Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку Клікніть, щоб перейти на головну сторінку
1
Головна сторінкаКарта сайтуДопомога 12 листопада 2019 Українська3English

\
\
\
\
\
\
ГОЛОВА ВСУ ВАСИЛЬ ОНОПЕНКО: "МИ ПІДНЯЛИ ЦЕЙ ПЛАСТ…", або ПРО ТЕ, ЯК ЦЕЙ "КРИЛАТИЙ ВИСЛІВ" СТОСУЄТЬСЯ УЧАСТІ ВСУ У НЕЗАКОННОМУ ЗАГАРБАННІ МАЙЖЕ 400 ГА УНІКАЛЬНИХ, ОСОБЛИВО ЦІННИХ ЗЕМЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ 03.06.2010 Друкувати

Юридичний ракурс ситуації

ГОЛОВА ВСУ ВАСИЛЬ ОНОПЕНКО: "МИ ПІДНЯЛИ ЦЕЙ ПЛАСТ…",

або

ПРО ТЕ, ЯК ЦЕЙ "КРИЛАТИЙ ВИСЛІВ" СТОСУЄТЬСЯ УЧАСТІ ВСУ У НЕЗАКОННОМУ ЗАГАРБАННІ МАЙЖЕ 400 ГА УНІКАЛЬНИХ, ОСОБЛИВО ЦІННИХ ЗЕМЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ

АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

 

Останнім часом на сторінках вітчизняних періодичних видань з’явилась низка публікацій керівників Верховного Суду України щодо необхідності залишити за цим органом – на противагу відомому рішенню Конституційного Суду – широкі повноваження щодо перегляду рішень вищих спеціалізованих судів. При цьому Верховний Суд позиціонується як "останній бастіон" у захисті суспільства від неправосудних рішень.

Зокрема, у своєму  велеречивому інтерв’ю у "Дзеркалі тижня" за 15 травня ц.р. голова ВСУ В. Онопенко, вихваляючись щодо  практики свого суду стосовно вирішення земельних спорів у Київській області та намагаючись бути "зразковим і образним", заявив: "Ми підняли цей пласт…" Читач мусив без ніяких доведень повірити, що Верховний Суд справді зробив і робить солідну та архиважливу справу, припиняючи беззаконня…

Однак наскільки якісно виконує Верховний Суд України поставлені перед ним  завдання і забезпечує неупереджене правосуддя та єдність судової практики? Чи є це той рівень, який повинен показувати найвищий орган судової влади, можна, зокрема, судити з участі Верховного Суду у захопленні земельної ділянки, що належить Державному підприємству "Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин та генетики Національної академії наук України" (далі – ДП "ДСВ ІФРГ НАН України") у межах смт. Глеваха Васильківського району Київської області.

Землі НАН України вже неодноразово ставали об’єктами посягань. Воно й не дивно – особливо ж цінні, на них проводяться дослідження державної ваги… Проте у цій справі вражає передовсім обсяг земельної ділянки – 387,19 га цінних орних земель! Унікальних земель, в інших місцях таких просто немає. Слід зазначити, що на цих угіддях було виведено понад 90 сортів та гібридів рослин. Колекцію цінних зразків сортів ДП "ДСВ ІФРГ НАН України" включено до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Але усе це, на жаль, не зупинило загарбницьких намірів, до реалізації яких було залучено господарські суди та "останній бастіон" – Верховний Суд України.

Починаючи з 2008 року, Глевахівська селищна рада через суд намагається вилучити вказану земельну ділянку з постійного користування ДП "ДСВ ІФРГ НАН України" та перевести ці землі у землі запасу місцевої територіальної громади.

Рішеннями господарського суду Київської області та Київського міжобласного апеляційного господарського суду позов Глевахівської селищної ради свого часу було задоволено на підставі неналежних документів. Було припинено право постійного користування земельною ділянкою зазначеною вище структурою Національної академії наук України і саму ділянку вилучено для суспільних та інших потреб територіальної громади  смт. Глеваха й передано до земель запасу  селищної ради (згодом на цих землях селищна рада згідно з своїми рішеннями організувала будівництво котеджів на продаж та загального сміттєзвалища. От на що згодилися особливо цінні землі!).

Зазначені судові рішення були скасовані постановою Вищого господарського суду України від 27 травня 2009 року. Які аргументи? Цілком очевидні, адже землі НАН України та підпорядкованих їй установ належать до державної власності і не можуть передаватися у комунальну власність. Це по-перше. Відповідно до Земельного кодексу України (стаття 150) землі науково-дослідних установ належать до особливо цінних земель і для несільськогосподарських потреб можуть вилучатися лише з метою будівництва об’єктів загальнодержавного значення постановою Кабінету Міністрів України або рішенням  місцевої ради, погодженим з Верховною Радою України. Нічого подібного не було. Тому Вищий господарський суд України виправив допущені попередніми судами помилки і своєю постановою на абсолютно законних підставах відмовив у задоволенні позову.

Але – не тут-то було! Зовсім дивною і суперечливою виявилася згодом позиція Верховного Суду, котрий постановою від 18 серпня 2009 року скасував постанову Вищого господарського суду України. Для скасування цього – без перебільшення, надзвичайно важливого для держави судового рішення! – Верховному Суду виявилось достатньо лише одного "аргументу", наведеного у його лаконічній постанові (орфографія та пунктуація збережені відповідно до безграмотного оригіналу): "Вищий господарський суд України встановивши нові обставини зокрема щодо правового статусу відповідача та порядку передачі спірної земельної ділянки, всупереч вказаним вимогам закону вдався до переоцінки обставин справи, котрі були досліджені судами першої і апеляційної інстанцій у відповідності з вимогами статті 43 ГПК України та прийняв нове рішення, що не відповідає обставинам справи, предмету та підставам позову."

Погодьтеся, що від найвищої судової інстанції, чиї постанови оскарженню не підлягають, хотілося б очікувати дещо більшого. Не треба бути фахівцем у галузі судочинства, щоб зрозуміти, що така "суха лаконічність" постанови Верховного Суду України свідчить як про зневагу до своїх колег з попередньої інстанції (мовляв, і так зійде),  так і про ставлення до виконання завдань найвищого органу судової влади. Тобто, своїх безпосередніх функцій.

Важко зрозуміти зміст твердження про те, що прийняте ВГСУ рішення не відповідає предмету позову (тобто позовним вимогам). І невже застосування ВГСУ статті 150 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", повз які пройшли місцевий і апеляційний господарські суди, дійсно є встановленням нових обставин? Безумовно, ні. Тут мова може йти виключно про нову правову кваліфікацію відносин між сторонами спору, встановлених попередніми судами, внаслідок чого було прийнято інше судове рішення.

Якщо погодитись з Верховним Судом України, виходить, що суд касаційної інстанції, до якого належав і сам ВСУ на час прийняття даної постанови, може тільки направляти справи на новий розгляд. Але де ж тоді доступність та оперативність правосуддя у цілому і господарського процесу зокрема? Доки у Верховного Суду України саме таке уявлення про ефективність судочинства в нашому суспільстві, доти не буде ні правової культури, ні елементарного правопорядку. А суди перетворяться на "болванчиків" для затягування часу неправомірного користування чужими коштами, майном, землями тощо. Жодне суспільство таких судів не потребує, це очевидно. Мабуть, наші судові "верховні реформатори" не дочитались чогось дуже важливого у тих іноземних законах, які запозичили в українську правову систему, а останній "бастіон справедливості" не так уже й сильно опікується забезпеченням доступності правосуддя…

Але навіть якщо, переступивши  через здоровий глузд, припустити, що Вищий господарський суд України  таки переоцінив обставини цієї справи, то логічно було б, щоб Верховний Суд, який також не має права досліджувати обставини справи, направив справу на новий розгляд. Адже очевидно, що суди попередніх інстанцій не застосували положень спеціальних законів. Проте Верховний Суд України залишає в силі рішення місцевого та апеляційного господарських судів, вказавши, що направлення справи на новий розгляд відповідно до наданих йому процесуальним законом повноважень "суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статей 2, 39 Закону України "Про судоустрій" щодо визначення статусу Верховного Суду та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законної постанови суду апеляційної інстанції. Отже, з точки зору Верховного Суду України, судові рішення про вилучення земель державної науково-дослідної установи і передачу їх до земель запасу селищної ради є законними і їх скасування є конституційно недопустимим (?!).

Ще раз свою позицію стосовно земель Національної академії наук України Верховний Суд продемонстрував у цій справі, скасувавши постанову Вищого господарського суду України від 8 жовтня 2009 року, яким вищезазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій були відмінені за результатами розгляду касаційної скарги Науково-інженерного центру "Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання                          ім. Є.О. Патона НАН України як особи, права якої зачіпаються оскаржуваним судовим рішенням.

Зауважимо: діяльність Центру полягає у проведенні для потреб оборонного комплексу науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт з матеріалобробки вибухом, що вимагає проведення вибухових робіт різного виду: з матеріалообробки, буро-вибухових робіт, підводно-вибухових робіт. Вилучення земель Інституту фізіології рослин та генетики, що межують з землями Центру, і передача їх до земель запасу селищної ради призведе до неможливості використання дослідно-випробувального полігону для матеріалообробки вибухом, утилізації боєприпасів і ракет. Взявши це до уваги, Вищий господарський суд України  скасував рішення місцевого та апеляційного господарських судів і направив справу на новий розгляд за участю Центру. Проте, Верховний Суд України дійшов висновку, що, скасувавши постанову апеляційної інстанції, залишену в силі Верховним Судом, Вищий господарський суд України… вийшов за межі своїх повноважень! Тобто, до відверто абсурдного висновку. У результаті скасування постанови ВГСУ судові рішення про вилучення земель Інституту фізіології рослин та генетики знову залишилися в силі. По суті ж доводів Центру у постанові Верховного Суду України нічого не вказано… Отаке "найвище і неупереджене" правосуддя продемонстровано всьому українському суспільству.

На захист своїх прав ДП "ДСВ ІФРГ НАН України" та Національна академія наук України звернулися до Голови Верховної Ради України, Прем’єр-Міністра України та Генеральної прокуратури. У ситуацію, таким чином, були "вкручені" найвищі посадові особи держави та Академії наук. Листування офіційних установ сягає сьогодні сотень сторінок… Підписи звертають на себе увагу: Володимир Литвин, Микола Азаров, Борис Патон… Гласність спрацювала: справа набрала серйозних обертів. На підставі протестів прокуратури Київської області на акти перевірок та приписів Управління з контролю за використанням та охороною земель у  м. Києві та Київській області (саме на них грунтувалися протиправні судові рішення) останні були скасовані, що дало підстави для перегляду судових рішень у цій справі за нововиявленими обставинами.  Відповідні подання прокуратурою Київської області уже внесено. Верховний Суд та його очільник притихли, зачаїлися.

Можливо, хоча б тепер Інституту фізіології рослин та генетики НАН України, нарешті, вдасться відстояти своє право на земельні ділянки, що так необхідні для реалізації покладених на нього злободенних наукових досліджень та виведення нових сортів сільськогосподарських культур.                     У противному разі наслідки зазначених постанов Верховного Суду для інноваційного розвитку України як світової житниці будуть просто катастрофічними, резонно попереджають суспільство досвідчені науковці. Про цей конфлікт уже неодноразово писалося в пресі. Прикро, дуже прикро, що найвищий державний орган судової гілки влади, замість сприяти збереженню державного майна для використання його за основним призначенням, для забезпечення економіці нашої країни високої конкурентоспроможності, провадить відверту політику підриву інтересів держави у сфері наукових розробок. Тобто якраз у тій сфері, яка є нині чи не найважливішою для зайняття нашою державою гідного економічного та політичного становища серед розвинутих країн. Кому це вигідно? Хто дасть вичерпну відповідь? Безумовно, неозброєним оком видно, що таке ставлення верховного правосуддя до вітчизняної науки просто неприпустиме…

Для довідки. На земельних угіддях ДП "ДСВ ІФРГ НАН України" було створено понад 90 високоврожайних сортів та гібридів рослин, 48 з яких занесені до Державного реєстру сортів рослин України після проголошення Незалежності України. Вперше за всю історію державного сортовипробування сорти селекції ІФРГ НАН України "Смуглянка", "Золотоколоса" і "Фаворитка" забезпечили врожаї зерна у 115 – 124 ц/га. Сорт озимої пшениці "Фаворитка" на Черкащині з площі 136 га у 2009 році забезпечив отримання рекордного за всю багатовікову історію України врожаю зерна в 131,8 ц/га. Такого не досягав навіть всесвітньо відомий селекціонер Василь Ремесло! Видано та забезпечується дія 1860 ліцензійних договорів на використання сортів у виробництві, що є суттєвим внеском у зміцнення продовольчої безпеки України. Колекцію цінних зразків сортів інституту, що підтримується на цій території, включено до Державного реєстру наукових об’єктів, які становлять національне надбання.

Незаконне вилучення особливо цінних земель перешкоджає не тільки діяльності державного дослідного господарства, а й Науково-інженерному центру "Матеріалообробка вибухом" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України, який експлуатує "Дослідно-випробувальний полігон для матеріалообробки вибухом, утилізації боєприпасів та ракет". Він є науковим об’єктом, що становить  національне надбання України відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 грудня  2006 року…

І все це – "чарівним помахом" Верховного Суду України – коту під хвіст?! Цікавий "пласт" виявився у залежності від волі суду. Кажуть, навіть ділянки під суддівські котеджі там уже з’явилися.

Про ці факти повідомляє, зокрема, у своєму листі до керівництва держави академік НАН України, директор Інституту фізіології рослин та генетики НАН України, Герой України В. Моргун, котрий продовжує бити тривогу з приводу правосудності рішень ВСУ, дотримання ним законів та захисту загальнонаціональних державних інтересів.

 

Що може тепер сказати очільник ВСУ  В. Онопенко з приводу "земельного пласта", який "підняли" у Верховному Суді? Для кого й для чого підняли? Заради якої ідеї чи вигоди? Є в нього якісь резонні аргументи, ще невідомі соціуму? Є чим гордитися та хвалитися перед співвітчизниками? Що було б, якби  ВСУ і далі переглядав у подібний спосіб рішення вищих судів?

 

 

                                                                                                                                              Прес-служба ВГСУ

 

« Повернутись до всіх матеріалів групи