свідчать: за роки діяльності Державної судової адміністрації залишилися невирішеними пріоритетні питання фінансового і матеріального забезпечення судів. Різко зменшилося фінансування судів, зокрема господарських, у тому числі на потреби капітального будівництва і ремонту.

Значно погіршився стан з виплатою заробітної плати, забезпеченням соціальних гарантій суддям та іншим працівникам судів. За офіційними даними самої ДСА, на утримання вітчизняних судів у 2009 році намічено виділити лише 22 відсотки коштів від потреби! Подібної безпрецедентної та тривожної ситуації ще не допускалося за останній багаторічний період.

Залишилися невирішеними й інші пріоритетні для судів питання: забезпечення судів приміщеннями (лише 12 процентів судів, за останнім офіційним свідченням Голови ДСАУ І. Балаклицького, розташовані сьогодні у приміщеннях, що відповідають сучасним вимогам), суддів - житлом (цей процес дедалі активніше відмирає), погіршився стан оздоровлення суддів. З року в рік звужується зміст та обсяг існуючих гарантій незалежності суддів, зокрема, передача нарахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці Пенсійному фонду України.

Як свідчить практика, діяльність органів Державної судової адміністрації не тільки не сприяє підвищенню рівня правосуддя, але й, через перебирання на себе функцій суддівського самоврядування і керівництва судами, значно погіршує умови роботи судів.

Не виконуються, крім усього, програми в сфері інформатизації.

Не вжито заходів щодо остаточного вирішення навіть такого питання як забезпечення суддів обмундируванням, внаслідок чого українські судді нерідко повинні самі звертатися до суду для вирішення цієї "проблеми".

Невирішення проблем перевантаженості суддів, незадовільні умови роботи, коли не вистачає коштів на ведення ділового листування по справах, недосконалість оплати праці (зокрема, до нинішнього часу розміри посадових окладів суддів встановлюються чомусь виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні - а це рівень 2005 року! Очевидний абсурд сьогодні, і судді лишилися чи не єдиною категорією, якій встановлено такий гідний "рівень мінімалки") та незабезпечення передбачених законом гарантій суддям мають наслідком зниження якості правосуддя, недодержання процесуальних строків. Саме з цих причин останнім часом збільшилася кількість звернень громадян зі скаргами на дії суддів і працівників судів.

Судді втратили можливість самостійно приймати рішення щодо розподілу відповідно до законодавства матеріальних, технічних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для їхньої професійної діяльності, а також управління в судах. Інакше кажучи - потрапили у глибоку й різнобічну залежність від "посередника".

Слід підкреслити, що справа не в персоні голови ДСА І. Балаклицького, як може хтось подумати (при очоленні ДСА кимось іншим, не виключено, справи могли б бути ще гіршими для судової системи в цілому). Справа у принципі - в неправомірному існуванні самої цієї структури, її штучності й очевидній посередницькій ролі.

Роль посередника між державою і судовими органами, яку протягом останніх років відігравала Державна судова адміністрація, виявилася невдалою і затратною, поділяють думку Голови ВГСУ колеги-судді та незалежні юристи. За цей час на її утримання витрачено понад 250 млн. грн. бюджетних коштів (!), проте стан справ із зазначених напрямків у судах значно погіршився, а залежність їх від органів виконавчої влади посилилась. Саме тому, безсумнівно, на часі повернення до вітчизняного досвіду, коли питання організаційного забезпечення діяльності судів більш ефективно вирішуються в межах судової системи, як це було до 2003 року.

Актуальність такого кроку очевидна: адже Україна зобов'язалася під час вступу до Ради Європи привести своє законодавство у відповідність з міжнародними стандартами, тобто забезпечити незалежне, неупереджене та компетентне судочинство...

Безперечно, наведені вище факти ніяк не зрівняти безпосередньо з результатами замовленого американським агентством моніторингу, коментуючи який голова ДСА України представ майже в ролі якогось захмарного "провидця-героя", по-менторськи й лицемірно розмірковуючи про "вироблення коректної стратегії побудови позитивного іміджу судової системи".

Неупередженому читачеві, на наш погляд, цілком зрозуміло: якщо нагадати І. Балаклицькому про реальні життєві факти, то і йому самому нікуди буде подітися від гіркого і правдивого висновку: імідж судової системи, на превеликий жаль, псується чи не найбільше отим посередницько-гнітючим іміджем та роллю судової адміністрації України, про які він лицемірно мовчить.

Чому мовчить? Чому розводить публічно облудну демагогію? Знаючі люди та експерти-аналітики стверджують: рятує ситуацію, бо йому особисто ця структура (ДСАУ) у тисячі разів вигідніша і потрібніша, ніж всі суди України разом взяті... Адже має можливість на власний розсуд, справді по-барськи, ділити мільярди гривень бюджетних коштів на сотні українських судів і ставити їх уже цим одним "на коліна". Такий от у столиці "затятий поборник" загального судового іміджу! Така в нього "коректна стратегія іміджу".

А чи коректно лицемірити і по-єзуїтськи корчити з себе при цьому благодійника судової системи? Та ще й представляти водночас виконавчу владу з кулаком на газетному фото... Такі, зокрема, питання ставлять у своїх зверненнях до прес-служби ті громадяни, чиї оцінки не потрапили до результатів поверхового моніторингу. Саме їхні запитання та думки з даного приводу прес-служба й прагнула донести до ЗМІ та суддівської громади України через цю інформацію.

Дивно також (навіть дуже дивно!), діляться своїми міркування чисельні представники суддівського корпусу, що до цього часу Рада суддів України не дала належної оцінки істинній ролі ДСАУ та її керівника стосовно українських судів, залежних-таки всерйоз від виконавчої влади, і перш за все фінансово, й насамперед - від ДСА. Дивно, як так сталося, що Рада, як "куратор" ДСАУ, як авторитетна самоврядна організація, до якої входять у більшості своїй голови судів загальної юрисдикції, не поцікавилася у голови ДСАУ, чому він - при такому нікчемному, вкрай незадовільному фінансуванні судової системи, навіть при відвертому зриві Державної програми забезпечення судів належними приміщеннями на 2006-2010 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів від 4 липня 2006 року (про це вже заявив сам І. Балаклицький у пресі), - жодного разу, скажімо, не запросив, не привів для предметної розмови на засідання Ради, на пленуми чи з'їзди суддів того ж Прем'єр-міністра, щоб спільно вирішити гострі та наболілі спільні проблеми... Все це вирішується кулуарно? Чому багато років поспіль голові ДСАУ явно імпонує лише злорадно констатувати залежність українських судів від виконавчої влади та демагогічно "виробляти коректну стратегію побудови позитивного іміджу судової системи"?

При таких керівних "підходах", резонно стверджують судді, висловлюючи колективно вистраждану оцінку, не буде ніколи ні вироблено серйозної стратегії, ні досягнуто бажаного іміджу. Демагогія не вирішує проблем, вона заганяє їх у глухий кут, - так оцінюють судді поточну ситуацію.

 Прес-служба ВГСУ

« Повернутись до всіх матеріалів групи