Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 7 грудня 2019 Українська3English

\
\
\
\
\
\
ШОУ З ГУРТОЖИТКАМИ чи "Верховне" правосуддя навиворіт? 31.05.2010 Друкувати

"Нештатна" ситуація

 

 

Безперечно, якщо правовий нігілізм (ігнорування законів) спричинено елементарним незнанням законів якимось неуком – це погано. Але це ще півбіди, як твердить народна поговірка. Серйозна ж біда тоді, коли закони ігнорують не невігласи, котрих можна якось спробувати "зрозуміти" через їхню відсталість і неуцтво, а серйозні службові особи, добре обізнані з законодавством та свідомо його порушуючі…

Саме така ситуація, схоже, створена колишнім урядом України, котрий наприкінці свого існування (13 січня 2010 року) видав розпорядження за підписом Ю. Тимошенко "Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2010 – 2014 роки".

Про цей цікавий документ наша громадськість знає дуже мало. А якщо він буде реалізований, то суттєво змінить умови життя близько двох мільйонів громадян. От тільки в яку сторону – гіршу чи кращу – це головне питання…

Для довідки: нині в Україні налічується понад 10 тисяч гуртожитків, понад 4 тисячі з яких перебувають у державній власності (з орієнтовною кількістю жителів близько 1 млн.) та більше 2700 гуртожитків – у приватній власності. Решта – комунальні. Немає сумніву, після переведення гуртожитків з державної у комунальну власність та приватизацію площі їхніми мешканцями, котрі не менше п’яти років зареєстровані та проживають там ( як передбачено законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"), - багато одиноких громадян і сімей, які досі не мають іншого власного житла, будуть на перших порах радіти такому "надбанню власності"…

Але яким чином, у який правовий спосіб і для чийого блага вчорашні урядовці хотіли перевести у розряд комунальної власності (як записано в Концепції) понад 2700 гуртожитків, що вже перебувають у приватній власності? І яке з цього, м’яко кажучи, образливе й протизаконне шоу вийде? І кому та для чого ця скороспіла "акція" знадобилася?

Для ілюстрації ситуації – конкретний приклад. Майже 17 років тому, у 1993-ому, відбулася законна передача орендарям гуртожитку у складі цілісного майнового комплексу орендного підприємства Чернігівської швейної фабрики "Сіверянка". І тільки нині, через стільки років (?!), за позовом прокуратури почалася судова тяжба в інтересах держави щодо спонукання передати вже давно приватизований гуртожиток більш як на 600 осіб у комунальну власність.

Господарські суди – місцевий, апеляційний і вищий – відмовили у задоволенні такого позову.

Однак Верховний Суд, розглядаючи касаційну справу щодо вирішення долі зазначеного гуртожитку, проігнорувавши Закон України "Про приватизацію державного майна" (в редакції від 19.02.1993р.), а також відвертий, очевидний і свідомий пропуск строку позовної давності скаржником, скасовує постанову ВГСУ з цього приводу та рішення попередніх судів про правомірність вирішення проблеми. Однак при повторному розгляді (по новому колу) всі господарські суди знову три рази залишилися на своїх, аргументованих і законних позиціях, відмовивши повертати у комунальне майно правомірно приватизований гуртожиток.

Цей спір щодо приватизації гуртожитку (у складі цілісного майнового комплексу) та спроба "перетягнути" його тепер у комунальну власність і – особливо! – позиція Верховного Суду щодо цього спору є в багатьох відношеннях показовими. В тому смислі, як не треба (не можна) чинити…

Перш за все, особливість аналогічних спорів, як показує українська практика, в тому, що при регулюванні приватизаційних відносин (у разі приватизації гуртожитку в складі цілісного майнового комплексу юридичною особою) Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягає застосуванню, як це робить чомусь ВСУ. У цих випадках (як і в ситуації з гуртожитком "Сіверянки") має застосовуватися саме Закон України "Про приватизацію державного майна" – з огляду на відмінність вказаних нормативно-правових актів, котра полягає в особливостях об’єктів, суб’єктів та умов приватизації. Верховний же Суд діє відверто протиправно, всупереч чинному законодавству і здоровому глузду.

По-друге, чи випадковий такий протиправний підхід ВСУ? Можна це розцінювати як звичайну недбалість, інерцію суддівського мислення, низьку професійність чи – якось зовсім інакше?

Для більшості юристів така позиція ВСУ виглядає суціль дивною. Адже, скажімо, з аналізу положень Концепції роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду, затвердженої постановою Верховної Ради України від 31.10.1991 р. також вбачається, що при приватизації державного підприємства - як цілісного майнового комплексу - гуртожитки правомірно передавали покупцю на безоплатній основі як об’єкт соціального призначення.

Вказаний висновок підтверджується пунктом 4.2. Концепції, яким передбачена можливість здійснення приватизації у формі викупу майна трудовим колективом, безоплатної передачі окремих підприємств, частини їх майна, надання інших пільг.

Пунктом 5 вказаної Концепції встановлено процедуру приватизації державних підприємств, яка включає такий основний елемент як безоплатна передача соціально-побутових закладів підприємств, що приватизуються, їх трудовим колективам. А ВСУ чомусь ігнорує все це, намагаючись повернути сьогодні приватизовані гуртожитки до Фондів комунального майна.

А який це викличе суспільний резонанс? А які економічні наслідки? Так взагалі не повинно бути! – це однозначний висновок юристів, господарників, досвідчених суддів та експертів з житлово-побутових питань. Це – абсурд, повне свавілля, стверджують всі, хто  аналізував ситуацію, хто цінує право власності.

 Експерти єхидно подейкують: чи не  новітню "оригінальну" позицію Кабміну України в такий спосіб підтримують у ВСУ з якихось "особливих" міркувань, повертаючи через роки із приватної власності гуртожитки, землю та все інше, що з цим пов’язано? Схоже на масштабну, але дивну й протизаконну акцію… У чому тут фокус? У тому, що з 10180 гуртожитків, що налічуються в Україні, трохи більше  4 тисяч їх перебувають нині у державній власності, понад 3300 гуртожитків – у власності територіальних громад (як комунальна власність); крім того, більше 2700 гуртожитків – у приватній власності. Так от, Кабміном вирішено у найближчі роки передати всі гуртожитки, що на праві державної власності, і всі, що перебувають уже у приватній власності, - у власність територіальних громад! Чи не тому, що ці будівлі комерційно привабливі, як зазначається в урядовій Концепції?

Невже таке можливо у правовій державі, запитає хтось. Зокрема, насильницьке відбирання власності? Якщо з допомогою "реформованого" під нову урядову Концепцію та свідомо ігноруючого закони і право приватної власності Верховного Суду України, - то, виявляється, можливо… Навіть якщо насильницьким методом (через судові рішення Верховного Суду, котрі ніхто не вправі відмінити) будуть порушені права сотень і сотень акціонерів, які з якихось пір – інколи вже навіть по 15 років, як у чернігівській "Сіверянці"! – стали по-особливому дорожити своєю приватною власністю. Завдяки якій вони тільки й можуть найчастіше найняти собі робочу силу і дати людям хоч тимчасове житло.

Чи не тому це відбувається, міркують судові експерти, що голова ВСУ теж виходець із партії БЮТ і своїм "святим обов’язком", напевне, вважає підтримку урядової Концепції, схваленої лідером БЮТ? То це що – тихо розпочата реалізація партійної чи урядової (зате, в будь-якому разі – загальнодержавної) афери – виведення гуртожитків з приватної власності і передача їх "в общак", у комунальну власність? Нібито для кращого забезпечення реалізації конституційних житлових прав мешканців гуртожитків!.. Кому це вигідно?  Якій групі? Унікальна, небачена раніше облудна схема – з участю і допомогою Верховного Суду? Де ще таке є?!

До речі, подібні факти зафіксовані судовою практикою уже в кількох регіонах України.

У цьому контексті дуже своєчасним і резонним видається рішення Конституційного Суду України від 11 березня ц.р., котрим визнано, що касаційна інстанція в судочинстві може бути одна і що Верховний Суд не наділений конституційним правом робити повторну касацію рішень вищих судів України.

Треба думати, що відтепер кількість спроб щодо передачі вже приватизованих гуртожитків у комунальну власність за допомогою завідомо неправосудних рішень різко зменшиться.

Що ж до самої урядової Концепції стосовно збору всіх існуючих гуртожитків під одним "дахом" – комунальним, - нібито з метою реалізації громадянами конституційного права на житло, - то вона вочевидь не витримує критики.

По-перше, зважаючи на вже зазначені вище труднощі (навіть через суд!) позбавити когось приватної власності на гуртожитки. Тобто, фактично позбавити права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України.

По-друге, ускладнює примусово-добровільну передачу цих об’єктів під єдиний комунальний дах комерційна привабливість будівель гуртожитків і відсутність досвіду проведення такої передачі в масштабі країни (про це, зокрема, зауважується в самій Концепції).

По-третє, чи можна всерйоз говорити про реалізацію громадянами конституційного права на житло, якщо мешканці гуртожитків, цього "рудименту" радянської епохи, живуть там, як правило, на кількох метрах реальної площі, а для повноцінної приватизації повинно бути не менше 21 кв.м.!? Очевидно, що на всіх мешканців такої площі просто не вистачить… Причому, багатьом тисячам громадян! Не можна в такий спосіб серйозно і гідно реалізувати право на житло.

А чи не була ця Концепція – якраз у переддень президентських виборів 2010 року – спекулятивним ходом, своєрідним підкупом та рекламною агітацією тих, хто живе в гуртожитках, голосувати масово саме за Ю. Тимошенко, тодішнього прем’єр-міністра, котра підписала розпорядження про Концепцію? Саме такі питання все частіше ставлять сьогодні експерти з нерухомості – з огляду на його "терміновість" та юридичну недолугість.

Якщо так (а це зовсім просто виявиться протягом найближчого часу за поведінкою Мінжитлокомунгоспу, котре визначено державним замовником Програми, та реальними обсягами фінансування її з держбюджету й місцевих бюджетів), то "суперсерйозний" намір колишнього Кабміну "реалізувати конституційні житлові права громадян" виявиться всього лише дешевим шоу, що попсувало людям нерви…

Але ж як тоді назвати і розцінити "верховне" правосуддя, котре чомусь пішло у цьому ж спекулятивно-протизаконному руслі?

І чи буде хтось (колись!) відповідати в Україні за подібні авантюри?!

Однак, як би там не було, здається, тепер ще простіше зрозуміти, що таке правовий нігілізм (ми з цього починали нашу тему) у високих державних кабінетах… Та до чого він приводить. А може, це явище теж пора по-іншому називати, точніше і серйозніше? І по-іншому оцінювати суспільством тих, хто до цього причетний.

 

 

                                                           Прес-служба Вищого господарського

 суду України

 

« Повернутись до всіх матеріалів групи